Від Сталінграда до Берліна

Новости, Общество

  30 Апр , 2015

Непередодні славного ювілею – 70-річчя Перемоги над гітлерівським нацизмом вихованці краєзнавчого гуртка «Пам’ять» шкільного музею «Мир і людина», що діє при Миколаївській загальноосвітній санаторній школі-інтернаті № 7, записали спогади фронтовика Г.М. Шейка, який у складі легендарних «Катюш» громив лютих ворогів на воєнних дорогах від Сталінграда до Берліна.

Григорій Михайлович Шейко належить до когорти тих людей, яким рідна земля дала твердий дух, незламну волю і мужній характер, а родина виховала найцінніше – честь, гідність, любов до рідної землі і української пісні, повагу до хліборобської праці, уміння у найкритичніші хвилини життя робити правильний вибір.

Підкорюють кожного, хто хоч один раз зустрівся і спілкувався з Григорієм Михайловичем, його доброта, глибокий розум, внутрішня культура та інтелігентність, повага до людини.

Народився Григорій Михайлович у Гуляйполі на Запоріжжі 1 грудня 1923 року в багатодітній хліборобській родині. За 10 кілометрів від Гуляйполя батьки, як багатодітна родина (виховували 9 дітей), отримали 10 га землі та 1 га землі під домашнє господарство. Побудували затишну хату, посадили сад, викопали криницю. На мальовничих берегах річки Чайгур (нове поселення назвали хутір Дачний) пройшло його дитинство, а мамині колискові та українські пісні, які залишились у його серці назавжди, і досі бринять невимовною радістю.

У неповних сім років Гриша наполіг віддати його в школу, яка щойно, в 1930 році, відкрилась на хуторі Дачному, і хоч за партою поруч з ним сиділи учні на 2-5 років старші від нього, початкову школу хлопець закінчив, незважаючи на важкі випробування голодомором, вельми успішно.

Влітку 1937 року він склав іспити і в 13,5 року поступив у Гуляйпільське педагогічне училище. Долаючи всі труднощі, хлопець наполегливо навчався. Обставини в країні склались так, що на початку 3-го курсу Григорій Михайлович та його однокурсники замінили вчителів-мужчин у сільських початкових школах, яких призвали до лав робітничо-селянської армії.

Педагогічна стежка молодого вчителя розпочалась у рідному районі в селі Зелений Гай, що за 7 кілометрів від хутора Дачного, а продовжилась у Копано-Лиманській початковій школі.

Завершився навчальний рік (1940-1941). Григорій Шейко готував школу до нового навчального року, складав списки своїх майбутніх учнів-першокласників, мріяв про літній відпочинок. Але не довелось. 22 червня 1941 року почалась війна.

19 серпня 1941 року в село прийшла телеграма-наказ: усім чоловікам 18-45 років прибути у райвійськкомат. 20 серпня, не роздумуючи і не вагаючись, 17-річний Григорій Шейко добровольцем пішов на фронт.

Усім мобілізованим гуляйпільським райвійськкоматом 21 серпня було наказано рухатись у напрямку Бердянська, Г.М. Шейко був зарахований до 22-го запасного полку зв’язку Південного фронту.

Увечері 30 серпня 1941 року сформований батальйон вирушив у довготривалий похід. Так розпочалось неймовірно важке випробування для новобранців: їм довелось пішки пройти до Ростова понад 450 кілометрів. З Ростова батальйон вирушив у напрямку до Новочеркаська. Обстановка на фронті ускладнювалась, на початку жовтня 1941 року гітлерівці підійшли до Ростова. Ворожа авіація бомбила міста, села, мости і переправи. Тому батальйон рухався ночами у напрямку Георгієвська і дістався туди 5 листопада 1941 року.

Якщо на початку маршу новобранці проходили щоночі 25-30-35 кілометрів, то останній відрізок шляху склав понад 72 кілометри, а всього було пройдено батальйоном від Гуляйполя до Георієвська більше 1100 кілометрів.

У Георгієвську відібрали солдатів з вищою і середньою освітою і відправили в Сталінградське училище зв’язку, де навчання проходило в суворих умовах: казарми не опалювались, вода в кранах замерзала, фіззарядку курсанти щоранку робили на свіжому повітрі, роздягнені до пояса. Коли мороз посилювався нижче 15 градусів за Цельсієм, дозволялось одягати натільну сорочку, умиватись доводилось снігом, але ніхто не хворів ні на які застуди. Така закалка допомогла їм вистояти на фронті. Крім навчання, яке тривало щодня по 16-18 годин, курсантів залучали на будівництво залізниці навколо Сталінграда. Трирічну програму довелось вивчити протягом дев’яти місяців. 18 липня 1942 року 300 курсантів- зв’язківців стали офіцерами – молодшими лейтенантами, а сімом відмінникам навчання, серед яких був і Г.М. Шейко, присвоїли офіцерське звання «лейтенант».

Г.М. Шейко влітку 1942 року безпосередньо брав участь у формуванні Гвардійських мінометних частин, укомплектованих «Катюшами», яке відбувалось у Підмосков’ї. На навчання особового складу часу не вистачало, встигли провести лише одне навчання з монтажу мінометних установок «Катюша» на рамках-стволах, пізніше їх установлювали на легких танках Т-60, що значно покращило їх маневреність.

У середині серпня 1942 року гвардійці уже були під Сталінградом. 200 днів і ночей тривала Сталінградська битва. У своїх спогадах Григорій Михайлович розповідає, як наші воїни здолали лютого ворога, яка неймовірна радість охопила бійців і командирів, зміцнивши віру кожного в те, що гітлерівців з рідної землі проженуть.

Бойовий підрозділ Г.М. Шейка – 1-й Гвардійський мінометний полк «Катюш» воював у складі Південно-Західного, Воронезького, 1-го Українського фронтів, визволяв від гітлерівців Харків, Суми, Київ, Житомир, Коростель, Рівне Луцьк, Львів, міста і села Польщі, брав участь у завершальній Берлінській операції. Закінчив війну Григорій Шейко начальником зв’язку полку в чині гвардії капітана.

За бойові подвиги нагороджений двома орденами Вітчизняної війни 2-го ступеня, двома орденами Червоної Зірки, орденом Богдана Хмельницького і медалями «За оборону Сталінграда», «За бойові заслуги», «За перемогу на Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.», багатьма ювілейними медалями.

У 1956 році Г.М. Шейко закінчив Ленінградську військову Академію зв’язку і служив у Збройних Силах СРСР Південно-Уральського, Далекосхідного, Одеського військових округів.

У 1961 році, звільнившись у запас, не сидів склавши руки, а продовжив свою педагогічну стежку у Миколаївському кораблебудівному інституті, нині Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова.

Тут у повній мірі розкрились педагогічні обдарування Г.М. Шейка, зерна яких були засіяні в його серці першою вчителькою Марією Миколаївною Шевченко у далекому 1930 році. Проявив він себе також як талановитий науковий співробітник, поставивши разом з колегами ряд експериментальних лабораторних робіт.

З 1970 року, працюючи старшим викладачем кафедри електрообладнання суден, підготував цікаві методичні розробки, написав підручники і посібники для студентів, які й досі цінні й актуальні.

Григорій Михайлович Шейко – щаслива людина. Удвох з дружиною Галиною Георгіївною Головницькою, а одружились вони 6 листопада 1946 року, виховали двох синів, діждались чотирьох онуків і трьох правнуків.

Керівник народного музею «Мир і людина» Т.Д. Волошина

Шановний Григорію Михайловичу! Ваша мужність, любов до рідної землі, велика педагогічна праця надихають нас пам’ятати, якою ціною дісталась нашому народу Перемога над гітлерівським фашизмом. Ваше покоління відбудувало міста і села, прикрасило нашу рідну українську землю садами і квітами. Низький Вам уклін. Ми завжди раді зустрічі з Вами.

Педагоги та учні школи-інтернату № 7

Сообщение:

*

НОВОСТИ