Людина честі

Новости, Общество

  26 Мар , 2015

«Честь», «гідність» – дуже часто про ці поняття ми чуємо в репортажах ЗМІ, виступах політичних діячів. Утім далеко не для всіх ці слова мають реальний зміст, а для ще меншої кількості людей вони є нормою життя.

Одним з таких людей був Костянтин Павлович Сергієнко, уродженець м. Миколаєва, 1981 року народження. Після закінчення школи він вступив до професійного училища та закінчив його за спеціальністю «радіо-телемайстер». Були ще в його житті і навчання, і самонавчання, проблеми і особисті перемоги… Та одруження у 2006 році змусило Костянтина Павловича інакше подивитися на світ, особливо після народження доньки, яку він надзвичайно любив та балував. Разом із друзями чоловік організував бригаду та професійно виконував будівельно-ремонтні роботи. Привітність, дружелюбність, відданість Костянтина, вмілі руки – ці якості відзначали та цінували у ньому з перших хвилин спілкування навіть незнайомі люди.

Звичне трудове життя змінилося з початком буремних подій на сході країни. Костянтин не служив в армії та не мав військової спеціальності, але після перших звісток про загибелі українських воїнів пішов до військкомату добровольцем. Причому це рішення не обговорював з рідними, навіть з дружиною, а просто всіх поставив перед фактом: «Хто, як не я?!».

Після проходження навчання на базі Широколанівського полігону був зарахований у якості стрільця до 1-го батальйону 28-ї окремоїмеханізованої бригади. До моменту відправлення на місце дислокації у К. Сергієнка була можливість уникнути служби, були й відповідні пропозиції. Та він не відступив і казав: «Я – не боягуз».

Після транспортування до місця проходження служби стрілець Костянтин Павлович Сергієнко, як і в Миколаєві, не міг пройти байдуже повз голодної та покинутої собаки чи кота. Вони швидко опинялися у нього на руках і, приласкані, отримували щось поїсти, хоч нестача продовольчого забезпечення і самим солдатам батальйону добряче дошкуляла.

У коротких телефонних розмовах із рідними, крім окремих побутових негараздів, не вдавався у деталі служби, а пережити довелося багато чого.

З настанням холодів дружина тарідні через знайомих передали посилку з теплим одягом та дитячимималюнками-побажаннями. І коли вже прийшло підтвердження про отримання посилки на блокпосту,надійшла від військкомату страшна звістка про смерть. Як з’ясувалипізніше, 29 жовтня 2014 року, о23.30, перебуваючи на бойовомучергуванні на блокпосту поблизусела Новомихайлівка Мар’їнського району Донецької області, потрапив під мінометний обстріл. Закривши собою товариша, Костянтин отримав смертельне поранення, від якого невдовзі і помер. За словами волонтерів та офіцерівбатальйону, обстріл здійснювавсясилами розвідувально-диверсійнихгруп російських військ, оскільки «ополченці» не мали ані відповідної підготовки, ані екіпірування та професійного снайперського забезпечення.

Після смерті тіло Костянтина відправили до м. Дніпропетровська, де його упізнала дружина, а далі – транспортували у Миколаїв, де він був похований. Попрощатися з героєм, окрім рідних та командира, прийшло більше 500 людей.

У школі, де навчався Костянтин, встановили пам’ятну дошку на його честь, адже пам’ять про мужнього воїна закарбовується в серцях назавжди. Костянтин Сергієнко не говорив багато про патріотизм, гідність та відданість Батьківщині, не проголошував гучних слів, він просто був справжнім патріотом та ЛЮДИНОЮ з великої літери.

А.А. Ліньов, завідувач редакції «Книга Пам’яті України» Обласного центру пошукових досліджень та редакційно-видавничої діяльності 

Сообщение:

*

НОВОСТИ