«Врятуйте наших хлопців!»

Акції у Миколаєві і столиці – продовження боротьби рідних за проведення ротації, а значить, за життя синів і батьків.

Вимога одна – відповідь незмінна

Керівництво області та 79-ї окремої аеромобільної бригади безуспішно відбиває атаки матерів і дружин бійців, які воюють на Сході країни. Жінки з червня періодично перекривали траси в Миколаєві та Вознесенську, пікетували державні органи влади в Києві, вимагаючи хлопцям відпустки бодай на тиждень-два, щоб вони «відпочили, від’їлись-відмились». Згорьованих матерів слухають, але суттєво зарадити їм нічим не можуть. Командири бригади, обласний військовий комісар при зустрічах не лукавлять і переконують, що, по-перше, рішення про ротацію приймає виключно Генеральний штаб Збройних сил України. По-друге, учасників бойових дій просто ніким замінити. Мовляв, жовторотих у пекло не відправиш, а досвідчених катма. Нещодавно ледве знайшли півсотні готових до виконання бойових завдань військовослужбовців, які замінили на фронті стільки ж бувалих. Ще сорок бійців із міліцейського спецпідрозділу поповнили лави учасників АТО днями. Більше резервів немає.

Акції протесту миколаївців набирають обертів, тому керівництво прагне діяти превентивно.

В облдержадміністрації протягом минулого місяця з матерями неодноразово спілкувалися екс-губернатор Микола Романчук, обласний військовий комісар Олександр Іванов. На вимоги повернути синів додому вони розписувалися в безсиллі, киваючи на Київ.

Те ж саме почули рідні і на черговій зустрічі наприкінці липня, після чого і поїхали до Києва. Але вже не відпусток-ротацій вимагати, а негайно рятувати кинутих на той момент напризволяще солдатів…

Сільський нероба під маминою спідницею 

…На першій зустрічі жінок з начальством Ніна Денисюк розповіла, як шматують її серце окремі горе-сусіди, ображаючи за те, що син на вимогу райвійськкомату пішов на війну. Після прес-конференції я попросив матір героя поділитися наболілим.

– Я з Катеринівки, що у Веселинівському районі. Виховала з чоловіком двох синів, меншого 34-річного Сергія забрали в армію. Забрали, як украли: зателефонували йому 25 березня по мобілці і веліли з речами прибути до райцентру. Він і поїхав, начебто на десятиденні збори. Тривають вони понині. Військові про призов сина на його роботу не повідомили, то довелося разом із сільським головою доводити, що Сергій не прогульник, інакше звільнили б. Досі телефонує, слава Богу, але про службу не розповідає. І не скаржиться…

…Ніна Іванівна заплакала і крізь сльози повідала, що строкову службу син проходив на Одещині, після армії сумлінно працював. «Всюди начальники кажуть, що мобілізовують кращих. Виходить, таких, як Сергій, що має надзвичайно «рідкісну» спеціальність водія, утримує дружину та двох дітей і завжди був чесним і дисциплінованим?».

…Певне, не таким виявився Володимир Висоцький, мамин синок і нероба, який п’яним насмілився нахабно запитати Ніну Іванівну: «Коли ставитимеш пам’ятник синові?». Зухвалому хулігану досі бракує чи то розуму, чи мужності вибачитися перед Ніною Іванівною. Окремі «селяни-доброзичливці» теж не від великого розуму, мабуть, підтримали негідника. Мати героя-бійця тільки й чує: «Він у тебе найрозумніший, чи що? Навіщо пішов? Заради пільг?»; «Гарно ж ти виховала Сергія: кинув батьків, дружину з синами і подався добровольцем на війну».

Між іншим, із Сергієм б’ють ворога двоє братів, у яких у селі на Миколаївщині залишилися тяжко хворі мати і батько. Вони досі не знають, що їхні годувальники перебувають в оточенні озброєних «Градами» жорстоких звірів…

…Воно б не звертати уваги на ротатих, злобних і недоумкуватих, та як стерпіти циніків, коли знаєш, що більше жодного хлопця з Катеринівки не покликали боронити землю. А якщо і кликали з сусідніх сіл, то згодом виявлялися вони тяжко хворими. Однак, гадаю, виродків на кшталт нахабного односельця справжніх патріотів варто теж мобілізувати. Хоча б на чищення картоплі в бойовій частині.

«Син не скаржиться»… Та якось у квітні зізнався: «Усе добре, але нічим обігріти намет у морозні ночі…». Мати готова вже була бігти за черговим кредитом у банк, попросивши сина Олега взнати ціну бензопили. Той поїхав у райцентр, а там базарний люд, почувши про негаразди на передовій, тут же почав збирати кошти на пилу. Через пару днів районний військовий комісар повіз її у Сергієву частину. Його катеринівські земляки не здали й гривні…

…Мати виглядає свою кровинку удень і вночі. Дружина Сергія Наталя готова поїхати до чоловіка і прислужитися там бодай санітаркою. Аби тільки з коханим бути. І разом вижити…

Іван ІЛЛЯШ, «Сільські вісті»

Комментарии:

  1. Ольга:

    Согласна со словами Нины Ивановны про невестку, которая и в огонь и в воду за Сергеем. Поверте сама Нина Ивановна кроме, как своим языком больше ни чем не помогла ни сыну ни внукам ни тем более невестке которая за вре отсутствия мужа потеряла 10 кг веса и руки растянула ниже колен. Зато мама прославилась ни на односело, и точно ни один из односельчан ее не поддерживает и не поддерживал. А за ее язык сын ее отблагодарил сразу по приезду, так что ждите новую статью про мать героиню и не благодарных ее детей и не удивляйтесь.

Сообщение:

*

НОВОСТИ