Обірваний алгоритм життя

25 січня 2015 року на Балабанівському кладовищі поховали ще одного миколаївця, який загинув у зоні проведення антитерористичної операції, загинув, зберігаючи мирне небо над своїм рідним Миколаєвом, загинув за те, щоб не прийшла війна до міста на Південному Бузі, не руйнувалися вулиці та будинки.

Звичайна проста біографія пересічного хлопця зі своїми мріями, планами, радощами та негараздами. Народився Дмитро Пєтухов у Корабельному районі нашого міста 15 вересня 1992 року. Згодом родина переїхала до іншого мікрорайону. Оселилися на вулиці Миколаївській поряд з відомою на всю область дитячою лікарнею. По цій вулиці Дмитро ходив на навчання до 41-ї гімназії, до спортивного комплексу «Зоря», де займався боксом. Ось як згадують свого учня вчителі 41-ї гімназії Тетяна Миколаївна Терещенко, Олена Миколаївна Погребна, Анна Миколаївна Каріцька: «Дмитро був активною, старанною та життєрадісною дитиною. Серед друзів мав авторитет. Він завжди брав участь у житті класу та гімназії. Діма дуже сильно любив маму та завжди допомагав їй, співчував. Він був відвертим, без фальші, все робив від щирого серця. Був справжньою людиною. Міг підтримати у важку хвилину, цінував людські відносини та не боявся труднощів. А якщо труднощі все-таки з’являлися на його шляху, то він, ніколи нікого не звинувачуючи, долав їх з легкістю, не показуючи, що йому важко. Дмитро любив посміхатися та сприймав все з позитивом». Однокласниця Валерія Бавикіна згадує Дмитра як веселого та щирого хлопця, який завжди був дуже жвавим, активним, брав участь в усіх спортивних змаганнях. Він був напрочуд кмітливим та винахідливим. Завжди посміхався, був у хорошому настрої та випромінював позитив.

Новина про загибель Діми стала для Валерії, однокласників та вчителів шокуючою. Вони ніколи не могли уявити, що війна забере життя у цього прекрасного хлопця. Валерія Бавикіна пишається тим, що навчалася з такою людиною в одному класі. На її думку, Дмитро – приклад для наслідування українським чоловікам. Він був справжнім патріотом, і вона вважає, що дуже скоро наш народ буде жити під мирним, чистим небом над усією Україною саме завдяки таким захисникам Вітчизни, як Дмитро!

Різниця з молодшим братиком Андрійком була аж шістнадцять років. Дмитро всіляко піклувався про свого молодшого брата, вільне після навчання та занять спортом дозвілля присвячував йому: разом відвідували дитячі свята в садочку, в будинках культури, часто бували у дитячому містечку «Казка» та інших куточках міста. Для вчителів, сусідів Дмитро залишиться в пам’яті, як ввічлива, чуйна молода людина.

У 2008 році по закінченні гімназії № 41 м. Миколаєва Дмитро ставить перед собою мету – отримати висококваліфікований фах та вступає на навчання до Миколаївського технікуму залізничного транспорту до групи АТМ – автоматизованих телемеханічних технологій на залізничному транспорті. Класний керівник Олена Володимирівна Кобець згадує його,як вихованого, скромного, відповідального юнака. По закінченні навчання у 2012 році Дмитро Пєтухов звертається на залізничну станцію м. Миколаєва з метою працевлаштування, але на той час вільного робочого місця за його фахом не було.

У жовтні 2013 року Дмитро отримує повістку з військкомату щодо призову на строкову військову службу. Він потрапив до «учебки» у м. Десна. Після закінчення навчання продовжує службу в м. Новограді-Волинському Житомирської області, восени 2014 року був демобілізований у запас. Повернувшись до Миколаєва, Дмитро Пєтухов звернувся до Ленінського військкомату та за контрактом пішов служити до 79-ї Миколаївської окремої аеромобільної бригади, де був направлений в інженерно-саперну роту. Там він познайомився з Андрієм Дворецьким, який прослужив уже майже три роки у цій роті. Так розпочалася звичайна чоловіча військова дружба, а вірніше, військове товариство двох земляків.

Далі були суворі воєнні будні: м. Донецьк, Донецький аеропорт, його тривала відчайдушна оборона. Про що думав Дмитро там, у самісінькому пеклі війни на Донбасі? Про мирне життя, про мати та братика Андрійка, про те, що на нього чекає кохана дівчина Валерія, з якою він хотів одружитися 5 червня цього року. Звичайні думки звичайного чоловіка, життя якого мало такий зрозумілий для кожного алгоритм. 20 січня 2015 року у селі Водяне поблизу Донецького аеропорту всі ці мрії і плани обірвав ворожий постріл із танку… Дмитро Пєтухов загинув разом зі своїм бойовим побратимом Віктором Кожуріним – десантником 79-ї аеромобільної бригади, уродженцем м. Болграда Одеської області.

Життя Дмитра Пєтухова обірвалося, але про мужнього воїна і прекрасну людину завжди пам’ятатиме його матір Світлана Вікторівна, братик Андрій, військовий побратим, молодший сержант Андрій Дворецький, учителі, однокласники та його земляки-миколаївці, які завжди будуть вдячні йому за мир та спокій у нашому південному місті під квітучими акаціями.

Сергій БЕРЕЗНИЙ,
науковий молодший редактор Обласного центру пошукових досліджень та редакційно-видавничої діяльності

Сообщение:

*

НОВОСТИ