Боже поле Андрія Антонюка

Мій живопис – то продовження щирої Маминої молитви: за живих і мертвих, за ворогів і друзів…

А. Антонюк

Рік тому – 16 квітня 2013 року пішов від нас відомий український живописець, народний художник України, яскравий представник південноукраїнської школи образотворчого мистецтва, лауреат Національної премії України ім. Т.Г. Шевченка Андрій Данилович Антонюк. Ця подія стала непоправною втратою для світового образотворчого мистецтва, творчої еліти України, а також усіх шанувальників народного живопису.

У жовтні 2013 року в Миколаївському обласному художньому музеї ім. В. В. Верещагіна відбулася виставка пам’яті (перша посмертна виставка) Андрія Даниловича, яка об’єднала разом друзів і шанувальників його таланту. І як же сьогодні його нам усім не вистачає! Адже своєю творчістю, словом, добротою, щирістю і безпосередністю він умів, як ніхто інший, згуртувати і з’єднати людські серця, незалежно від політичних, національних чи релігійних поглядів.

Андрій Данилович прожив незвичайне життя великого Майстра. Він народився 13 жовтня 1941 року на Богополі (нині місто Первомайськ Миколаївської області). Дитинство художника пройшло на мальовничих берегах річки Синюхи. Тут він навчився захоплюватися красою рідного краю, вперше взявся за пензель і оволодів мистецтвом живопису.

Він виріс серед єврейських сімей. З дев’яти будинків на вул. Спартака тільки один був українським – будинок Антонюків. Решта – єврейські. Навчався художник в єдиній українській школі, що знаходилася на вулиці, названій на честь єврейського класика Шолом-Алейхема. Це вже, як казав Андрій Данилович, «початок хохм мого життя». Єврейська культура, гумор цього народу завжди були поруч. Антонюк говорив: «Я вдячний Богу, що єврейська маца була в моєму будинку, а наша паска була в будинку сусідів». І цей вплив не міг пройти безслідно. Все життя майстер знаходив сюжети з життя того народу, серед якого виріс. Тому серед персонажів полотен художника ми зустрічаємо і нащадків козацтва, і героїв та лицарів «золотої епохи», а також богопільских євреїв.

У 2002 році, за 11 років до смерті Андрія Антонюка, пішов з життя його вчитель і друг – Лев Михайлович Островський, який виїхав до Ізраїлю. Його учні створили Південноукраїнську школу живопису. Сам Лев Михайлович був глибоко освіченою людиною – прекрасно знав літературу, живопис, музику. 30 років вони разом з Андрієм Даниловичем спілкувалися, листувалися, обмінювалися фотографіями, репродукціями робіт. Завдяки творчості вчителя виникла серія картин Андрія Даниловича за мотивами Шолом-Алейхема. Сьогодні з нею можна ознайомитися в Єврейському культурному центрі м. Миколаєва. Серія картин «Шолом-Алейхем на Богополі», присвячена вчителю і наставнику художника Льву Островському, надихнула миколаївського композитора і музиканта Андрія Чернова на створення прекрасної ліричної композиції, яка пролунала на вечорі пам’яті Андрія Даниловича в Миколаївській обласній науковій бібліотеці ім.О. Гмирьова у травні 2013 року. Виконували її композитор Андрій Чернов (флейта) і артист естради Віктор Тасинкевич (акордеон).

Закінчивши Первомайську середню школу № 17, обдарований юнак вступив до Одеського художнього училища ім.М. Грекова, де ознайомився із технікою європейських постімпресіоністів. Після його закінчення в 1962 році працював на Закарпатті, в місті Мукачевому, де познайомився з видатними майстрами закарпатської школи живопису. Певний вплив на Андрія Антонюка мав народний художник України Федір Манайло, художник-консультант кінофільму «Тіні забутих предків». У 1965-1971 роках Андрій Данилович працював в Одеському художньому фонді, а в 1971-му переїхав до Миколаєва, де і прожив 42 роки.

Усі ці роки художника оточували і підтримували близькі люди. Більше 50 років Андрій Данилович прожив у шлюбі з коханою дружиною Оленою Червоненко, відомою художницею, яка пішла з життя у 2011 році, залишивши напрочуд цікаві полотна. Вона була справжньою опорою для чудового і неординарного творця. Вона була мудрою дружиною і матір’ю, а тому завжди жила ніби в тіні свого чоловіка, берегла і підтримувала в першу чергу його талант, допомагала у всьому, прикривала від життєвих негараздів. Талант батьків передався їх синові Данилу – продовжувачу роду Антонюків, оригінальному художнику.

Все життя батько і син підтримували один одного, дбайливо зберігали сімейні традиції. І сьогодні, я впевнена, Андрій Данилович дивиться з небес і благославляє всі починання свого сина і його сім’ї.

Я познайомилася з творчістю Андрія Даниловича 13 років тому. Була на всіх його виставках, які експонувалися у Миколаєві з 2001 року. І від того часу просто закохалася в його творчість. Адже, погодьтесь зі мною, коли бачиш його роботи – відчуваєш, як застигаєш, губишся у просторі і стикаєшся з Вічністю, Матінкою-Природою – настільки вона торкається внутрішнього світу людини, його душі.

Твори Андрія Даниловича сповнені віри, надії, фантазії, оптимізму, філософського буття. І нам сьогодні так не вистачає цього в нашому житті, що хочеться повернутися до його робіт знову і знову, і зануритися в цей дивовижний світ.

Український міфологізм – ось стиль Андрія Антонюка. Його картини випромінюють потужну позитивну енергетику. Він – художник зі світовим ім’ям. Роботи його зберігаються в приватних колекціях, музеях світу. Багато його робіт стали предметом захоплення в музеях Європи та Америки, були придбані в приватні колекції США, Японії, Канади, Іспанії, Франції та інших країн.

Душа художника була відкрита, тому його персональні виставки відрізнялися щирістю і гостинністю. Вони завжди збирали і продовжують збирати тисячі позитивних відгуків.

Роботи Майстра овіяні таємницею і стали вже легендами. У них переплітаються вчора і сьогодні, сьогодні і завтра, завтра і майбутнє, вони несуть світло, добро, любов до Матінки-Природи, Землі, Планети, Космосу, людей.

За своє життя художник написав більше тисячі картин. Знакові творіння нашого геніального земляка – це «Моя Венеція», «Чиста вода», «В казематі», «На Синюсі», «Голгофа», «Цар Колос» і «Великдень». Творчість майстра високо оцінено в Україні та за її межами, він удостоєний багатьох нагород і відзнак.

Андрій Данилович Антонюк отримав високе звання народного художника України (2007), став лауреатом Національної премії України ім. Т.Г. Шевченка (1994) та премії ім. Василя Стуса (1993), лауреатом премії «Золотий Тризуб» (1986), Міжнародного фестивалю «Український світ» (1997). Нагороджений срібною та золотою медалями Національної академії мистецтв України, Санкт-Петербурзької академії мистецтв Росії та дипломом «Золота фортуна» (2001). У 1996-му та 1998 роках був удостоєний почесного звання «Городянин року», а в 2006-му – «Людина року».

Але сам художник говорив, що його біографія не в датах: «Моя біографія – то мої картини. Хімерні чі реальні, хороші чи погані, – судити не мені. Але вони – перед вами, як душа митця перед лампадою. Прийміть їх, моїх рідніх дітей!».

Хочеться відзначити, що картини Андрія Даниловича надихнули на написання прекрасних віршів багатьох миколаївських поетів. Дуже чітко охарактеризували творчість художника Дмитро Кремінь, Валерій Бойченко, Валерій Золотухін, Анна Олейникова… Більше 30 років Андрія Даниловича пов’язувала міцна дружба з відомим поетом, перекладачем, публіцистом, головою Миколаївського відділення Спілки письменників України, лауреатом Національної премії ім. Т.Г. Шевченка Дмитром Дмитровичем Кремінем. Творчі шляхи друзів складалися по-різному, але багато в чому їх долі тісно переплетені. Вони дружили сім’ями. І до останнього дня вони були разом. Дмитро Дмитрович присвятив своєму найкращому другові вірш «На тему Андрія Антонюка».

Андрій Данилович був добрим, чуйним, щирим, щедрим. Якщо сьогодні ми крикнемо: «Учитель! Хто ми?!» – Майстер відповість лише тим з нас, хто вміє чути серцем, для кого поняття духовності, віри, гуманізму не порожні слова і гучні обіцянки.

А.Д. Антонюк побував у багатьох країнах. Його виставки експонувалися по всьому світові. Почалося все з виставки «Карпатські мотиви», яка проходила в Києві 1966 року. Потім були Одеса, Львів, Новосибірськ.., а з 1986 року – він учасник офіційних міжнародних виставок – в Угорщині, Чехії, Болгарії, Іспанії, Канаді, США, країнах Латинської Америки, Ізраїлі, Японії, Китаї тощо. Андрій Данилович – учасник квартирних дисидентських виставок, його творчості були присвячені програми радіо «Голос Америки», «Радіо Свобода», «Німецька хвиля».

У його житті був і серйозний період, коли в 70-х роках йому відкрито погрожували репресіями, арештами.

Боже поле – ось те джерело, звідки майстер черпав теми, фарби. Інакше, як пояснити, що сотні охочих не міг вмістити в себе Миколаївський обласний музей ім. В.В. Верещагіна. Виставка пам’яті Андрія Даниловича користувалася шаленою популярністю і була незвичайною.

У травні 2013 року в ОУНБ ім.О. Гмирьова був проведений вечір пам’яті Андрія Даниловича. У залі функціонувала виставка молодих талантів – продовжувачів славного художника – виставка робіт учнів Миколаївської художньої школи під керівництвом Євгенії Кручініної «Парад юних талантів». Хочеться вірити, що справа Андрія Антонюка не пропаде, підросте нове покоління талановитих художників, а ми будемо також радіти, дивлячись на їхню творчість.

Хочеться також відзначити, що Андрій Данилович завжди був бажаним гостем у Миколаївській обласній науковій бібілотеці ім.О. Гмирьова. Останнім часом він брав участь у культурно-просвітницькому проекті «Треті Топорівські читання», вечорі-присвяті «І голос твій, і пензель твій, і слово» до дня народження Т.Г. Шевченка. Зустрічі з Майстром назавжди залишаться в пам’яті читачів, друзів, гостей бібліотеки.

Пам’яті художника обласна наукова бібліотека ім.О. Гмирьова підготувала і видала біобібліографічний покажчик «Всесвіт Андрія Антонюка». Передмову до видання написав голова Миколаївської обласної ради, кандидат філологічних наук Тарас Дмитрович Кремінь, який підсумував життєвий і творчий шлях народного художника. У покажчик увійшли відомості про участь Андрія Антонюка у виставках, вірші, присвячені його творчості, авторські твори, відомості про репродукції картин художника, надрукованих у періодичних виданнях, публікації про виставки, література про життя і творчість, посилання на Інтернет-ресурси. А сьогодні Тарас Дмитрович готує до видання книгу спогадів про відомого українського художника. З нетерпінням будемо її чекати.

Широку популярність нашому земляку принесли публікації його робіт у журналах «Огонек», «Юність», «Ранок», «Вітчизна», «Київ», «Україна», а також окремо видані альбоми його робіт. Багато з цих видань є в бібліотеці ім.О. Гмирьова, ознайомитися з ними можна у відділі документів і наукових досліджень з питань краєзнавства. Зовсім недавно у відділі експонувалася виставка «Творити, благославлячи землю і людей», присвячена пам’яті художника. Особливої уваги заслуговує альбом «Лампада над Синюхою», який являє собою антологію творчості двох вірних друзів – Д. Креміня і А. Антонюка і містить 100 робіт художника і 100 віршів поета. Це видання давно стало колекційним раритетом.

Усе своє життя Андрій Данилович писав картини, які несуть добро і любов, дарують світло людям. І сьогодні він залишається в наших серцях вчителем, неперевершеним майстром живопису, талановитим земляком.

Марина ТасинкевичКирилюк

Сообщение:

*

НОВОСТИ