Степове Володимира Погорєлова

Сьогодні важко уявити Миколаївський регіон без незмінного, за часів Незалежності, депутата обласної ради, багаторічного керівника Державного підприємства «Племрепродуктор «Степове» Володимира Григоровича Погорєлова. Й не дивно: ця напрочуд яскрава особистість усім своїм життєвим та професійним досвідом доводить, що й на селі можна успішно трудитися й мати від того достойний людини праці зиск та вагомий для громади, країни результат. І так триває – ось уже понад чотири десятиліття, причому Погорєлов впевнено рулить кермом великого господарства як за умов планової «застійної» радянської економіки, так і за штормових хвиль вряди-годи непередбачених та парадоксальних ринкових реформ. Власне, всім своїм багатим на події та здобутки життям Володимир Погорєлов ламає чимало усталених стереотипів та шаблонів…

Нині мало хто згадає, та старожили підтвердять: свого часу в Степовому та сусідньому Зеленому Яру не було ані газу, ані асфальту на вулицях, не було будинку культури та сучасної школи… Багато ще чого не мали сільські трудівники для нормального, людського життя. До пари занедбаній соціальній сфері була й виробнича діяльність – куці, недоглянуті як слід, ниви «віддячували» найменшими у районі врожаями, а у сирих від постійних дощів та геть неохайних приміщеннях ферм мукала і рохкала худа та голодна худоба. Звідки ж було взятися благополуччю у тутешніх зовсім невеселих селах?..

Одне слово, Степове пасло задніх за багатьма показниками. Мінялися, як у калейдоскопі, директори господарства, та життя селян не ставало кращим. Тож, коли на порозі директорського кабінету з’явився черговий керівник, мало хто звернув увагу на його обіцянку докорінно поліпшити діяльність відсталого підприємства та зробити життя людей заможним та якісним. Мовляв, наслухалися ми вдосталь подібних обіцянок-цяцянок.

– Я коли вперше приїхав в Степове, тут не було нічого, – занурюється у спогади Володимир Григорович. – Але, коли побачив невтішний стан речей, у мене виникло величезне бажання побудувати у Степовому комунізм…

Сміливі плани, що й казати, а особливо з огляду на той стан виробничої бази та соціальної інфраструктури, що дісталися «у спадок» Погорєлову від горе-попередників. Та вже тоді зовсім «юний», зважаючи на досвід керівника, директор почав крок за кроком наближувати свою заповітну мрію. Задля цього насамперед згуртував людей, поставив перед ними чіткі плани та окреслив перспективи. І – за роботу, тяжку, повсякденну працю від світанку до пізньої ночі, із ранньої весни і до самих морозів. Адже, згідно з філософією героя цього нарису, земні багатства беруться не від виступів на трибунах чи то пак паперових звітів, а народжуються в результаті наполегливої праці кожного члена великої та дружньої команди, де один за всіх і всі – за одного. Сам же Володимир Погорєлов працював аж ніяк не менше за інших і єдине, про що жалкував – це про те, що в добі «всього» 24 години, а не, скажімо, п’ятдесят.

Далеко не кожному, звісно ж, подібний робочий ритм сподобався, але зрештою всі у Степовому чітко зрозуміли: новий директор – хоч і вкрай жорсткий, вимогливий керівник, який не прощає бодай найменшого ледарства чи лукавства, проте – справедливий і принциповий. До того ж всіляко дбає про село, людей, майбутнє краю, до якого прикипів душею та серцем. Це просто неможливо було не помітити. Оте прагнення Володимира Погорєлова «до комунізму» (читай – заможного, комфортного життя) втілювалося і в широких заасфальтованих сільських вулицях, і в газифікації Степового і Зеленого Гаю. А ще – в масштабному будівництві, що не припинялося ані на один день. У радгоспі щороку зростали нові житлові будинки з усіма зручностями для працівників господарства, виробничі об’єкти, ошатні будівлі соціальної сфери. З кожним роком Степове ставало дедалі охайнішим та красивішим: ось перших глядачів прийняв у своїй широкій залі просторий Будинок культури, а згодом задзвеніли гомінкі дитячі голоси на новозбудованому спортивному комплексі. Побудував радгосп і дві сучасні школи, три дитячі садки, готель, їдальню, магазини… Укупі з достойними умовами праці степівчани почали жити якщо не при комунізмі, то при «соціалізмі із людським обличчям» – то вже напевно.

Успіхи молодого аграрія не залишилися непоміченими. У Степове почали їздити за передовим досвідом, а Володимир Погорєлов уже тоді потрапив на чільні сторінки обласних та всесоюзних видань. Не забарилися й заслужені нагороди. У послужному списку В.Г. Погорєлова – два ордени Леніна, ордени Президента України «За заслуги» ІІІ та ІІ ступенів, орден Червоного Трудового Прапору, орден Ярослава Мудрого V ступеня, звання «Заслужений працівник сільського господарства України», інші ордени та медалі. Кожна із цих нагород є цінною та важливою для його лауреата, проте все ж Володимир Григорович виокремлює з-поміж них звання Героя Соціалістичної Праці та обрання його депутатом Верховної Ради СРСР.

– Це зараз, – каже директор «Степового», – зірку Героя можна отримати, ну, скажімо так, різними методами. Тоді це було неможливо. Я йшов до цієї відзнаки довгих двадцять років. Завдання поставили переді мною таке: кожну п’ятирічку слід було завершити з кращими показниками, ніж попередню. А впродовж кожного року кожної п’ятирічки також потрібно було невпинно підвищувати надої та нарощувати живу вагу худоби.

На переконання Володимира Погорєлова, є вкрай несправедливим, що сьогодні високі державні нагороди дуже рідко отримують люди села. Раніше такого не було. У музеї трудової слави ДП «Племрепродуктор «Степове» бережливо зберігаються дані про кожного з 12-ти земляків, котрі свого часу стали заслуженими працівниками сільського господарства України, соціальної сфери, культури, освіти, фізичної культури і спорту. Ще 72-х кращих трударів сільгосппідприємства було відзначено державними орденами та медалями. «До людини праці, – не втомлюється повторювати Володимир Григорович, – має бути повага з боку держави, бо саме на мозолястих руках цих трудівників і тримається весь добробут України».

Таку принципову позицію В.Г. Погорєлов відстоює на всіх рівнях, не звертаючи уваги на ранг тих посадовців, котрим прямо в очі каже гірку правду. Ось уже шосте скликання поспіль (і це – рекорд!) Володимир Григорович відстоює інтереси виборців у стінах Миколаївської обласної ради, й дуже рідко яка сесія відбувається без емоційного та ґрунтовного виступу Погорєлова, в якому той з високої трибуни встає на захист українського села та його трударів. А на адресу чиновників найвищого рангу лунає чимало незручних запитань…

Чимало обласних програм аграрного спрямування було розроблено та прийнято з ініціативи та при безпосередній участі депутата обласної ради Володимира Погорєлова. До прикладу, свого часу із настанням сутінок всі села області буквально занурювалися у пітьму, а життя на них фактично вщухало. «А чому така несправедливість? Чому в містах ліхтарі світять навіть вночі, й у будь-яких закутках, а селяни ввечері не можуть нормально повернутися з роботи чи просто пройтися вулицею без ризику зламати ногу чи набити гулю?» – задавши сам собі ці зовсім не риторичні запитання, В.Г. Погорєлов поставив проблему руба перед керівництвом області. А з метою розв’язання гострого соціального питання Володимир Григорович запропонував конкретне рішення – розробити та втілити в життя програму відновлення вуличного освітлення сільських населених пунктів Миколаївщини.

Спочатку багато хто навіть із самих депутатів скептично поставився до пропозиції свого колеги: мовляв, ми всі тільки «за», але де ж у бюджеті винайти вільні кошти? Власне кажучи, такої ж думки був і голова обласної адміністрації. Тож тільки сам Погорєлов достеменно знає, скількох нервів та зусиль йому коштувало переконати очільника області в нагальності прийняття подібної соціальної програми. Проте Володимир Погорєлов вміє переконувати, тим паче, коли йдеться про захист інтересів селян. І багатостраждальна обласна програма таки була ухвалена, а згодом сільські вулиці Миколаївщини почали наповнюватися світлом, запаливши в душах багатьох людей надію на краще життя.

…Я приїхав до Степового під час виробничої наради. Навіть попри появу кореспондента обласної газети, Погорєлов не став ламати звичний графік робочого дня, тож ще близько півгодини доводив підлеглим нові завдання, слухав пропозиції, часом – дискутував, виробляючи спільні – із колективом – рішення. Постійно перебуваючи у вирі подій, серед людей, Володимир Погорєлов визначає стратегію та тактику ввіреного йому підприємства, яким він керує вже без малого 42 роки.

– Наразі потрібно стабільно, без збоїв, завершити сільськогосподарський рік, – розповів мені про поточні плани керівник сільгосппідприємства, – На часі – збирання пізніх культур. Одночасно приступили до сівби озимих. На жаль, насіння вимушені кидати в суху землю, бо терміни піджимають. Тож сподіваємось бодай на найменший дощик, аби сходи отримали живильну вологу.

Справді, рослинництво в умовах південних степів – справа ризикована, а іноді відверто невдячна. Проте шляхом дотримання науково обґрунтованих підходів, внесення в грунт усього комплексу добрив та засобів захисту рослин, степівчанам вдається стабільно залишатися серед кращих зернових господарств Миколаївщини. А за валом зерна державне підприємство – беззаперечний лідер Миколаївського району останніх десятиліть.

Крім того, державне господарство, як і раніше, тримає високу марку племінного репродуктора великої рогатої худоби. Так, із півтисячі дійних корів, що утримуються на підприємствах колективної форми власності Миколаївського району, три сотні пасуться на степівських пагорбах. А із трохи більше ніж чотири тисячі свиней три тисячі також мають степівську «прописку». Завдяки розвитку тваринництва місцеві мешканці та соціальні об’єкти протягом року забезпечені якісними та свіжими м’ясом і ковбасними виробами. Крім того, чимало людей мають роботу на місцевих фермах та свинарниках. До речі, за кількістю працівників – а їх майже 350 – ДГ «Племрепродуктор «Степове» є найбільшим сільськогосподарським підприємством Миколаївської області. Власне, і за багатьма іншими важливими показниками Степове є лідером. Щороку підприємство сплачує податків та зборів на суму понад 5 мільйонів гривень!

Звичайно, трапляються і неврожайні роки, й інші катаклізми, проте підприємство, кероване Героєм Соціалістичної Праці, за будь-яких умов підставляє плече допомоги селу. Не став винятком і цей рік. Так, перед початком нового навчального року із каси господарства був виділено 30 тисяч гривень на підтримку двох місцевих шкіл. Ще 20 тисяч гривень поліпшать умови перебування малят у Степівському дитячому садочку. А щоб раціон дітей був калорійним та різноманітним, господарство безкоштовно надає в навчальні заклади продукти харчування власного виробництва – овочі, крупи, олію тощо. Крім того, за кошти господарства утримується Будинок культури (крім зарплати частини працівників) та п’ять колективів, які мають звання народних. Й не дивно, що за наявності такої розгалуженої соціальної інфраструктури в Степовому можна побачити чимало молодих сімей, а на дитячих майданчиках та в спортивних секціях місцевої ДЮСШ немає відбою від маленьких відвідувачів.

– А Ви знаєте, – несподівано каже Володимир Григорович, – чи не головним позитивом моєї діяльності на чолі господарства є, вважаю, те, що за останні десятиліття населення Степового та Зеленого Яру збільшилося практично вдвічі. І все ж останніми роками, попри наявність роботи та гарні побутові умови, молодь не надто бажає працювати на селі, бо праця доярки чи механізатора чомусь вважається непрестижною. Всі хлопці та дівчата воліють втекти в місто та працювати програмістами чи менеджерами. А хто ж працюватиме на землі?..

Того дня Володимир Григорович говорив зі мною і про інші проблеми, що заважають сталому розвитку аграрного сектора. Це і диспаритет цін на селянську продукцію та паливно-мастильні матеріали, і про нищівні наслідки так званої «медичної реформи», що перетворила гордість села – повноцінну лікарню, що надавала людям чимало послуг, – на маленьку амбулаторію. Вкрай недолугим Володимир Погорєлов вважає і пропозиції пошматувати державне господарство у Степовому на маленькі клаптики розпайованої землі: «Хіба можна ефективно господарювати на п’яти гектарах? І хто, зрештою, скупить цю землю, перетворивши селян у кращому випадку на батраків?».

У всіх роздумах та вчинках Володимира Погорєлова відчувається державницький підхід, котрого часто так бракує нашим державним мужам. А, власне, навіщо видумувати велосипед у намаганні запровадити чергову реформу? Треба просто поїхати у Степове і запозичити місцевий досвід. Досвід, який являє своєю багаторічною успішною діяльності Володимир Григорович Погорєлов.

Андрій ТЮРІН

Сообщение:

*

НОВОСТИ