Кузнецовський «ТРИЛЕР», або Як безкарність породжує вседозволеність

Останні роки мешканці вулиці Суворова, що в селі Кузнецове Доманівського району, постійно відчувають страх та небезпеку. Навіть удень люди, серед яких чимало пенсіонерів, закривають двері домівок на всі замки, а біля входу тримають дрючки та палиці, аби захистити власне життя та здоров’я. І причиною людських острахів є не серійний маніяк чи вбивця і навіть не пресловута чупакабра, а… їхні сусіди Федоренки.Власне кажучи, 56-літній Сергій Наумович Федоренко, його дружина Юлія та син Сергій не лише погрожують односельцям, а й, згідно зі свідченнями земляків, чинять на них фізичний тиск. Ба більше: батько та син Федоренки є підозрюваними одразу в кількох кримінальних епізодах.

«Намагалися влучити в голову…»

У листі до редакції про це розповів депутат Щасливської сільської ради Володимир Костриця, який, як виявилося, і сам є потерпілим у кримінальному провадженні. Тож негайно журналіст «РП» вирушив у відрядження, щоб на місці поспілкуватися з якомога більшою кількістю людей, у тому числі – учасників та свідків нашумілих подій. І варто газетяру було тільки з’явитися на вулиці Суворова села Кузнецове, як біля нього одразу скупчилося декілька «респондентів». З острахом озираючись на обійстя Федоренків, люди емоційно попросили редакцію газети розібратися в ситуації та допомогти захистити їх від агресивних сусідів.

Захисту просить також Володимир Костриця. Зовсім не малий за статурою чоловік більше року тому став жертвою хуліганів.

– У рамках виконання обов’язків депутата сільської ради, – згадує Володимир Володимирович, – я зробив усне попередження Сергію Федоренку-молодшому про неприпустимість скидання сміття на городі однієї з мешканок нашого села. У відповідь той лише фиркнув крізь губу, мовляв, сам дивись за собою. Виконавши інші справи із землевпорядником, я пішов додому. Як раптом чую – хтось біжить позаду мене. Обернувся і побачив Федоренка-старшого. Той однією рукою схопив мене за барки, а в іншій у нього була зварювальна маска. Нею він почав бити мене по голові, нецензурно приговорюючи: «Ти, п…, ще будеш мені указувати, де і що мені робити». Я відштовхнув нападника від себе. Тут вибігає з двору його син Сергій, тримаючи гумовий шланг від трактора, в той час як батько побіг за важким сучком від дерева.

Далі, за словами Володимира Костриці, він забіг у чужий двір, міркуючи, що Федоренки не стануть його там переслідувати. «Але вони вскочили слід за мною, – каже В. Костриця, – та почали завдавати мені ударів, причому намагалися влучати саме в голову. І мені ще пощастило, що сусіди – дядько Славко та тітко Люба, вибігли на двір та заступилися за мене».

До розмови долучається той самий «дядько Славко», або ж Станіслав Бакалов:

– Я був на подвір’ї, коли побачив, як Федоренки погналися за Вовою Кострицею та, наздогнавши його, почали бити. Я став їх рознімати: «Ви що, геть подуріли?». Тільки після цього вони вгомонилися, проте Федоренко-старший пригрозив: «Хто піде свідком – спалю!».

Після інциденту руки та голова Володимира опухли та стали синіми від побоїв, а в лікарні, куди потрапив потерпілий, у нього ще виявили струс мозку. В. Костриця, намагаючись добитися покарання винних у своїх стражданнях, написав заяву до Доманівського райвідділу міліції. Але…

Злочин без покарання

– Мене побили ще 6 листопада 2013 року, але Федоренки досі не понесли покарання, – обурюється чоловік. – Натомість вони вихваляються тим, що в них є родичка, яка їх покриває (за інсайдерською інформацією, це сваха Федоренків, яка раніше працювала прокурором Доманівського району. – А.Т.). Я неодноразово звертався до слідчого, проте справа більш ніж за рік не зрушилася з місця…

Загальновідомо, що безкарність породжує вседозволеність. І чи не тому нескладний у розслідуванні злочин, який правоохоронцями ЗА ЦІЛИЙ РІК чомусь не було доведено до логічного завершення, призвів до подальших порушень закону, в тому числі – відносно самих працівників міліції? Як мені розповіли мешканці вулиці Суворова, на їхній вулиці немає людей, яких би Федоренки не ображали нецензурно та не погрожували – «спалити, зарізати, скинути у колодязь»… Та коли слова почали переходити у «практичну площину», терпець у людей увірвався…

Із листа прокурору Миколаївської області В.В. Комашку від більш ніж 30 мешканців села Кузнецове:

«8 листопада 2014 року Федоренко Сергій Наумович, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, напав та спричинив тілесні ушкодження своєму сусідові Шевченку Сергію Миколайовичу. С.М. Шевченко викликав телефоном міліцію, після чого слідчо-оперативна група прибула для вияснення обставин. Те, що до Шевченка прибули міліціонери, побачив НЕАДЕКВАТНИЙ (виділено не мною. – А.Т.) Федоренко С.Н. та прийшов виясняти відносити з працівниками міліції, чого вони приїхали захищати Шевченка С.М. Під час бурного вияснення Федоренком відносин з працівником міліції, який поводився стримано та адекватно та просив Федоренка заспокоїтися, той безпричинно завдав удару в обличчя міліціонеру, який був при виконанні службових обов’язків».

За словами Тетяни Костриці, яка є сестрою Володимира Костриці та громадянською дружиною Сергія Шевченка, передумовою конфлікту стало те, що її чоловік заступився за неї після того, як донька Федоренків почала «чубитися» із Тетяною. «Він лише зняв це на мобільний телефон та подав скаргу, – каже жінка. – Згодом він пішов у магазин, а повернувся вже із синцем на обличчі. Як він мені повідомив, його вдарив Федоренко-старший. Ми викликали міліцію…».

На горіхи дісталося й міліціянтам

Слідчо-оперативна група міліції у складі водія, слідчого Назара Наточія, оперуповноваженого карного розшуку Максима Добрінова та дільничного інспектора міліції Володимира Мінька прибула за викликом десь за 15 хвилин. Міліціянти почали опитувати потерпілого та свідка події, як раптом несподівано самі опинилися у ролі жертв…

Отримавши удару в обличчя, міліціонер бризнув з газового балончика в лице нападнику. Той, за свідченнями очевидців події, закричав синові: «Серьожа, давай пістолет!». Після чого всі присутні почули 4-5 пострілів, причому стріляли в бік правоохоронців.

«Федоренко вистрілив, – згадує Володимир Костриця, – й одразу кинув убік пістолет і закричав: «Дивіться, люди, це вони мені підкинули!». Після збройного нападу два міліціонери повалили Сергія на землю та наділи на нього наручники. І тут вибігає Юлія Федоренко, також боса і п’яна, як і чоловік. Починає плювати у міліціонерів, пинати їх ногами, вимагаючи відпустити її сина».

С.Н. Федоренко: всі – проти мене.
 

Але й це ще не апофеоз «трилера», що розігрався у суботній вечір на сільській вулиці. Як згадують свідки подій, очманілі хулігани і ганялися і за міліцейською автівкою, погрожуючи її спалити, і останніми словами ображали стражів правопорядку. А коли на руках Федоренка-молодшого клацнули наручники, то… на них кинувся з сокирою батько «дружнього» сімейства. «Але коли він вибігав з двору, – пригадує В. Костриця, – то через щось перечепився і щосили гепнувся об асфальт. Потім підвівся і із закривавленою головою знову попер на міліціонерів. Міліціонер, тримаючи в руках лише один ліхтарик, сказав: «Викинь сокиру, не підходь». І лише після слів: «Не підходь, бо буду стріляти», Федоренко-старший злякався і викинув сокиру». При цьому, як кажуть очевидці подій, працівники міліції поводилися дуже толерантно і до останнього намагалися загасити конфлікт, а із спецзасобів застосували лише газовий балончик та наручники.

«Вистава» тривала не менше години. Аж поки на місце пригоди не приїхало міліцейське підкріплення, яке й доставило Федоренка-старшого до лікарні, а його сина – у відділення міліції.

За фактами завдання тілесних ушкоджень С. Шевченку та правоохоронцям, а також злісної непокори працівникам міліції Доманівським районним відділом міліції були відкриті кримінальні провадження, які, із залученням справи про побиття В. Костриці, об’єднані в одне кримінальне провадження. Сподіваємось, що цього разу доманівські пінкертони не зволікатимуть із досудовим розслідуванням та передадуть справу в суд, який і дасть «кожній катюзі по заслузі».

«Інтер» «викриває» «кривавих правоохоронців»

Утім, суб’єктами кримінального провадження стали й… самі доманівські міліціянти – Наточій, Добрінов та Мінько, яких С.Н. Федоренко звинуватив у власному побитті. У лікарні під час обслідування у Сергія Наумовича, який, за свідченнями очевидців, неодноразово падав, діагностували розтрощену рану надбрівної та рублену рану тім’яної частин голови, а також перелам лопатки. У цих пошкодженнях обвинувачений у скоєнні кількох правопорушень звинуватив саме слідчо-оперативну групу райвідділу міліції. Ба більше, Федоренки запросили до себе знімальну групу телеканалу «Інтер». Журналісти, чомусь не опитавши численних свідків події, подали інтерпретацію подій однобоко, взявши за основу свідчення «невинно побієнних».

Із телевізійної програми на «Інтері»:

Сергій Наумович Федоренко: «Я працював, вийшов – бачу, якась машина під’їхала… Я калитку відчинив, дивлюсь – це міліцейська машина. Підхожу – стоїть слідчий Наточій.

Я підійшов до нього і тихесенько так йому кажу: що ж ви справу закрили по Костриці, мабуть, щось отримали? І повернувся, пішов до калитки.

І тут крик: «А ну, йди сюди»! І тут влітає він, і мені газом в очі, почав у дворі бити».

Юлия Федоренко: «Я подумала, що напали бандити. Я би ніколи не подумала, що це міліція. Ось тут його били. Один був зверху, а другий знизу чимось – це я все бачила.

Мене хапає за цю руку і кидає об асфальт. Падаю я рукою, і… він мене тоді піднімає і починає бити в груди».

Додам, що цей сюжет на «Інтері» іде «в прив’язці» із відомою історією про смерть студента Індила у «міліцейських застінках». І якби я не знав усіх деталей подій на вулиці Суворова – стало б моторошно: а й справді, озвірілі міліціонери ні за що ледь не побили до смерті інваліда другої групи Сергія Федоренка та його дружину.

Версія Федоренків: чи можна їй вірити?

Але, по-перше, численні свідки вказують на зовсім інший хід розвитку подій. Викликає подив і те, що Федоренки в інтерв’ю «Інтеру» ні словом не обмовилися ані про сокиру, з якою кидалися на міліціонерів, ані про пістолет, з якого здійснювалися постріли. До речі, у розмові зі мною Сергій Наумович спочатку заперечував факт наявності і пістолета, і сокири, аж поки не зізнався: був і пістолет, «та то травмат, горошком стріляє». Була й сокира, та вона, мовляв, просто валялася біля дерева, яке він «підрубував».

Є й інші деталі, які вказують на нещирість відповідей Федоренків. Ось Юлія Федоренко демонструє у телекамеру закривавлену сорочку свого чоловіка. Проте свідки «кривавих» подій усі як один стверджують: Федоренко-старший того приснопам’ятного вечора був одягнутий не в сорочку з довгими рукавами, як це прозвучало у телесюжеті, а в футболку БЕЗ РУКАВІВ!

То чи можна вірити цим та іншим свідченням від таких «свідків» та «потерпілих»?..

Я пригадав Сергію Наумовичу те, в якому агресивному тоні він спілкувався з працівниками міліції, густо «змащуючи» свою «промову» відбірним матом. Федоренко-старший, не моргнувши оком, спочатку сказав, що такого не було. І лише коли я сказав, що існує аудіозапис конфлікту, на секунду знітився, а потім зізнався: «Ну, може, і говорив щось. О, бачите, значить, було на мене замовлення!».

Головною причиною всіх своїх бід Сергій Федоренко-старший вважає Володимира Кострицю. Мовляв, коли той став депутатом, то став «чіплятися» до нього та його родини. Мій аргумент, що вся вулиця підтримує Кострицю, «спростував» надто просто: мовляв, «у нього там то мати, то сестра, то друг. І зв’язки в міліції у нього є!» (це після того, як цілий рік В. Костриця не міг добитися розслідування по кримінальній справі? – А.Т.). Також Федоренко-старший вважає, що люди налаштовані проти нього через те, що він колись «вивів їх на чисту воду» в місцевому колективному господарстві. А також – «через заздрість, ми ж бо тримаємо корів, птицю, продаємо на базарі».

– Слухайте, Сергію Наумовичу, якщо навіть Ви і конфліктуєте із сусідами, то навіщо ображати людей, казати, що ви спалите їм хати?

– Я такого не говорив. Ну, може, десь і казав зі злості. Бо надоїло, що лізуть до мене і лізуть. Може, і говорив, на психіку їхню… Вони все брешуть, – з недобрим вогником в очах сказав Федоренко-старший і, закривши хвіртку, хутко зник у глибині свого двору.

Замість епілогу

Гадаю, працівники міліції всебічно розберуться із тим, що казав і що робив Сергій Наумович Федоренко, а також його син та дружина, і хто, зрештою, бреше в цій історії. Для цього у слідчих є більш ніж достатньо речових та інших доказів, свідчень потерпілих та свідків. Гадаємо, внаслідок справедливого правового рішення мир та спокій нарешті завітають на багатостраждальну вулицю Суворова, що в селі Кузнецове Доманівського району. І, таким чином, буде дотримано статтю 3 Конституції про те, що «людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю».

Сподіватимемось також, що обласна прокуратура дасть об’єктивну оцінку діям працівників міліції, які, на нашу думку, не лише не порушували «Закон про міліцію», а й діяли на диво толерантно та достойно – так, як і повинні діяти правоохоронці у цивілізованій країні.

А замість висновку у цій некрасивій історії наведу таку приказку: золото без моралі – болото.

Андрій ТЮРІН

P.S. Враховуючи суспільну важливість порушених питань, направляємо дану публікацію на реагування прокурору Миколаївської області та начальнику обласного УМВС.

Комментарии:

  1. УМВС:

    Ну тепер у в.о. начельника ДоманівськоЇ міліції Захараша О.А. є щанс притягнути до відпоаідальності сільського розбишаку! Адже саме під керівництвом Захараша, який до цього очолював слідчих, «піркентони» впродовж всього року не могли довести до суду кримінальну справу Федоренків, що й спричинило в подальшому загрозу життю його ж товарищів-міліціянтів.Дійсно безкарність породжує вседозволеність, а потурання злочину-є не меншим злочином.

Сообщение:

*

НОВОСТИ