Козак на коню

Після сильного короткочасного дощу я поїхав на фермерські поля Луканівської сільради. Навіть після полудня сонце не встигло прибрати сліди рясних дощів – доводилося час від часу об’їжджати на степовій дорозі чималенькі калюжі.

Штурманом зголосилася бути сільський голова Олена Люшенко (на знімку), яка зайвий раз довела, що знає не тільки проблеми земляків, а й місцезнаходження їхніх паїв. Зупинилися біля лісопосадки, де під тінню дерев розговорилися, чекаючи з протилежного кінця ниви «Белорусь» з обприскувачем. За кермом сидів тракторист, поруч з машиною йшов чоловік, вочевидь, «другий пілот».

– Одноосібників у селі півтора десятка, а ще дюжина фермерських господарств, – відповідає на запитання Олена Анатоліївна. – Усі гостро потребують обігових коштів. Як, утім, і громада, бо нашого річного бюджету майже в 400 тисяч гривень і 200 тисяч дотації ледь вистачає на латання дір. А тисячне з лишком населення Луканівки хоче розбудовуватися, створювати гідні умови для дітей, багатодітних і молодих сімей та ветеранів. Хоче жити по-новому…

Однак, я зрозумів, селяни не бажають отримувати від держави рибу, вони воліють мати вудки. А вудки ці – робочі місця, про які київська влада, як папуга, теревенить два десятиліття, скорочуючи при цьому ринок праці і виштовхуючи людей на заробітки світ за очі.

– Слава Україні! – привітався, зіскочивши з трактора, красень-козарлюга з оселедцем на стриженій голові. – Максим Козаченко.

Я приходив до тями (сюрприз від сільського голови спрацював: фермер з оселедцем на прізвище Козаченко – це справді круто) і краєм ока спостерігав за Оленою, яка, вочевидь, залишилася задоволеною моєю реакцією. Вона пишалася односельцем і мило спілкувалася з його помічником (виявилося, чоловіком Олегом).

Споконвічна взаємодопомога для селян – що підтримка гімнастів на арені цирку. Без неї ніяк. А без держави?

– Хоча б не заважала, – в один голос кидають молоді. – А те, що зробила вона з доларом, подорожчання якого потягло підвищення цін на солярку, міндобрива, гербіциди, – це підніжка землеробу.

Селяни не шахтарі. Посердяться, висловляться – і на поле. День праці на ньому рік годує, не до мітингів і майданів. Революції завжди потребували хліба…

…Максим (на знімку) з Олегом того дня підживлювали рослини. Поспішали, тому розмова була короткою. Тільки і встиг козак розповісти, що у нього в обробітку 25 гектарів родинних паїв. Із техніки має трактор, плуг, борони, культиватор, сівалку, обприскувач. Тішиться, що торік зібрав урожай, зорав поля, використовуючи «дешеві» ресурси. А ось нинішньою весною мусив закупляти усе за новою ціною. І збиратиме врожай невідомо за які кошти. Утім, відомо – позичить у рідних. З банками мати справу не хоче. «Здеруть три шкіри». Взяв би в лізинг трактор, але державної відповідної структури не знає, а до приватних іти боязко.

Отже, селянин залишився сам на сам зі своїми проблемами. Під час зустрічей із селянами регіону мене цікавило, зокрема, яких змін вони чекають. Проаналізував відповіді і намалювалася така картина.

Чого хочуть аграрії:

• найскорішого вигнання з їхньої ниви корупціонерів;

• зменшення надмірного бюджету АПК, кошти якого використовуються на утримання непотрібних структур, реалізацію сумнівних багатомільйонних проектів, утримання непотрібних контролюючих структур, зокрема Державної сільськогосподарської інспекції;

• продажу активів неефективних держпідприємств, підпорядкованих МінАПК (Украгролізинг, Укрспирт тощо);

• запровадження ринкових цін на оренду державних земель і приміщень.

Аналітики підрахували, що реалізація цих та інших заходів може поповнити держказну на 15 мільярдів гривень. Оці б кошти та землеробам у вигляді техніки в розстрочку, пільгових кредитів, компенсацій…

Тоді б вони залюбки поділилися з громадою. Хоча і сьогодні їй гріх скаржитися на фермерів. Бо без їхніх кревних не проходить жодне свято, жоден ремонт і захід у дитсадку (14 малюків) чи школі (115 учнів), амбулаторії чи Будинку культури. Без благодійників – як без води, якість якої, до речі, проблемна, скажу так…

…Того погідного після тривалих дощів дня на поля і городи вийшли усі працездатні селяни. Прагнули надолужити прогаяне і закласти міцну основу під майбутній урожай. Від нього залежатиме благополуччя землеробів, які не звикли до дармової риби.

Іван ІЛЛЯШ, «Сільські вісті»
Фото автора

Кривоозерський район

Сообщение:

*

НОВОСТИ