Джулаєве поле

Шановна редакціє! Мене звуть Світлана Карлічук. Філолог за освітою, гід-перекладач за професією. Вільно володію чотирма мовами: українська, російська, болгарська і польська. Живу в дуже гарному чорноморському місті, яке зветься Одеса. Але є земля, без якої не мислю собі свого існування, – це Єланеччина. Там я виросла, звідти пішла у велике життя, там ще й досі на околиці Єланця стоїть старенька хата, яку збудував ще мій прадід, і в цьому селі ще живуть люди, які пам’ятають увесь наш рід.

Вірші – це моє хобі, так само, як і поетичні переклади з болгарської мови на українську.

Одного разу мені розповіли про пам’ятник на єланецькій землі майже на границі з Новобузьким районом. Я думаю, що подібний навряд чи знайдеться ще десь в Україні. Це пам’ятник людині, яка безмежно любила рідну землю, знала її досконало, вболівала за нею і відчувала її всім своїм серцем – Василеві Івановичу Джулаю, заслуженому агроному України, колишньому головному спеціалісту колгоспу «Авангард» (село Возсіятське), кавалеру ордена Леніна і інших урядових нагород. На мурованому постаменті з червоного степового граніту вирізьблено портрет Василя Івановича, пшеничний колосок і надпис: «Поле Джулая». Люди кажуть, що це поле він любив найдужче. Поруч пробігає дорога, бовваніє вдалині стара козацька могила, з усіх сторін обмежують його лісосмуги, напоюють життєдайною силою рясні літні дощі, й грає вітер зеленим, як рута, листям кукурудзи.

Особисто Василя Івановича я не знала, але пам’ятаю, з якою пошаною в районному центрі згадувалося його ім’я. Колись про нього писали в газетах, солідних журналах, брали інтерв’ю, просили ділитися досвідом.

Уже скільки років минуло, як не стало Василя Івановича, але не заростає степова доріжка до пам’ятника людині, для якої земля була найціннішим надбанням, яку він плекав і шанував понад усе і зумів передати нащадкам як найцінніший скарб. Можливо, зараз і не зовсім підходящий час до написання віршів, бо на нашій землі іде війна. Але це війна за нашу людську гідність, за очищення наших душ від скверни. Тож не забуваймо про таких людей, як Василь Іванович, шануймо їх вклад у наше сьогодення, пам’ятаймо їх імена і розповідаймо дітям і онукам про те, що наше майбутнє починається з рук, що пахнуть хлібом.

А вірш зветься 

ДЖУЛАЄВЕ  ПОЛЕ

Життя спішить у вічність, як дорога…
І з думою про завтрашній врожай 
Стоїть у полі агроном від Бога 
Невтомний труженик і хлібороб Джулай.
Стоїть один у білій заметілі 
І серцем чує: дихає земля.
Вклонився вітер престарій могилі 
І в перший сніг закуталась рілля.
Чоло накрила спогадів пороша, 
Наплинула, хоч в пригорщу збирай…
Обличчя батька світле і хороше:
«Учись, Васильку! Землю поважай».
І розцвітали мальви коло хати, 
Широкий світ стелився за селом, 
У білій хустці на порозі мати, 
Буханка хліба, вкрита рушником.
…Мете пороша. Вітер в полі свище, 
Болючі серця спогади здійма, 
Дитячих літ напівголодний присмак 
Із словом переплутались «війна».
А як прийшов кінець воєнним бідам, 
Батьків спішив у полі підмінить.
Тяжку ціну шматка святого хліба 
Вже змалечку навчився розуміть.
Він поле знав так, як свої п’ять пальців, 
Довірливо з землею розмовляв, 
І кожен день на сивому світанку 
В степу зустріти сонце поспішав.
Науки досвід з мудрістю традицій 
До успіху второвували шлях.
За ціль поставив: жінці-трудівниці 
Вже досить гнутися з сапою на полях, 
Бо твердо знав: лише механізатор 
На полі мусить бути головним.
І ризикнув: уперше, як новатор, 
Посіять соняшник квадратно-гніздовим.
Переживав. А жнив настали днини – 
Старання всі віддячились в стократ, 
І квітка-соняшник, наш символ України, 
Дала колгоспу славний результат.
Прийшли вже потім слава і визнання, 
Заслужені на грудях ордена 
Як нагорода за усі старання, 
Посильний внесок на вівтар добра.
…Гуде дорога і мете пороша, 
Вже намело по самий небокрай.
Зна агроном: прикмета це хороша, 
Віщує людям добрий урожай.
І Джулаєве поле в заметілі 
Чекає перших променів весни.
Тож правду кажуть: лише добрим ділом 
Лишає слід Людина на Землі.

Висилаю Вам фото Василя Івановича десь кінця 60-х років і сучасне фото пам’ятника на Джулаєвому полі. Автор світлин  – Андрій Перов, Єланець.

Світлана КАРЛІЧУК

Сообщение:

*

НОВОСТИ