Сталкер

Новости, Общество

  30 Июл , 2015

Я вірив в найкраще,
В щасливе майбутнє
І мріями жив,
І кохання жадав,
Тому без вагання,
Без страху і болю,
Життя за країну віддав…

Юрій Миколайович Смирнов народився 6 березня 1981 року в місті Миколаєві. Навчався в загальноосвітній школі І-ІІІ ступеня № 4. З шести років захоплювався народними танцями. Він був дуже талановитим хлопцем. Саме тому після закінчення школи для навчання обирає денне відділення Миколаївського філіалу Київського національного університету культури і мистецтв і одночасно вступає до коледжу культури за спеціальністю «Хореограф» на заочне відділення.

У розмові з мамою часто наголошував на тому, що хоче бути військовим. Так сталося, що в подальшому Юрій не міг займатися танцями і за своє життя він працював за різними спеціальностями, шукав себе, і, нарешті зрозумів, що хоче служити у льотній частині селища Кульбакиного. Збирав необхідні документи, планував закінчити курси, щоб отримати звання сержанта військової частини 3039 міста Миколаєва.

Навесні 2014 року було оголошено першу хвилю мобілізації, і Юрій був призваний до лав Миколаївської військової частини Національної гвардії. Хлопець вирізнявся серед товаришів знанням військової справи, активно набував нові навички, цікавлячись усім навколо. А коли у військовій частині Національної гвардії почали формуватися перші добровольчі батальйони, Юрій став одним із перших добровольців, хто зголосився вирушити у зону проведення антитерористичної операції. Як згадує мама Юрія: «Такий вибір сина був пов'язаний з тим, що він не міг змиритися з тяжкими умовами в країні, мріяв про стабільність, чисте мирне небо над головою, щасливе майбутнє своїх дітей (їх у нього двоє – синочок Михайло і донечка Евеліна)». Також мріяв молодий чоловік у подальшому бути військовим у Повітряних силах Збройних Сил України – це було головною метою його життя, але не судилося, неоголошена війна зламала всі життєві плани…

Потім був нелегкий бойовий шлях – місто Амвросіївка, селище Лисиче і, нарешті, остання точка зіткнення – селище Войковський Амвросіївського району Донецької області, де Юрій разом із товаришами потрапляє під обстріл.

Побратими розповідають про нього: «Він нічого не хотів чути про небезпеку, казав, що має бути там, на передовій, особисто захищати Батьківщину. Ніколи не відмовляв у допомозі. Готовий був знехтувати собою, але товаришами – ніколи, для них Юра ладен був віддати останнє…».

За вміння орієнтуватися на місцевості, витривалість у тривалих переходах та за те, що першим зголосився йти у розвідку, отримав у підрозділі призвісько «Сталкер». Юрій дзвонив рідним протягом місяця, розповідав, як йому служиться, просив передати харчі. Мама, Любов Анатоліївна, зібравши посилку, передала її сину за допомогою волонтерів. Пізніше зв'язок обірвався, і рідні, переживаючи, телефонували всім. Довга мовчазна невідомість не давала спокою. Нарешті, додзвонившись, дізналися, що син потрапив у полон, більше нічого. Час ішов, від переживання і невідомості у матері краялося серце, чекати не було більше сили.

Батько Юрія сам вирушив у зону проведення антитерористичної операції, знайшов сина у морзі, впізнавши його за татуюванням на плечі. За довідкою, яку видали у морзі, причиною смерті було поранення нижче попереку. Загинув «Сталкер» 24 серпня 2014 року під час бойового зіткнення з бойовиками-сепаратистами в районі селища Войковський Амвросіївського району Донецької області. Колона підрозділу Національної гвардії України, рухаючись заданим маршрутом, потрапила у засідку бойовиків‑сепаратистів. Юрій один із перших зорієнтувався, зайняв позицію та відкрив вогонь у відповідь, чим дав можливість перегрупуватися підрозділу. Сили противника переважали вдвічі, але військовослужбовці до останнього продовжували стримувати ворога і, зрештою, напад бойовиків було відбито.

Мама дуже любила сина, для неї загибель Юрія – велика втрата, вона і досі не може з цим змиритися, постійно згадує його зі сльозами на очах. Каже, що дуже вдячна синові за те, що онуків залишив. Онуки – це зараз сенс її життя. Юрій назавжди залишиться в пам’яті рідних, вони будуть ним пишатися за те, що він віддав своє життя за мир у нашій країні, за світле, спокійне майбутнє. Указом Президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Н. Г.  Макарчук,старший науковий редактор обласного центру пошукових досліджень та редакційно-видавничої діяльності

Сообщение:

*

НОВОСТИ