Важко жити минулим у жахливому сьогоденні

Фактично ніхто із вітчизняних ЗМІ не згадав про 70-річчя з дня завершення Яссо-Кишинівської операції – однієї з найуспішніших у Великій Вітчизняній війні (20-29 серпня 1944 рр.). Вона, відома ще під назвою Яссо-Кишинівські Канни, увійшла в число «десяти сталінських ударів», які змінили хід військових дій.

Не згадав би про неї і я, якби доля не звела з Григорієм Андрійовичем Тунітовським. Учасник бойових дій отримав бойове хрещення саме в цій операції. Він пішки з боями пройшов тисячі кілометрів від рідного села Леніне майже до Берліна. Визволяючи захід України, Молдову, Румунію, Польщу, бувтяжко поранений, довго лікувався. Повернувся додому (один з десяти) через рік після мобілізації, про перемогу дізнався в шпиталі.

Ветерана знають далеко за межами Кривого Озера. Він став, як кажуть, публічною людиною у 1965-му, коли учасників війни вперше почали шанувати як героїв. Виступаючи перед школярами, трудовими колективами, Григорій Андрійович з того часу неодмінно завершував свої виступи так: «Не доведи Господи повтору тих жахливих часів. Щоб наші діти і онуки ніколи не знали гуркоту канонади, щоб ворожі танки та літаки не борознили наші поля та небо…».

Ці слова говорив інвалід війни та праці і в цьогорічний День Перемоги, коли на Донбасі вже стріляли. З болем говорив і свято вірив, що тривожні події ось-ось стануть історією…

…Коли ми зустрілися в його хаті, Донецьк ще не обстрілювали «Градами», жителі масово не покидали місто. Але думками подружжя Тунітовських було у зоні бойових дій, де живе донька Зінаїда з онуками та правнуками. І розмова наша час від часу переривалася, бо Григорію Андрійовичу і Ліні Григорівні важко було згадувати минуле, коли стільки місяців прожили у жахливому сьогоденні.

За 66 років спільного життя не страждали, кажуть, так, як тепер: страхіття війни з фашистами сприймали як тимчасову біду, а як пояснити агресію братньої держави, з якою разом розтрощили хребет ворогові – не знають. Звикати до нової окупації? «Не доведи Господи!»…

Щоб відволікти господарів від тяжких дум, я цікавився деталями, про які ветеран донедавна розповідав рідко. Він охоче згадав про пережите. Забрали Тунітовського на фронт після визволення Кривоозерщини в 1944 році. Дійшов новобранець до Первомайська, потім до Вінниці. Готувати до боїв було не на часі, солдати прямували до Молдавії, де міцно закопалися німці і румуни, що на 560-кілометровому рубежі обороняли Балканський напрямок. Дійшли до німців, теж перейшли до оборони.

– Ворог був десь за кілометр від нас, ми чули їхнє «Рус, здавайс», – згадує фронтовик. – Уперше нам видали патрони, гранати, наказали копати траншеї. Протистояння тривало кілька тижнів, впродовж яких ворожа артилерія інтенсивно нас обстрілювала. Ми мовчали, як виявилося, мовчали перед штурмом.

Кулеметником Григорій Тунітовський пройшов до Перемоги. До смертей, коли в атаці переступав через загиблих побратимів, звик не одразу, але почуття страху в кожному бою долав швидко. «Ніколи було озиратися, шукаючи порятунку. Йшли вперед і несамовито кричали «Ура!», коли ворог утікав».

У таких випадках не потрібні були 100 сталінських грамів, які, до речі, кулеметник і не нюхав, як не пробував навіть тушковане м’ясо. Каша, хліб, чай… Чуючи про сало до горілки, кислу капусту, огірки, борщ на передовій – тільки посміхається.

За майже 90 років Тунітовський ніколи нічого для себе не вимагав, жив скромно, не схиляючи голову. А міг би інвалід, нагороджений орденами «Червона зірка», Вітчизняної війни (за хоробрість і мужність під час Яссо-Кишинівської операції) та медалями «За відвагу» і «За бойові заслуги» багато чого отримати від держави. Не отримав і гроша, крім деяких пільг, якими фактично не користується. Хату збудував сам, на черзі на машину, як і за посадами, помічений не був. Та його портрет часто прикрашав районну дошку пошани. Працелюба щиро любили та поважали всюди, де він працював наладчиком, слюсарем, бригадиром.

Цікаві штрихи до портрета: малий Грицько не був жовтенятком, юнак Григорій не ходив у піонерах і в комсомольцях, а поважний Григорій Андрійович не значився в лавах жодної партії.

Іван ІЛЛЯШ,
«Сільські вісті»

Криве Озеро

Сообщение:

*

НОВОСТИ