Воду починаємо цінувати, коли висихають колодязі

Погіршення здоров’я усіх націй на планеті…
значною мірою пов’язане
з найбільшою помилкою людства,
коли в мегаполісах створили
централізований водогін.


 

Владислав Гончарук,
директор Інституту колоїдної хімії та хіміїводи НАНУ, академік

У попередньому номері газети автор розповів про гостру проблему водопостачання в селищі Криве Озеро. Там роками мешканці кількох вулиць були відрізані від централізованого водоводу. Після втручання редакції відкрилося фінансування проекту, в райцентрі прокладають нові мережі та впроваджують сучасні технології.

Яка ситуація у Вознесенському районі – про це читайте в наступному дослідженні.

Крапля бюджет точить

У селі Трикрати вгамувати спрагу гостеві запропонують не в кожній хаті. Не подумайте погано – господарі тут вельми гостинні. Просто вода у багатьох дворах, м’яко кажучи, специфічна. То червона від заліза, то як сльоза, але – жорстка і солона.

На вулиці Гранітній навіть технічної немає вже не один рік. «Балують», щоправда, інколи артезіанською, коли заманеться комунальникам. Скажімо, за їхнім графіком улітку вода з горем навпіл подавалася по кілька днів на місяць. Частіше «сік життя» був в інших мікрорайонах півторатисячного села.

Загорівся було запитати у начальника КП «Джерело»: «А чому, власне?» – не вийшло. Споживачка, що прийшла в контору розрахуватися за послуги, пошепки мене просвітила: «Вони працюють тільки до полудня. Ось і я запізнилась».

Чому такий «імпозантний» режим роботи, пояснили в сільраді. Мовляв, керівник стоїть на своєму: як народ платить, так і працюємо. Пізніше з’ясував, що народ платить погано. Але, можливо, за тією ж логікою: «Як працюють, так і платимо?». І ще: на той обсяг робіт, що виконують комунальники, потрібно чотирьох працівників, а їх у КП восьмеро…

Минули часи, коли трикратівці жирували на воді, що подавалася з Південного Бугу. Була і питна (втім, саме через її низьку якість перейшли на свердловини), і технічна для поливу городів. Згадують люди з ностальгією накопичувачі річкової вологи, коли в спекотний період не знали проблем з постачанням води.

Тепер із сусідньої Олександрівки тече артезіанська вода. Є в селі і своя свердловина, та вкрай потрібна ще одна.

– Цього року держава виділила 815 тисяч гривень на розвиток водогону та 139 тисяч на освітлення центральної вулиці, – розповіла виконувачка обов’язків сільського голови Наталія Озерянська. – Цих коштів на повне оновлення комунального господарства, звісно, бракує, але і тих селяни не мали б, якби не жили поблизу атомної станції. Колись, сподіваємося, надійдуть гроші і на третю свердловину. А ще на ремонт шкільного бювету, якісну воду з якого залюбки споживають селяни.

…Авіценна понад тисячоліття тому писав: «Найкраща вода – це вода джерел, але не всіх джерел, а тих, що протікають по чистій землі… або по кам’янистій землі, яка краще зберігається від загнивання».

– Наша біда у тому, що до джерел ми не можемо докопатися, бо під тонким шаром землі суцільний камінь, – констатують житель Гранітної Валентин Барабаш та його сусіди. – Отже, колодязя викопати не можемо. Тому залежимо від комунальників, як усе живе від повітря. Багато односельців користуються привізною водою, а ми й такої можливості позбавлені, бо басейнів катма…

* * *

У селищі Олександрівка вода подається на всі вулиці, хоча через аварії нерідкі перебої в постачанні. Улітку качають воду з чотирьох джерел і її бракує, бо інтенсивно і безжально виливається на городи. А взимку півтори тисячі споживачів обслуговує одна свердловина.

Одне слово, гріх скаржитися на комунальників. Навпаки, у них серйозні претензії до тих, хто невчасно або роками не платить за водопостачання. Злісних боржників кілька, і в селищі знають своїх «героїв».

– Серед них є й такі, що заборгували понад три тисячі гривень кожен, – каже начальник комунального підприємства «Орбіта» Євген Хомяк. – Усього ж три десятки людей до каси не донесли 80 з лишком тисяч гривень. Якщо приплюсувати 130 тисяч боргу за квартплату, тоді легко зрозуміти, чому в нас немає ресурсів не тільки на ремонти мереж і житла, а навіть на зарплату працівникам.

…Вже по дорозі до боржників Євген Миколайович і його заступник Валерій Куликовський розповіли про складнощі при усуненні двох десятків аварій на водогоні цього року; про часті перевірки і регулярні штрафи керівника фіскальними органами («НДС вчасно не сплатив, санітарам щось не сподобалось»); про безкультур’я господарів, що сміття викидають де заманеться («із трьох тисяч дворів угоди на вивіз відходів підписали лише п’ятсот»).

– А якби усі вчасно платили за послуги, можна було б на третину зменшити тарифи на воду та вивезення відходів, – каже Валерій Дмитрович. – І додатково спеціалістів у штат взяти. Бо сьогодні замість двадцяти трьох у штаті дев’ятеро разом з бухгалтерією. Начальник сам часто і в яму лізе, і за кермо трактора сідає…

…Цього разу злісні неплатники на комунальників собак не спускали і вилами не погрожували. Одна з боржниць розрахувалася на місці, та ще й подякувала за сервіс: «По конторах ходити немає коли».

Звісно, я цікавився якістю води. Ніхто не стверджував, що вона погана. На рівні «що бачу і відчуваю» казали: буває червона, гірка, солона. Як кажуть, на смак і колір…

…У Олександрівці мені показали результат лабораторних професіональних досліджень. Не сумнівайтесь: за всіма показниками вода у нормі. Тільки мало хто знає, що в Україні перевіряють «сік життя» за 28 параметрами (у Євросоюзі за 66-ма, у США – за сотнею!), і за ГОСТом 30-річної (!) давнини…

Іван ІЛЛЯШ,«Сільські вісті»

 

Вознесенський район

Сообщение:

*

НОВОСТИ