Миколаївському обласному художньому музею ім. В.В. Верещагіна – 100 років

Миколаївський обласний художній музей ім. В.В. Верещагіна (перша назва – «Музей витончених мистецтв ім. В.В. Верещагіна») – один з найстаріших художніх музеїв України. Він був заснований 1914 року. Ініціатором створення музею став меценат, просвітник, громадський діяч, скульптор, князь М.А. Гедройц, який об’єднав миколаївських художників і любителів у Товариство витончених мистецтв імені В.В. Верещагіна. Відкриття музею відбулося 6 червня 1914 року – у день 10-річчя трагічної смерті на броненосці «Петропавловськ» віце-адмірала С.О. Макарова і художника-баталіста В.В. Верещагіна.

Перша колекція музею була розміщена у колишньому будинку гауптвахти військового відомства (морського суду), яке було надано в оренду музею на 12 років. Основу музейної експозиції склали 148 картин, етюдів та малюнків – творів В.В. Верещагіна, переданих Російським музеєм імператора Олександра ІІІ. Син В.В. Верещагіна подарував музею особисті речі художника, що дало змогу відтворити обстановку робочого кабінету митця. Петербурзька академія мистецтв передала музею 29 робіт відомих майстрів пензля. При музеї стали успішно працювати школа та курси малювання, де в перші місяці діяльності навчалося 120 чоловік. Крім того, для дорослого населення були організовані заняття по килимовому виробництву.

Після відкриття музею та від’їзду князя М.А. Гедройца хранителем фондів і офіційним першим директором було призначено художника, педагога, громадського діяча, секретаря Товариства витончених мистецтв В.О. Мурзанова.

Після 1917 року фонди музею значно поповнилися творами з націоналізованих приватних колекцій, картинами Р.Г. Судковського (переданими у 1924 році з Очакова братом художника), творами радянських майстрів, які надійшли із Всеукраїнського комітету у справах мистецтв. У ці часи директором музею був художник О. Хаников.

На жаль, у ці ж роки музей, як і багато інших подібних закладів, не оминув процес розподілу та об’єднання різнопрофільних музеїв, переміщення експонатів із одного зібрання в інше, музейних речей у різні установи та організації, де їх використовували для прикрашання інтер’єрів.

Робота над поверненням музейних цінностей помітно активізувалася з призначенням 1927 року нового завідувача музею – О.О. Ріттіха. Його надійним помічником у цій справі стала Т.П. Мурзанова, яка працювала екскурсоводом.

В.В. Верещагін.
 

Завдяки громадським зусиллям музей у середині 20-х років не було виселено з приміщення гауптвахти. Проте, після від’їзду О.О. Ріттіха до Алма-Ати у будинок, де знаходився музей ім. В.В. Верещагіна, переселили ще й історико-археологічний музей. Утім, вже у серпні 1934-го міська рада прийняла постанову про переведення Музею витончених мистецтв імені В.В. Верещагіна у приміщення колишнього костьолу св. Йосипа.

Колишнє приміщення музеїввіддали під помешкання командно-політичного складу гарнізонних військ та сімей корабелів суднобудівного заводу імені А. Марті (нині ПАТ «Чорноморський суднобудівний завод»). У 1937 році будівлю гауптвахти було зруйновано, а на її місці утворено площу. За цей час на посаді директорів музею були В.Ф. Нестеров, В.В. Барцевич.

У 1938 році за рішенням управління Народного комісаріату освіти УРСР музей був названий Обласним художнім музеєм імені В.В. Верещагіна м. Миколаєва. Його експозиція до початку Великої Вітчизняної війни розміщувалася у переобладнаному римсько-католицькому костьолі на розі вулиць Глазенапівської і Католицької (нині – Декабристів та адмірала Макарова). Директором музею став В.М. Яковлєв. 

Наприкінці 1940 року вся колекція музею становила 850 цінних творів живопису та скульптури, 68 зразків стильного умеблювання, 16 килимів та інших виробів прикладного мистецтва. Музей продовжував активно розвиватися. На початку 1941-го з’явилися невідомі раніше колекції. У цей час він переїхав у нове приміщення на вулицю Спаську, 34, де був розташований купецький дім (сьогодні – Спаська, 22).

Напередодні Великої Вітчизняної війни колекція музею налічувала майже тисячу творів. У роки фашистської окупації музей було розграбовано. Із всіх музейних раритетів після звільнення Миколаєва залишилось 20 полотен, 16 скульптур і 34 меблеві експонати. 

У 1945 році музей відновив свою роботу. Було знайдено деякі твори В.В. Верещагіна, його особисті речі, роботи І.К. Айвазовського, Р.Г. Судковського, М.М. Антокольського та інших художників.

Велику допомогу у формуванні післявоєнної колекції надали Київський музей російського мистецтва, Київський музей західного та східного мистецтва, Одеський художній музей. 

З 1944-го до 1957 року музей очолювала Л.П. Тищенко.

У 1960-ті роки збиральницька діяльність музею набуває нових рис. Музей активно співпрацює з приватними колекціонерами, що надало можливість придбати твори старих майстрів. Із приватних зібрань надходять твори О.К. Саврасова, І.І. Творожникова, М.К. Реріха, Р. Г. Судковського та інших художників. У цей період музей очолювали спочатку М.Ф. Макарова, а потім О.Д. Павлікова, Л.В. Недужко.

Протягом 1970-х – 1980-х років колекція музею регулярно поповнювалася за рахунок надходжень з дирекції художніх виставок Міністерства культури СРСР, УРСР, Спілки художників СРСР, УРСР та інших організацій, а також з приватних колекцій. У 1980-х – 1990-хроках особливу увагу при поповненні музею було приділено художнім традиціям краю. У цей час музей отримав роботи найстаріших миколаївських художників Д.К. Крайнєва, Р.С. Соколовського, С.М. Старчеуса, В.І. Фірсова та інших. Довгий час, з 1967-го по 1982 рік, музей очолювала Т.К. Волюшкіна.

У 1986 році музей переїхав у новий просторий будинок за адресою: вул. Велика Морська, 47 – архітектурну пам’ятку ХІХ ст., де раніше було розташоване Миколаївське агентство другого Російського страхового товариства. У його залах на другому і третьому поверхах розгорнулася експозиція вітчизняного мистецтва, яка включала твори живопису, скульптури, декоративно-ужиткового мистецтва, графіки. В окремій залі музею експонувалися твори західноєвропейського мистецтва. При музеї стала діяти художньо-музична вітальня.

У 1982 році в Очакові відкрився відділ мариністичного живопису ім. Р.Г. Судковського, у 1985-му – Вознесенський художній музей ім. Є.А. Кибрика як відділи музею ім. В.В. Верещагіна. З 1983-го по 2000-й роки музей очолювала Г.П. Дем’яненко.

Завдяки активній співпраці з Миколаївською організацією Національної спілки художників України музей збагатився творами заслуженого художника України А.П. Завгороднього, лауреата Національної премії України ім. Т.Г. Шевченка А.Д. Антонюка, заслуженого художника України Ю.А. Макушина та інших знаних як в Україні, так і далеко за її межами митців.

Сьогодні фонд музею нараховує більше 10 тисяч експонатів. З 2000 року і по сьогоднішній час музей очолює мистецтвознавець, художник-ювелір С.М. Росляков.

16 березня 2002 року музей став лауреатом рейтингу популярності і якості «Золота фортуна» – престижної міжнародної академічної програми. 

У тому ж році музей було відзначено золотою медаллю Російської академії художеств та Благодійного Фонду зберігання спадщини В.В. Верещагіна за реставрацію творів художника, їх зберігання, популяризацію творчості митця.

З 2001 року за підтримкою Миколаївського глиноземного заводу компанії «Русал» музей розпочав плідну творчу роботу з Миколаївським глиноземним заводом. Програма реставрації картин із зібрання музею була названа «Відродження шедеврів». 

90-річчя музею пройшло під знаком втілення у життя програми повернення в Україну із США культурної спадщини мистецької родини Кричевських. Саме за поповнення колекції творами Миколи і Василя Кричевських у грудні 2004 року музей став лауреатом обласної культурологічної премії ім. М. Аркаса, а у 2009 році музей було відзначено срібною медаллю Академії мистецтв України. Це є свідченням багаторічної плідної і змістовної роботи музею, громадського визнання його надзвичайно важливої ролі у житті краю та України.

Марина ТАСИНКЕВИЧ

Сообщение:

*

НОВОСТИ