Про букву закону і закони совісті

Напевно, не знайдеться людини, яка б не стверджувала, що діти – наше майбутнє, і святий обов’язок як держави, так і кожного із нас – усіляко допомагати їм, адже вони – наши надія та зміна. Але, на жаль, доля маленьких братів Комардіних із села Івано-Кепиного Снігурівського району склалася таким чином, що через низку об’єктивних та суб’єктивних причин дитинство цих хлопців навряд чи можна назвати щасливим…

Рідна тітка шестирічного Андрія та десятирічного Кирила Лариса Котляр звернулася до редакції з проханням допомогти їй установити опікунство над племінниками. Так сталося, що свого батька хлопці ніколи не бачили, а матір дітей Тетяна Комардіна позбавлена батьківських прав ще влітку 2014 року.

– На жаль, – розповіла журналісту «РП» Лариса Миколаївна, – моя рідна сестра належним чином за дітьми не дивилася. Тільки-но варто було їй отримати гроші на дітей, як в неї одразу з’являлися розвеселі компанії, і за два – три дні грошей не залишалося. Тож діти постійно харчувалися у мене, а одяг та взуття давали і ми, і добрі люди. А згодом мати здала дітей до Миколаївської школи-інтернату № 5.

У Лариси Котляр та її чоловіка Андрія Григоровича – й у самих троє неповнолітніх дітей, але вони ніколи не вказували Андрію та Кирилові на двері, натомість усіляко турбувалися про них. «Нам дуже шкода хлопчиків, – каже Лариса Котляр, – і ми завжди дбали про них, як про своїх рідних дітей».

Коли ж, нарешті, горе-маму позбавили батьківських прав, то місцем перебування братів було визначено Миколаївський центр соціально-психологічної реабілітації дітей. Ось тоді Лариса та Андрій Котляри і вирішили взяти над ними опікунство, тим паче, що в них є умови для проживання – затишний будинок, власне господарство, хороші матеріальні умови. А поки оформлювалися документи, то хлопців узяли тимчасово проживати до себе. Та через два місяці дітлахів знову повернули до Центру соціально-психологічної реабілітації дітей…

Складність ситуації у тому, що старший із братів, десятирічний Кирило – інвалід дитинства. З етичних міркувань не буду називатидіагноз його хвороби, але хлопцю негайно потрібно зробити операцію задля того, щоб він жив повноцінним життям та не соромився власних вад. Але операція вартує значних коштів, крім того, післяопераційний період вимагає тривалого та копіткого догляду за дитиною. Під час ток-шоу на «Інтері», куди звернулася Лариса Котляр, представники одного з благодійних фондів згодилися надати необхідні кошти на операцію. Але лікарі готові провести хірургічне втручання лише за умови, якщо дітей усиновлять або візьмуть опіку над ними. І ось із цим – головна заковика.

Адже, як того вимагає закон, для того, щоб оформити опікунство, жоден із батьків не має бути засудженим за певні злочини. Та життя повернуло так, що Андрій Григорович двічі потрапив під каральну десницю Феміди. І хоча обидва терміни були умовними і чоловік жодного дня не провів у в’язниці, до того ж, судимості вже погашені, розпорядженням голови Снігурівської райдержадміністрації Ларисі Котляр було відмовлено у призначенні її опікуном малолітніх братів Комардіних – із посиланням на пункт 38 Постанови Кабінету Міністрів України від 24.09.08 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини».

Не погоджуючись із даним вердиктом, Лариса Миколаївна звернулася до Миколаївського окружного адміністративного суду, але той підтвердив юридичну спроможність рішення голови Снігурівської РДА.

Отже, якщо виходити із букви закону, то чиновники вчинили абсолютно правильно. А як щодо духу закону та людської моралі? Невже братам краще перебувати в Центрі реабілітації та, хоч і бути нагодованими, сидіти за загратованими вікнами, чи все ж виховуватися в атмосфері любові та сімейного затишку?

117 мешканців села Івано-Кепиного, поставивши свої підписи під відповідним зверненням, схиляються до другого варіанта і висловлюються за передачу дітей на виховання в родину Котлярів. Адже вони добре знають своїх земляків і впевнені, що Лариса Миколаївна та Андрій Григорович дадуть хлопцям раду і виростять з них повноцінних членів суспільства. Та й Павлівський сільський голова Л.П. Дзюбак дала на подружжя цілковито позитивну характеристику – не п’ють, відповідальні, мають дружні стосунки із сусідами.

А ось директор Миколаївського центру соціально-психологічної реабілітації дітей Світлана Клюйко вважає, що передавати дітей у родину Котлярів недоречно, і не лише виходячи з суто юридичних причин.

– Так, рідна тітка навідує хлопців у нашому Центрі, приносить передачі, – сказала кореспонденту «РП» Світлана Миколаївна. – Проте теплих материнських відчуттів я особисто не побачила… А загалом, я вважаю, що в неї є матеріальна зацікавленість. До того ж, у Котлярів немає відповідних побутових умов.

Ось як воно виявляється – жінка, яка багато років усіляко підтримувала рідних племінників – маленьких Кирила та Андрійка, діяла з корисливих міркувань?.. І це тим паче дивно чути, адже Лариса Котляр намагається оформити опікунство насамперед з метою якомога швидше зробити операцію для старшого із братів.

Поспілкувався я також із заступником начальника служби у справах дітей Снігурівської райдержадміністрації Світланою Козленко (начальник цієї установи якраз перебуває у відпустці). Так ось: Світлана Анатоліївна зауважила: якби не судимість чоловіка Л. Котляр, то жодних зауважень проти опікунства з боку Котлярів служба не має. То що виходить: директор Центру реабілітації, яка перебуває у Миколаєві, знає ситуацію та моральні якості претендентів на опікунство краще, ніж представники спеціалізованої служби з району, та фактично заперечує думку понад сотні мешканців Івано-Кепиного?

Як повідомила все та ж Світлана Козленко, до служби у справах дітей, крім, звичайно, Лариси Котляр, ніхто з пропозицією усиновлення чи опікунства над братами Комардіними не звертався. Натомість, за словами Світлани Клюйко, є дитячі будинки сімейного типу, які не проти забрати діточок.

Зрештою, чи не головне питання цієї статті залишається відкритим: коли, нарешті, Кирилові зроблять операцію в одній із кращих клінік України? Передача на «Інтері» вийшла ще в лютому цього року, але віз і нині там. Ба, більше: втрачається дорогоцінний час, через що Кирило може назавжди залишитися інвалідом та отримати важку психологічну травму на все життя. І хоча Світлана Клюйко запевняє, що хлопчик перебуває під постійним наглядом лікарів обласної дитячої лікарні, його стан істотним чином не поліпшується.

Отже, через правові колізії брати Комардіни досі перебувають у Центрі соціально-психологічної реабілітації дітей, або, як кажуть у народі, притулку. Добре нагодовані, одягнуті та оточені численними психологами, педагогами та вихователями. Але невже їм тут краще, ніж у рідному селі, щодня відчуваючи любов та опіку турботливих родичів?

То, може, деякі наші закони потребують удосконалення?..

Андрій ТЮРІН

Сообщение:

*

НОВОСТИ