Її любов чолом сягала неба…

Роман «Маруся Чурай» вважається перлиною української літератури XX століття. Зображувані в ньому історичні події часів Гетьманщини тісно переплітаються з всепоглинаючою любов’ю до рідного краю, свого народу та людськими почуттями.

Саме цим спектаклем розпочався 88-й театральний сезон Миколаївського академічного українського театру драми та музичної комедії. Емоційна, експресивна, символічна – такими епітетами можна охарактеризувати чергову постановку херсонського режисера Сергія Павлюка.

Події в історичній драмі розгортаються на тлі постійної загрози з боку Речі Посполитої, що нависла над Україною. Напружену атмосферу створюють як сценічне, так і музичне оформлення. Завдяки приглушеному освітленню актори на сцені здаються таємничими, місцями навіть моторошними, а їхня гра – ще більш драматичною. Вдало підібрана музика насичує спектакль експресією, проте навіть у веселих піснях відчувається якийсь надрив.

Особливе місце в драмі відведено змалюванню людських почуттів, чи точніше – одного почуття, чистого, справжнього та всесильного. На лаві підсудних (яку символізує дерев’яний віз) – проста дівчина Маруся. Змучена душевними терзаннями за вбивство Гриця, вона ніби й не розуміє, що відбувається. Сцена суду вплітається в інші епізоди, доповнюючи їх та розкриваючи всю трагічність спектаклю. Без уваги глядача не залишиться сповідь головної героїні, в якій вона розповідає, що чарівне зілля, яке вона так дбайливо готувала, призначалося не коханому, а їй. Найпотаємніші струни глядацької душі зачіпають і зізнання Гриця в коханні до Марусі, щирі, але нерозділені почуття Івана, звістка про смерть Марусиної матері.

Звичайно, що без майстерної гри акторів театру спектакль не справив би такого сильного враження. Складні ролі Марусі та Гриця зіграли одразу по два актори: Тетяна Марштупа, Інна Леонтьєва та Максим Руденко, Дмитро Базавлук. У розлучницю-Галю перевтілилася Оксана Арнаут-Руденко. Не менш яскраво були передані характери й другорядних персонажів.

«Маруся Чурай» херсонського режисера насичена численними символами: пісок, що актори пересипають із однієї посудини в іншу, колесо, яке котить перед собою маленький хлопчик, розкидані по сцені яблука уособлюють невпинний плин часу. До речі, він у спектаклі рухається не лінійно, минуле тут поєднується з сьогоденням та майбутнім. Завдяки такій композиції все, що відбувається на сцені, інтригує, спонукає глядача з нетерпінням очікувати наступної дії. Проте навіть наприкінці постановки залишається певна недомовленість.

Драматична історія кохання, боротьби українського народу, розказана живою українською мовою, класична і в той же час – надзвичайно сучасна та актуальна. Розпочавши новий театральний сезон цим спектаклем, керівництво театру, без сумніву, не помилилося. Таку «Марусю Чурай» хочеться споглядати знову і знову, щоразу відкриваючи для себе нові грані людських почуттів та авторського сприйняття.

Анна НІКУЛІНА
Фото Богдана ГОЛОВЧЕНКО

Сообщение:

*

НОВОСТИ