Школа Зіньковського

Навіть і не віриться, але це правда: нещодавно відомий педагог, заслужений тренер України Сергій Григорович Зіньковський відзначив 40-літній ювілей своєї професійної діяльності, а у травні цього року виповниться стільки ж десятиліть, відколи дзюдо та самбо «прописалися» на берегах Інгульця. Ціла епоха!

Протягом цього часу відбулося безліч цікавих та престижних змагань, а ці види боротьби стали справжньою візитівкою Снігурівського краю. Тож з повним правом можна стверджувати: визначний ювілей – це свято не лише для вихованців та тренерів Снігурівської дитячо-юнацької спортивної школи, а й непересічна подія для всіх мешканців степового містечка. На підтвердження цієї тези можна навести лише один, але вельми промовистий факт: протягом сорока останніх років скрізь горнило спортивної кузні чемпіонів пройшли близько сорока тисяч хлопців та дівчаток.

Історія не знає зворотного відліку, проте наразі цілком очевидно: без натхнення, віри, подвижництва та самопожертви Сергія Григоровича Зіньковського дзюдо та самбо навряд чи пустили б глибоке коріння на благодатній снігурівській землі. Віриться з трудом, але факт залишається фактом: у далеких 70-х минулого століття 20-річний юнак спромігся здолати опір чиновницького бюрократизму та інерційності, започаткувавши новий для провінційного містечка вид спорту.

– Сергію Григоровичу, погодьтеся без зайвої скромності: сорок років тому Ви здійснили цілу революцію у свідомості багатьох людей, зокрема серед своїх земляків… Як Вам це вдалося?

– Зазначу одразу: це було зробити непросто, передусім з об’єктивних причин. Адже на той момент дзюдо культивувалося всього в семи – восьми областях України. Скажу більше: цей вид спорту з ідеологічних причин значною мірою вважався «несоціалістичним». Тож, коли у грудні 1975 року я повернувся в Снігурівку після служби в армії та набрав першу групу школярів для занять дзюдо, багато хто дивився на мене щонайменше як на дивака.

– Сергію Григоровичу, а за яких обставин познайомилися з дзюдо і самбо особисто Ви?

– Ще школярем я відвідував секцію греко-римської боротьби при Снігурівській ДЮСШ. Першими моїми дитячими тренерами стали Микола Миколайович Богданчук та Анатолій Володимирович Халангот, вічна їм пам’ять! Ці прекрасні люди і педагоги прищепили мені любов до спорту і фактично дали путівку у все доросле життя.

Строкову службу в лавах Збройних Сил я проходив у повітряно-десантних військах, де володіння навиками різних видів боротьби вважалося за аксіому. На щастя, у Кишиневі та Одесі, де я служив, азам дзюдо та самбо військовослужбовців навчали кращі тренери Союзу. Це, зокрема, Іраклій Миколайович Валішвілі, Василь Трохимович Усік, Андрій Андрійович Дога. А найбільше вплинув на мій розвиток як спортсмена та особистості Наставник з великої літери Роберт Самвелович Бабаянц. Цей легендарний одеський тренер з плеяди «Динамо», нехай земля йому буде легкою, навчив мене не лише премудростям дзюдо і самбо, а й, насамперед, навчив мене філософії життя та наріжним принципам нелегкого тренерського ремесла.

Адміністративно-тренерський склад ДЮСШ.

Саме завдячуючи Роберту Самвеловичу мені вдалося удосконалити свою майстерність та стати чемпіоном Молдавії з самбо і дзюдо серед молоді та чемпіоном Збройних Сил СРСР, чемпіоном Повітряно-десантних військ СРСР також серед молоді. За ці успіхи я був удостоєний звання майстра спорту з самбо і майстра спорту СРСР з дзюдо. Принагідно виборов звання чемпіона Молдавської РСР з національної боротьби тринта, виконавши норму майстра спорту з цього виду єдиноборств.

Хочу також зазначити, що моя дружба з Робертом Самвеловичем Бабаянцом розтягнулася на довгі десятиліття. Мій старший товариш постійно приїздив до Снігурівки, надаючи методичну та практичну допомогу при народженні та становленні снігурівського самбо і дзюдо.

Не можу не згадати добрим словом і майстра спорту з трьох видів спорту – греко-римської боротьби, дзюдо і самбо – Олександра Федоровича Первушина. Це – мій двоюрідний брат, котрий, будучи студентом, приїздив до Снігурівки, і кожну вільну хвилину ми разом проводили у спортзалі, а також де завгодно – боролися і на городі, і на асфальті.

– Отже, прийшовши з армії до рідної Снігурівки, Ви воліли передати своє захоплення, а також поділитися навичками з юним поколінням снігурівчан?

– Саме так. На щастя, мою ініціативу підтримали керівники молодіжної комсомольської організації, поставивши, щоправда, мені умову: якщо, мовляв, команда твоїх вихованців увійде до трійки Спартакіади школярів у Харкові, то буде тобі щастя – дзюдо отримає офіційний статус у Снігурівці. Поки ж дозволили працювати на громадських засадах.

І вже наприкінці грудня 1975 року мені виділили залу для тренувань у моїй рідній школі № 1 м. Снігурівки. Скажу Вам відверто: коли я вперше прийшов на тренування, то неабияк злякався. Адже на шкільному подвір’ї на мене вже чекали 170 дітей, в яких горіли очі. І те завзяття, з яким юні спортсмени працювали на тренуваннях в обшарпаній старенькій спортзалі, не залишало сумнівів – я обрав правильний шлях.

Зрештою момент істини настав у середині травня у Харкові. Команда Снігурівки виборола на цих змаганнях третє призове місце, здобувши кілька індивідуальних успіхів.

– Пам’ятаєте перших снігурівських чемпіонів?

– Авжеж. Це Олександр Корсаков, Ігор Павелко, Валерій Деркач. А перед харківським чемпіонатом ми виграли першість Центральної ради спорттовариства «Колос» з самбо. Неоціненну допомогу нам тоді надав заслужений працівник фізичної культури і спорту України Володимир Васильович Борухов. На вищу щабель п’єдесталу пошани піднялися Володимир Нощенко, Валерій Деркач та Олександр Корсаков. Пізніше ці переможні традиції розвинув Олександр Гледченко, ставши призером Першості СРСР серед юнаків.

Зважаючи на ці перші гучні успіхи, 15 травня 1976 року Міністерство освіти УРСР видало історичний наказ про відкриття відділення дзюдо при Снігурівській ДЮСШ. Цей день і став офіційною датою зародження дзюдо і самбо у Снігурівці.

Звісно, що нормальних умов для спортивних занять тоді не було, заняття проводилися у Будинку піонерів. Діти ж приходили на тренування хто в чому – у піджаках, робочому спецодягу…

– Скільки школярів записалося до новоствореного відділення дзюдо і самбо?

– В якості «офіційного» тренера я взявся готувати чотири групи юних спортсменів по 30 дітей у кожній. До тренувань приймали всіх охочих, але згодом залишалися найсильніші та найвитриваліші. Зазначу, що в ті часи дівчатам було заборонено дзюдо, але, зважаючи на велике бажання з їхнього боку, я на свій страх і ризик тренував і групу із представниць слабкої статі.

Отже, у перші роки ми проводили тренування у Будинку піонерів. 1980 року військова частина виїхала зі Снігурівки, тож у мене виникла ідея облаштувати приміщення ДЮСШ на базі колишньої солдатської їдальні. Впродовж літа тривало народне будівництво по зведенню снігурівського храму дзюдо і самбо. Працювали разом з дітьми та їхніми батьками цілодобово, у три зміни.

До речі, той рік був прикметний не лише новосіллям для ДЮСШ, а й тим, що снігурівська команда вперше перемогла у чемпіонаті Міністерства освіти і науки України. Потім були й інші яскраві успіхи – Снігурівська ДЮСШ стала призером всесоюзного турніру міст-героїв, де ми, представники невеличкого райцентру, випередили навіть Москву та Ленінград! Також у командному заліку снігурівчани вибороли чемпіонат серед міст СРСР.

– Не забарилися і міжнародні успіхи Ваших вихованців…

– Саме так. Честь України на високому світовому рівні гідно захищали чемпіони і призери України, Європи і світу – майстер спорту міжнародного класу Андрій Узкий, майстри спорту – мої сини Андрій і Артем Зіньковські, Євгеній Первушин, Валерій Каляма, Ніна Дендеренко, Марія Скора та багато інших талановитих спортсменів. За показані високі результати впродовж багатьох років наша школа мала статус спеціалізованої ДЮСШ олімпійського резерву.

Тож, окрім суто спортивних здобутків, мене та інших тренерів неабияк тішать і професійні успіхи вихованців нашої школи у дорослому житті. Багато вихованців ДЮСШ у подальшому зробили кар’єру в правоохоронних органах та державних структурах, стали успішними бізнесменами. Чимало випускників снігурівської спортивної школи захищають незалежність нашої держави в зоні АТО. Вічна пам’ять – Герою Ігорю Марквасу, котрий загинув за Україну.

А Манолакі В. Г. свого часу навіть очолював Міністерство спорту Республіки Молдова! Нині ця поважна людина – ректор Кишинівського державного університету, віце-президент Федерації дзюдо Європи, член Міжнародного олімпійського комітету, професор. У славній когорті наших кращих випускників – заслужений лікар України, професор, доктор медичних наук І. В. Шпак; нинішній очільник ФСТ «Динамо», чемпіон світу, заслужений тренер України В. Є. Барський; відомий футболіст «Динамо» (Київ) Юрій Дмитрулін; кандидат юридичних наук, прокурор обласної прокуратури В. Андрусяк; очільниця Снігурівської райдержадміністрації Т. М. Твардовська; депутат обласної ради І. В. Кухта; керівник ФГ «Таяна» С. М. Аврам. Мало хто знає, але свого часу на снігурівських татамі боровся нинішній президент України П. О. Порошенко. Крім того, почесними гостями наших турнірів були чемпіон світу з боксу Віталій Кличко, олімпійський чемпіон з дзюдо С. П. Новиков, популярні співаки Павло Зібров і Ауріка Ротару, чемпіони світу Лері Накані, Фариз Маргіані, Назим Гусейнов, Геннадій Яременко, Шота Чочишвілі.

– Над вихованням юних талантів наполегливо працює дружний і високопрофесійний колектив тренерів та інших працівників ДЮСШ. Гадаю, варто назвати цих достойників поіменно.

– Нині колектив Снігурівської ДЮСШ, окрім мене, директора (а С. Г. Зіньковський став керівником цього закладу 1 березня 2001 року. – А.Т.), об’єднує таких високопрофесійних фахівців, як тренери Валерій Іванович Чмелик та його дружина Оксана Миколаївна, Артем Сергійович Зінковський та Андрій Сергійович Зінковський, Валерій Степанович Каляма, Олександр Анатолійович Концевий, Катерина Олегівна Зіньковська, методист Тетяна Георгіївна Засєченко. А свою діяльність дитячо-юнацька спортивна школа здійснює не лише у Снігурівці, а й у селах Баратівці, Горохівці, Кобзарцях, Херсонській області (міста Цюрупинськ і Гола Пристань). Ближчим часом плануємо відкрити наші філіали у селах Першотравневому, Новопетрівці та Широкому.

– Зважаючи на Вашу скромність, назву регалії чоловіка, без яких оті сорок славетних років навряд чи були б можливими. Це – директор Снігурівської ДЮСШ, заслужений тренер України, відмінник освіти України, Почесний мешканець м. Снігурівки, майстер спорту з дзюдо і самбо, IV дан джіу-джитсу Сергій Григорович Зіньковський. Гадаю, у багатьох мешканців України та інших країн назва Снігурівка міцно асоціюється саме з прізвищем Зіньковського та його всесвітньо відомою кузнею чемпіонів… А між тим сімейну династію Зіньковських гідно продовжують, радуючи свого батька Сергія Григоровича, п’ятирічний Микита – чемпіон в категорії до 22 кг, та дворічна Ангелінка, яка тільки-но примірює на себе білосніжне кімоно.

– А я хочу сказати про тих достойників, котрі всі ці роки підтримували нашу спортивну школу. Повноцінними членами колективу ДЮСШ по праву є люди, які безкорисливо протягують руку допомоги заради подальшого розвитку дзюдо і самбо на теренах Снігурівщини. Це президент Снігурівського спортивного клубу бойових мистецтв, керівник фірми «Ольвія» (м. Дніпропетровськ) В. А. Кіптик, почесний президент спортклубу М. П. Пихтін, вже згадані вище І. В. Кухта і С. М. Аврам, воїн-афганець О. Л. Ручковський, керівники сільгосппідриємств А. Д. Бренюк, М. І. Номировський, П. М. Кугляр, начальник обласного управління з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки України О. Ю. Кулішов, начальник районного відділу освіти Л. І. Мензус, військовий комісар Снігурівського району А. Г. Пастух, голова батьківського комітету ДЮСШ О. М. Ткаченко, подружжя Олега та Валентини Сергеюків, подружжя Костянтина та Катерини Лебідів.

Відзначу також, що за нашої допомоги відкрито секції дзюдо у Березнегуватському районі – райцентрі та селі Кавказ, де працює тренер С. В. Ворона.

– Що ж, від імені численної армії Ваших колишніх і нинішніх вихованців, колег, спортивної спільноти України, Молдови та інших країн, снігурівської громади дозвольте у Вашій особі щиро привітати Снугірівську ДЮСШ зі славетним ювілеєм та побажати ще багато гучних перемог на татамі та за його межами. Так тримати!

– Дякую. І запрошую всіх угості до Снігурівки на святковий турнір, що відбудеться у травні!

Андрій ТЮРІН

Комментарии:

  1. Земляк:

    Побольше б таких людей, как Сергей Григорьевич!

Сообщение:

*

НОВОСТИ