Дім, у якому ми мешкаємо

Коли говориш про домівку, рідну оселю, то маєш на увазі щось тепле, світле та затишне. Зазвичай рідний дім нагадує людині про безтурботні роки її дитинства, про маму й тата, друзів, які завжди були поруч, про веселу юність. Та молодість, на жаль, не вічна, а старість підкрадається тихо і непомітно.

Напередодні 9 травня до редакції «РП» звернулися діти війни, інваліди та пенсіонери, які проживають у будинку № 39, що розташований на вулиці Привільній, у центрі Ракетного Урочища. У листі люди похилого віку розповіли про свою проблему, вирішити яку вони не можуть вже більше 25 років. Їх дім потребує капітального ремонту, та звідки ж стареньким узяти на нього гроші?

«Сьогодні це – далеко не затишне гніздечко та миле серцю помешкання. Коли дивимося на розбиті і майже зруйновані стіни будинку, на очі навертаються сльози й одразу згадується наше дитинство. Тоді, в роки Великої Вітчизняної війни, будівлі були знищені ворожими снарядами та мінами. А ми голодні, беззахисні ховалися в підвалах та мріяли про теплі будинки, затишні квартири, де пахне смачними млинцями, – пишуть у своєму листі мешканці Ракетного Урочища. – Ми твердо вірили в перемогу над ворогом. І ця мить настала… Діти навипередки бігли зустрічати солдатів, серед яких шукали своїх батьків та рідних. Багато з нас стали сиротами, так і не дочекавшись тата або маму. Ми швидко стали дорослими, бо тягар війни залишився й на наших плечах».

Нелегкими були для героїв цього матеріалу й післявоєнні роки. Юнакам та дівчатам, які не встигли оговтатися від війни, доводилося тяжко працювати, щоб відбудувати рідне місто, звести заводи, фабрики, школи.

«Більша частина матеріальних надбань нашої країни – це спільний результат таких, як ми, дітей війни, ветеранів ВВВ та праці. А найдорожче надбання – це 70 років миру в Україні», – наголошують автори листа.

Здавалося, держава, місцева влада мали б сповна віддячити цим людям за їх тяжку працю, забезпечивши гідну старість. Натомість їх покинули напризволяще, залишили наодинці зі своєю проблемою. Чому? Хіба про таку старість вони мріяли? За останні 25 років мешканці Ракетного Урочища списали не одну чорнильну ручку, щоб розповісти миколаївським чиновникам, народним депутатам про свою проблему та, соромлячись власної безпомічності, попросити в них допомоги. Їх старий будинок вже давно втратив свою привабливість, а його фасад потребує невідкладного ремонту.

«У багатьох місцях розбитий фундамент, із зовнішнього бокубудівлі стирчить арматура, а там, де обсипалася штукатурка, чорніють мокрі від плісняви стіни, волога проникає навіть у квартири. Все це приводить будівлю в занедбаний, а місцями навіть аварійний стан. Ми не просимо капітального ремонту, хоча б косметичний хтось зробив», – скаржиться мешканка будинку Ольга Олександрівна Медвєдєва.

Незважаючи на те, що в двоповерховому будинку проживають самі пенсіонери, діти війни та інваліди, до їх проблеми чомусь нікому немає діла. Нехай би відремонтувати власне житло просили здорові, сповнені сил люди, але ж із проханням про допомогу вже вкотре звертаються немічні, хворі бабусі й дідусі, які все життя тяжко працювали на благо своєї Батьківщини. За словами ветерана праці Галини Петрівни Стрелецької, яка також проживає в цьому будинку, звернень до виконкому Миколаївської міської ради, департаменту житлово-комунального господарства, ЖЕКу Центрального району назбиралася вже ціла підшивка, а відповідь у всіх одна: «Зазначені ремонтні роботи не ввійшли до переліку». Лише шість чи сім років тому комунальники замінили вхідні двері та один раз побілили в під’їзді.

Ще торік просили про допомогу мешканці Ракетного Урочища народного депутата Миколу Жука. Він, у свою чергу, направив їх звернення до заступника міського голови Валентина Гайдаржи.

«Фасад житлового будинку по вул. Привільній, 39, дійсно знаходиться у незадовільному стані, – підтвердив у своєму листі Валентин Васильович. – Департаментом ЖКГ міської ради його було внесено до переліку об’єктів, які потребують капітального ремонту. При цільовому фінансуванні питання ремонту фасаду житлового будинку буде розглянуто додатково», – пообіцяв заступник міського голови. Проте через брак коштів реконструкція будинку відкладається знову й знову.

«Як багато під час виборчої кампанії нам обіцяють слуги народу, та, зайнявши високі посади, швидко про все забувають. Незабаром знову прийдуть вибори – і як у знайомій кінострічці будуть ті самі герої, ті ж промови та довірливі, не раз обмануті ветерани праці, діти війни з вулиці Привільної, 39. Ось із таким настроєм ми зустрінемо День Перемоги, якого так чекали тоді, в 45-му, сидячи в темних і сирих підвалах», – із відчаєм говорять люди похилого віку.

Зважаючи на актуальність проблеми, редакція направляє даний матеріал міському голові Юрію Гранатурову і всьому міському депутатському корпусу – на реагування та сподівається, що вони все-таки винайдуть кошти на ремонт цього будинку, а мрія мешканців про затишний дім нарешті стане реальністю.

Анна НІКУЛІНА

Сообщение:

*

НОВОСТИ