Сільський конфлікт

До редакції «РП» звернулися мешканці села Лимани Жовтневого району із тривожною звісткою. Повідомлення про те, що тамтешнього сільського голову Наталію Панашій буцімто блокували в її кабінеті та заважають нормально працювати, змусило негайно збиратися у дорогу. Втім по приїзді у приміське село та під час подальшого розслідування з’ясувалося: конфліктна ситуація, про яку йдеться, має тривалу передісторію. А в її орбіту залучені, напряму чи побічно, десятки місцевих мешканців…

Новий голова – нові віяння

До 2010 року Наталія Панашій працювала директором Лиманівської загальноосвітньої школи. Мала чимало професійних відзнак і подяк від численних випускників за багаторічну педагогічну діяльність. Але не в змозі дивитися на те, як занепадають рідні села Лимани та Лупареве, успішний педагог вирішила взяти участь у чергових виборах сільського голови.

Результати виборів засвідчили неабияку повагу до Наталії Федорівни з боку земляків: найближчого свого конкурента вона перемогла з величезним відривом.

– Але далеко не всім це сподобалося, – згадує Н.Ф. Панашій. – Ще під час передвиборної кампанії про мене поширювався різноманітний «бруд» в Інтернеті та розповсюджувалися різні плітки по селу. А незадовго до дня волевиявлення громадян у виборчій комісії зникла моя особова справа, відсутність якої унеможливлювала мою участь у виборах сільського голови. Але буквально за півгодини я відновила ці відомості, принагідно укріпившись у думці, що мені будь-що потрібно балотуватися на цю посаду – з тим, щоб повернути наше життя на краще. Вважаю, що тиск на мене чинили ті люди, які звикли бути господарями у селі й хотіли мати підконтрольного їм сільського голову.

Як розповіли нам самі місцеві мешканці, з отриманням «булави» сільського голови Наталія Панашій взялася енергійно наводити лад у життєдіяльності двох великих сіл. Серед головних напрямків діяльності нового керівника, що знайшли втілення в реальних справах, – будівництво доріг із твердим покриттям (до речі, досвід Лиманівської сільської ради був позитивно схвалений на одній із обласних нарад), відкриття двох додаткових груп у дитячих садочках, ефективне використання наявних фінансів, проведення масштабних свят для громади – як-то День села, День рибалки тощо. Було також відремонтовано Лупарівський клуб, що немов за порухом чарівної палички із сараю перетворився у справжню оазу культурного життя селян. Посвітлішало на душі в місцевих мешканців і тоді, коли після багатьох років темряви з’явилося електричне світло на сільських вулицях. Зрештою, лише протягом трьох років бюджет Лиманівської сільської ради збільшився у три з половиною разу – з 700 тисяч гривень до 2,5 млн. грн.

Звісно ж, позитивні зрушення на краще, поготів після багаторічного «застою», позитивно сприйняли мешканці Лупаревого та Лиманів. І це не дивно, адже зиск від запровадження реформ люди мали змогу бачити і відчувати щодня. Власне, Лиманівська сільрада за короткий проміжок часу із регресивної перетворилася на одну із кращих сільських рад Жовтневого району.

Берег непорозуміння

Тож хто і навіщо заважав роботі сільського керівника?

Із заяви Н.Ф. Панашій на ім’я голови Жотвневої райдержадміністрації та прокурора району:

«Прошу вас захистити честь, гідність мене, як держслужбовця, представника місцевої влади.

14 та 17 лютого в приміщенні сільської ради проводились відеозйомки моєї роботи, моїх підлеглих. Це робили депутат сільської ради Кобилюх Я.М., член виконкому Дамаскіна Л.М. Вони долучили до відеокамери зятя Чумаченко О.П. Надати дозвіл і пояснити причину – не захотіли. Обоє вимагали одне і те ж: документацію по берегоукріпленню в с. Лупареве. Мої відповіді їх не влаштовували.

14 лютого 2014 року я викликала міліцію Жовтневого РВ УМВС. Я повідомила про ці факти голову Жовтневої РДА, начальника Жовтневого РВ УМВС.

Це є прямим порушенням моїх прав».

Як розповіла Н. Панашій, відеозйомці передували настирливі вимоги Я. Кобилюха надати йому копії документів по берегоукріпленню. Коли ж сільський голова повідомила депутату, що, зважаючи на те, що відповідь на депутатське звернення дається протягом 10 днів, а також на те, що секретарсільської ради перебувала на навчанні в Одесі, письмову відповідь буде надано не одразу, в день звернення, проте в передбачений законодавством термін. Але, як стверджує Наталія Федорівна, Ярослав Михайлович «поводився дуже агресивно, гучно казав, що нікуди не піде, поки сьогодні не отримає документи». А за деякий час депутат з’явився у приміщенні сільської ради із родичем та… відеокамерою.

За словами Н.Ф. Панашій, відеозйомка заважала їй нормально працювати та виконувати повноваження сільського голови, відтак вона звернулася по допомогу в міліцію та прокуратуру. Але коли правоохоронці приїхали на місце подій, другої сторони конфлікту вже й слід простиг.

Але на цьому не завершилося. 17 лютого «в гості» до сільського голови прийшла вже Любов Дамаскіна, до речі, рідна сестра Ярослава Кобилюха. Любов Михайлівна також прихопила із собою відеокамеру, і, як повідомила Н.Ф. Панашій, хотіла побачити тендерну документацію на берегоукріплення. Але цього разу, щоправда, обійшлося без візиту міліціянтів.

Звісно ж, журналіст не міг не поцікавитися думкою другої сторони конфлікту. Як і варто було очікувати, Ярослав Кобилюх та Любов Дамаскіна згадують події 14 та 17 лютого дещо інакше.

Але перед тим слід зауважити, що проблема укріплення берегів лиману вже давно є актуальною для території Лиманівської сільської ради. Миколаївські ЗМІ неодноразово писали про те, що внаслідок підмивання берегів десятки квадратних метрів землі – а це і городи, і господарчі будівлі – опинилися під водою. Більше того: внаслідок руйнації берегів стихія почала невблаганний наступ на старовинне козацьке кладовище, ба, навіть деінде домовини нависли над обривом.

Місцева громада вже давно б’є на сполох. І в минулі роки питання берегоукріплення неодноразово розглядалося на сесіях сільської ради, навіть розроблявся відповідний проект технічної документації. Але через давню біду – брак коштів у куцому сільському бюджетів – до реальних кроків по укріпленню берегів справа так і не зрушила з мертвої точки.

І лише завдяки зусиллям нинішнього сільського голови у 2013 році зажевріла надія на подолання застарілої проблеми. Було створено комітет з конкурсних торгів, який очолила сама Наталія Панашій, проведено відповідну процедуру. У тендері взяли участь дві фірми: одна місцева – ТОВ «Єдині комунальні системи» (Жовтневий район), інша – ТОВ «МІО-СТРОЙ» з Дніпропетровська. Розглянувши всі пропозиції, тендерний комітет на своєму засіданні 27 грудня 2013 року визнав переможцем дніпропетровську компанію.

31 січня цього року відбулася сесія Лиманівської сільської ради, під час якої депутатам запропонували виділити з сільського бюджету на реалізацію проекту берегоукріплення 2,95 млн. грн. Проти цієї пропозиції виступив лише депутат Ярослав Кобилюх.

Чим незадоволений депутат

– Не маючи ніякої інформації щодо цього проекту і точно знаючи, що це питання не розглядалося на земельній комісії, – каже Ярслав Кобилюх, – в мене виникли запитання. Де буде берегоукріплення, що воно само по собі являє? На що Панашій повідомила, що тендер уже відбувся, є переможець конкурсу і, взагалі, все уже вирішено. Якщо комусь щось не зрозуміло, то він може піти в бухгалтерію та ознайомитися з усіма документами. Мене здивувало, що сільський голова, вона ж – голова тендерного комітету, нічого пояснити не може.

За словами Я.М. Кобилюха, за сім днів він знову прийшов до сільської ради, аби отримати стенограму останньої сесії. «Але Н.Ф. Панашій мені відповіла, що всі документи – в чернетках, і поки сесію не оформлять, я не можу нічого дізнатися». Як вважає Ярослав Кобилюх, цією відмовою сільський голова порушила пункт 13 статті 19 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», згідно з яким «депутат місцевої ради має право ознайомлюватися з текстами виступів у стенограмах чи протоколах засідань ради та її органів до їх опублікування».

Ще за тиждень, а саме 14 лютого, Ярослав Кобилюх знову з’явився у кабінеті сільського голови, аби таки отримати документи по берегоукріпленню. Проте події того дня він трактує дещо інакше, ніж Наталія Панашій. Мовляв, це не він, а сільський голова поводилися нечемно. «І займати час у Н. Панашій я не намагався», – каже пан Кобилюх. А до кабінету сільського голови він прийшов із відеокамерою виключно «з метою уникнення будь-яких провокацій по відношенню до мене».

Утім у журналіста виникає логічне запитання: якщо депутата не задовольнила письмова відповідь про те, що його поінформують про результати тендера протягом десяти днів, і навіть якщо він вважає це порушенням закону, то навіщо було через деякий час знову з’являтися у приміщенні сільської ради, та ще й прихоплювати із собою засіб відеофіксації? Хіба ця дія не була по суті провокацією відносно сільського голови, що зрештою завадило їй нормально працювати?

З іншого ж боку, незрозуміло: якщо документи вже були готові та зберігалися в приміщенні сільської ради, то чому було б не надати депутату можливість ознайомитися з ними?

На мою скромну думку, обидві сторони конфлікту повели себе в цій ситуації неправильно, не по- партнерськи. І тут постає запитання: в чому криється причина цього, м’яко кажучи, непорозуміння між сільським головою Наталією Панашій та депутатом Ярославом Кобилюхом?

Ярослав Михайлович вважає, що корінь усіх проблем – у недостатній прозорості місцевих органів самоврядування. За його словами, на всіх сесіях сільських рад питання розглядаються «на голос», при цьому проектів рішень депутатам не роздають. «Я неодноразово скаржився на це сільському голові, – каже депутат. – Розуміючи матеріальні труднощі сільської ради, я не наполягав на роздруківці, але хотілося б за декілька днів ознайомлюватися з проектами рішень, а не голосувати, як сліпе котеня».

Щодо проблеми берегоукріплення, то депутат вважає, що в нього є власне бачення вирішення цього питання, і він, можливо, не згодний із тим варіантом, який було затверджено рішенням тендерного комітету. Адже бюджетні кошти слід використовувати максимально ефективно. Тому, за його словами, й голосував проти рішення виділити кошти, тому що йому достеменно не відомий зміст проекту берегоукріплення.

До речі, побоювання Ярослава Кобилюха, судячи з усього, небезпідставні. За підсумками моніторингу Державної фінансової інспекції в Миколаївській області, що відбувся 4 лютого, було встановлено «невідповідність пропозиції конкурсних торгів учасників ТОВ «МІО-СТРОЙ» та ТОВ «Єдині комунальні системи» вимогам документації конкурсних торгів». Відповідно, як робить висновок Держфінінспекція, зазначені фірми були незаконно допущені до оцінки під час проведення вищевказаної процедури закупівлі. Відтак цим державним органом направлено пропозицію сільській раді відмінити процедуру відкритих торгів на закупівлю берегоукріплювальних робіт. Матеріали також надано прокуратурі Миколаївської області для розгляду та відповідного реагування.

Щоправда, сільський голова Наталія Панашій категорично не згодна з висновками Держфінінспекції і має намір обжалувати їх у судовому порядку.

Щодо звинувачень у непрозорості діяльності сільської ради, то Наталія Федорівна зауважила: «У коридорі є велика стіна, на якій вивішуються всі проекти рішень. Доступ до документів є й на засіданнях постійних комісій сільської ради». Стосовно проекту берегоукріплення, то, за словами сільського голови, він розглядався 31 січня о 8.00 на засіданнях всіх комісій, у тому числі – земельної, членом якої є депутат Я.М. Кобилюх. Водночас Наталія Панашій погодилася зі мною, що гласності в роботі органів влади має бути більше, тож незабаром планується відкрити сайт сільської ради, на якому розміщатимуться всі наявні документи, оприлюднення яких не заборонено чинним законодавством.

Уся проблема – в землі?

Принагідно я поцікавився думкою й інших депутатів сільської ради, котрі виконують представницькі функції вже декілька скликань. Усі вони одностайні: всю необхідну їм інформацію щодо питань, які виносяться на сесію, вони отримують під час засідання постійних комісій. Та й загалом, лише з приходом на посаду сільського голови Наталії Панашій у селі з’явилися реальні зрушення на краще. Що ж до конфлікту між депутатом сільської ради Ярославом Кобилюхом та членом виконкому Любов’ю Дамаскіною із сільським головою, то його причину мої співрозмовники вбачають виключно у тому, що Наталія Панашій почала наводити лад у земельних питаннях і не бажає танцювати під чиюсь дудку.

До речі, важливий нюанс. Любов Дамаскіна та Ярослав Кобилюх – вельми впливові у селі та районі люди. У їхньому активі – фермерське господарство, декілька магазинів та кафе. Володіють вони та члени їхніх родин також декількома земельними ділянками. Любов Дамаскіна доводить, що всі земельні ділянки дісталися їй та брату у законний спосіб, проте злі язики не перестають бовтати, що зроблено то було досить сумнівними шляхами, в тому числі – за допомогою підконтрольного їм колишнього сільського голови.

Так це чи ні, стверджувати не берусь. Натомість Наталія Панашій вважає: головною причиною конфліктної ситуації є те, що протягом останніх років сільська рада в судовому порядку намагається повернути громаді земельні ділянки в районі вулиці Фрунзе, 126 села Лимани. На переконання Наталії Федорівни, ці землі її опоненти відчужили на свою користь незаконно.

Ця земля знаходиться в самісінькому центрі села, неподалік від лиману. Ласий шматок, що й казати. Але слід також враховувати, що ця зона відноситься до земель рекреаційного призначення й, як згадують старожили села, в цьому місці колись стояла православна церква, котру зруйнували в роки останньої війни.

Від «дерибану» – до раціонального використання найголовнішого багатства

Та за часів колишнього сільського голови Андрія Жиліна із найголовнішим багатством громади – землею – коїлося чимало незрозумілого для пересічних мешканців Лиманівської сільської ради. Ось і депутати сільської ради не пам’ятають, щоб протягом останніх 12-15 років кому-небудь виділялася земля у власність по вулиці Фрунзе, 126.Натомість Жовтневий районний суд, що відбувся 30 липня 2012 року, не взяв ці свідчення до уваги, й, посилаючись на копію рішення № 8 Лиманівської сільської ради від 15 жовтня 2002 року, визнав правомірність виділення земельних ділянок (кожному – по 0,86 га) громадянам Войськовому, Кукіну та Дамаскіну (чоловіку Любові Михайлівни, нині, на жаль, уже покійному). Водночас рішення № 12 від 31.05.07 про виділення землі громадянці Капліченко суд таки визнав підробленим, за що колишній сільський голова А. Жилін був покараний відповідно до Кримінального кодексу України.

Таким чином, один земельний клаптик вдалося повернути до власності сільської громади. А от довкола ще трьох наділів точаться запеклі судові дебати. Ситуація ускладнюється тим, що у подальшому земельні ділянки, виділені на ім’я Войськового, Кукіна та Дамаскіна, неодноразово продавалися (для чого це робилося, як ви думаєте, шановні читачі?), й, зрештою, опинилися під контролем родин Любові Дамаскіної та Ярослава Кобилюха, де-юре належачи їхнім родичам. Проте Наталія Панашій не змирилася із згаданим вердиктом Жовтневого райсуду і продовжила боротьбу за землі, які, на її переконання, мають належати всій громаді. Щоправда, в інтересах сільської ради позови подавав прокурор Жовтневого району.

Загалом, довкола спірної землі відбулося вже понад три десятки засідань судів різного рівня. Остаточного вердикту Феміди наразі ще немає, але, схоже, земельні ділянки таки будуть передані Лиманівській громаді. Принаймні, рішенням Жовтневого районного суду від 12 березня 2013 року визнано недійсним та скасовано рішення Лиманівської сільської ради від 15.10.02 про передачу у приватну власність І.В. Дамаскіну 0,25 га для будівництва та 0,60 га – для ведення особистого селянського господарства. Ці землі належить повернути сільській територіальній громаді. Не змінили вердикт суду первинної інстанції також Апеляційний суд Миколаївської області та Вищий спеціалізований суд України. Ось тільки потім з’ясувалося, що зазначені земельні ділянки на момент винесення остаточного судового вердикту… вже було продано іншій особі, а згодом – ще одній. Тож судовий маховик закрутився з новою силою, тільки тепер прокуратура намагається оскаржити в судах законність перепродажу трьох земельних ділянок.

Як розповів депутат сільської ради Сергій Левченко, у разі позитивного вирішення питання в історичному місці планується побудувати церкву, облаштувати паркову зону. На місці майбутнього будівництва встановлено хрест. Ця місцина має стати справжнім духовним і культурним центром села, вважає депутат.

Замість післямови

Упевнений: проблеми, про які йдеться в цій публікації, є актуальними не лише для Лиманівської сільської ради Жовтневого району. Тож редакційна колегія прийняла одностайне рішення присвятити висвітленню цього сільського конфлікту чималу газетну площу. Адже від того, наскільки справедливо та за законом буде вирішена ця конфліктна ситуація, залежить подальший розвиток та перспективи Лиманівської сільської ради.

Сподіваємось, що судові органи приймуть законні рішення, які підуть на користь мешканцям Лиманівської сільської ради, і в селі, нарешті, буде побудований православний храм.

Щодо конфлікту між депутатом сільської ради Ярославом Кобилюхом, членом виконкому Любов’ю Дамаскіною та сільським головою Наталією Панашій, то змушені констатувати: обидві сторони мають знизити градус протистояння та перейти до конструктивного діалогу, із дотриманням максимальної прозорості та гласності, взаємоповаги один до одного. Це піде на користь як їм самим, так і всій сільській громаді. Адже, маємо надію, як Наталія Федорівна, так і Ярослав Михайлович з Любов’ю Михайлівною щиро піклуються про інтереси земляків.

Редакція ж і надалі стежитиме за розвитком подій.

Андрій ТЮРІН

Миколаїв – село Лимани

Комментарии:

  1. 1:

    Всіх гнати поганою мітлою!

Сообщение:

*

НОВОСТИ