Родюча нива Олександра Мезніка

Так уже повелося, що про іменинників прийнято мовити лише добрі слова, оминаючи гострі кути та теми. Та про Олександра Мезніка негативу навіть при великому бажанні не нашкребеш бодай на дещицю: ця напрочуд добра, щира, чуйна людина немов зіткана із добра та позитива. Світла людина – кажуть про таких. Поготів ця характеристика цінна тим, що найчастіше лунає вона з вуст простих селян, земляків Олександра Миколайовича.

Утім він і сам людина глибоко сільська. Народився і зростав, мужнів чорнявий парубок серед мальовничих степів та пагорбів північної Братщини, з молоком матері всмоктавши в себе поезію запашного духмяного короваю – найбільшого багатства, котрим славиться родюча українська земля. Неговіркий, зате уважний та трудящий, Сашко з дитинства пізнав солоний присмак отого запашного хліба. Водночас переймав споконвічну хліборобську науку – спочатку від мудрих настанов батьків, Миколи Івановича та Галини Адамівни, потому ж набував практичних навичок, умощуючись за штурвалом степового фрегата.

Не дивно, що вагань із своїм професійним майбуттям Сашко Мезнік не мав. Коли молодий помічник комбайнера подавав документи на вступ до аграрного технікуму, він уже тоді мав твердий намір підкорити аграрну науку та потім втілювати її на практиці. У пригоді допитливому та завзятому студенту стало й навчання у Миколаївському сільгоспінституті.

Отримавши диплом, молодий спеціаліст повернувся до рідного села. Воно занепадало, адже колгосп ім. Щорса ледве зводив кінці з кінцями, плентаючись у кінці районного рейтингу успішності. Гірко було дивитися на те Олександру Мезніку – палкому патріоту рідної землі. Тож коли 26 листопада 1992 року люди на колгоспних зборах запропонували 33-річному (у віці Христа!) головному інженеру стати у штурвала великого господарства, він погодився одразу. Бо не міг більше дивитися на той розвал та розруху, що панували в колись заможному селі.

Олександр Мезнік (другий ліворуч) у колі однодумців. 

То була нова точка відліку в біографії невеличкого степового села. Під керуванням О.М. Мезніка сільгосптовариство «Добробут» щороку вирощує рекордні врожаї та домагається вагомих економічних результатів. Місцеві хлібороби працюють на надсучасній імпортній техніці та застосовують найновітніші аграрні технології. Та Олександр Миколайович завжди не менше уваги приділяє розвитку соціальної сфери та матеріальній підтримці земляків. На Братщині всі знають: у Миролюбівці чи не кращі у районі умови праці – достойний рівень зарплатні, вагомий пакет соціальних преференцій, а до них – взірцева соціально-культурна сфера. «Людина села, яка важко трудиться фізично, в нелегких умовах, – не втомлюється повторювати Олександр Миколайович, – заслуговує і на достойну оплату своєї праці, і на необхідні сучасній людині побутові зручності. Я переконаний, що і в нашій країні настануть часи, коли кваліфікований механізатор буде цінуватися на рівні головних спеціалістів».

На перерахування добрих справ Олександра Мезніка не вистачить і цілого газетного номера, тож згадаймо головне. Це – газифікація Миролюбівки. Це – сільський клуб на утриманні господарства, причому заклад культури може похвалитися і чудовою музичною апаратурою, і оздобленням приміщень, і двома гарними професійними колективами самодіяльності. Це – побудована за кошти господарства православна церква, яка є духовним осередком Миролюбівки та довколишніх сіл. Це – зведений кілька років тому величний меморіал воїнам-визволителям. Це – проведення традиційних всеукраїнських пісенних фестивалів «Мій рідний край». Це – постійна підтримка і допомога дитячому садочку, школі, іншим соціальним закладам, а також простягнута рука помочі сотням земляків у скрутних життєвих ситуаціях.

Діти – майбутнє села.

Тож не варто дивуватися, що О.М. Мезніку виборці вже вчетверте поспіль довірили представляти та захищати їх інтереси в стінах Миколаївської обласної ради. Народний депутат – так кажуть саме про таких, як Мезнік. Олександр Миколайович уміло поєднує постійні аграрні клопоти з депутатською діяльністю, обіймаючи посаду заступника голови постійної комісії з питань регуляторної політики, підприємницької діяльності та торговельно-побутового обслуговування населення. За багаторічний сумлінний труд на благо України та рідної Миколаївщини Олександр Миколайович цілком по праву нагороджений багатьма відзнаками, зокрема почесним званням «Заслужений працівник сільського господарства України». П’ять разів Олександра Мезніка нагороджували званням «Людина року Братського району», а 2009 року він мав аналогічне визнання на рівні області. Але, безперечно, головна його нагорода – то величезна повага та довіра з боку земляків.

21 червня Олександр Миколайович Мезнік святкуватиме 55-річний ювілей. Від імені всієї нашої редакції дозвольте щиро привітати Вас із досягненням чергової віхи у Вашому житті та побажати міцного здоров’я, благополуччя у родині та успіхів у справі, а також усіляких гараздів.

З роси і води!

Андрій ТЮРІН
Фото з архіву «РП»

Сообщение:

*

НОВОСТИ