Славний шлях козацького сина

Герой цього нарису добре відомий багатьом мешканцям Миколаївщини. Без перебільшення, тисячі його учнів і колег згадують добрим словом свого наставника та товариша по роботі. Тож, гадаємо, з нагоди особистої дати варто розповісти про основні життєві віхи яскравої особистості Прибузького краю – Миколи Павловича Ворони.

Свій родовід Микола Ворона веде з «серця України» – мальовничої Полтавщини. Народившись у старовинному козацькому селі Овсюки, що в Гребінківському районі, юнак сповна увібрав в собі усю мудрість та духовний доробок українського народу. І попри те, що життя з малих років немов випробувало на міць Миколу, той гідно долав життєві труднощі – так, як свого часу не знали остраху та сумнівів його предки-козаки.

Народившись у селянській родині, хлопець змалку призвичаївся до непростого життя. Ще в дитинстві він пізнав справжню ціну хлібу та праці. Сповна спіткала гірка доля українства у складі радянської імперії й рідню селянського сина. Голодомор, репресії, війна… Мати Миколи виховувалася у Дитячому будинку, а під час Другої світової молодою дівчиною чинила опір ворогу в складі партизанського загону. Виховувався без батьків і тато хлопця – вся його рідня загинула від страшного голоду в 33-му році. До того ж, тавро сина ворогів народу ще довго переслідувало Миколу, не даючи змогу в повній мірі реалізувати всі свої плани та задумки.

По закінченні восьмирічки сільський школяр почав реалізовувати давню мрію – будувати кораблі. Ба, перед очима був приклад славетних земляків – суднобудівників Івана Вінника, Юрія Макарова та односельця Олександра Жолобецького, син якого за декілька десятиліть стане депутатом Верховної Ради України. Тож без вагань Микола Ворона подав документи на вступ до Миколаївського ПТУ № 4,яке готувало кадри для суднобудівної галузі. Закінчивши цей заклад за спеціальністю «слюсар-сантехнік», 16-річний юнак розпочав свою трудову біографію на підприємстві «Чорноморсантехмонтаж».

Варто сказати, що ще зі школи фізично загартований хлопець не мислив свого життя без спорту. Так, Микола двічі виборював звання чемпіона України з лижного спорту серед школярів та був чемпіоном Полтавської області з бігу на 100 метрів. А вже навчаючись у миколаївському училищі, юний спортсмен наполегливо займався різними видами спорту – футболом, волейболом, боксом, боротьбою.

На початку 70-х років Микола Ворона вступив до Миколаївського залізничного технікуму. Мріяв стати машиністом потягу. Та закінчити цей навчальний заклад йому не судилося – студента третього курсу відрахували з технікуму за те, що він походив з родини «ворогів народу» (згодом його родичі були повністю реабілітовані. – А.Т.). Тож певний час молодий чоловік працював слюсарем і помічником машиніста на локомотивному депо станції Миколаїв. Але зрештою за «пляму» в біографії М. Ворону відрахували й з депо.

– Тож довелося починати життя фактично з чистого листа, – згадує Микола Павлович, – і я вирішив присвятити себе спорту. Заради цього в 1973-1977 роках здобув вищу освіту в Миколаївському педагогічному інституті за спеціальністю «вчитель фізичної культури».

За направленням молодий фахівець три роки пропрацював вчителем фізкультури і біології у школі села Галицинове Жовтневого району. І весь цей час Микола не поривав зі спортом, спеціалізуючись у різних видах боротьби – греко-римської, самбо, дзюдо. Набувши необхідних спортивних знань і навичок, Микола Павлович влаштувався на посаду тренера ДЮСШ № 5 м. Миколаєва. І вже за кілька років вихованці тренера М. П. Ворони стали чемпіонами України, а Миколаївська область під проводом талановитого наставника зробила справжній дивовижний ривок у всеукраїнському рейтингу з боротьби – із 27-го місця на четверте!

Звісно, такі визначні досягнення не пройшли повз уваги спортивного керівництва, і в 1984 році у Миколаєві відкривається спеціалізована дитячо-юнацька спортивна школа з боротьби. Першим тренером і директором СДЮСШ № 7 призначається саме Микола Ворона, на той момент – майстер спорту з боротьби.

Згодом М. П. Ворона, закінчивши історичний факультет Миколаївського педагогічного інституту, очолює колектив Миколаївської школи-інтернату № 2 для дітей-сиріт. Тут навчалися і виховувалися діти з усієї області, здебільшого із непростою долею. Але завдяки комплексному поєднанню навчальної програми загальноосвітньої школи з поглибленими зайняттями різними видами спорту діти з неблагополучних сімей міцно вставали на шлях виправлення, за що й досі дякують своїм наставникам, серед них – директору школи-інтернату Миколі Павловичу Вороні.

Ще більший доробок М. П. Ворона залишив, працюючи керівником Миколаївського вищого училища фізичної культури. За майже півтора десятиліття, коли Микола Павлович очолював цю кузню спортивних талантів, миколаївські спортсмени здобули чимало високих нагород на чемпіонатах Європи та світу, Олімпійських іграх. Також було підготовлено цілу плеяду нині уславлених наставників чемпіонів. Тож цілком справедливо Миколаївське вище училище фізичної культури було визнано кращим подібним закладом в Україні. За високі професійні здобутки та наполегливу самовіддану працю протягом багатьох років Микола Ворона був удостоєний високих звань заслуженого працівника фізичної культури і спорту України і заслуженого тренера Євразії, професора кафедри спортивних дисциплін Миколаївського національного університету ім. В. Сухомлинського.

Двічі виборці обласного центру делегували Миколу Ворону відстоювати їхні інтереси в якості депутата міської ради. А з 2000-го по 2002-й роки М. П. Ворона очолював Корабельний райвиконком м. Миколаєва. За цей час було капітально відремонтовано чимало об’єктів соціально-культурного призначення, приведено до зразкового стану об’їзну дорогу в Корабельному районі, газифіковано школу-інтернат № 6, відкрито відділення ДЮСШ з боксу в мікрорайоні Широка Балка.

Роки, коли Микола Павлович очолював обласний центр зайнятості (2002-2010), були одними з кращих у діяльності цієї служби. Нові сучасні будівлі районних центрів зайнятості постали у Березанці, Казанці, Очакові, Березнегуватому, Кривому Озері, Первомайську, Вознесенську, у Жовтневому, Корабельному та Центральному районах. У діяльності обласної служби зайнятості було запроваджено сучасні інформаційні технології, обладнано відповідно до вимог часу службові приміщення, а фахівці центрів зайнятості набули високого освітнього та професійного рівня. Загалом імідж державної служби було піднесено на значний рівень завдяки плідній співпраці з органами виконавчої влади і місцевого самоврядування, соціальними партнерами, постійному новаторському підходу у вирішенні проблем безробіття тощо.

І де б він не працював, Микола Ворона прищеплював своїм підлеглим принцип «У здоровому тілі – здоровий дух». Щодня працівники обласної служби зайнятості 15 хвилин свого робочого часу присвячували виробничій гімнастиці. Крім того, великої популярності набули спартакіади служби зайнятості Миколаївської області. До програми спортивних ігор, що проходили на березі моря в Очакові, входило до 50-ти видів спорту. Змагання, а також літній відпочинок працівників відбувалися на відомчій базі відпочинку, котра завжди підтримувалася у зразковому стані.

Як щирий українець, М. П. Ворона бере активну участь у відродженні національного духу, патріотичному вихованні молодого покоління. Микола Павлович заснував та був обраний головним отаманом Буго-Лиманського незалежного козацтва. Козаки під проводом свого генерал-лейтенанта М. П. Ворони провели чимало культурно-просвітницьких заходів для дітей та молоді, відновлювали козацькі могили, а на Кінбурнській косі було урочисто відкрито пам’ятний знак першому кошовому отаману Чорноморського козацького війська Сидору Білому.

Микола Ворона ніколи не поривав зв’язку зі своєю малою батьківщиною. Часто відвідує рідну Полтавщину, допомагає землякам. А 2008 року, до Дня незалежності України, Микола Павлович здійснив давню мрію, встановивши за власний кошт у селі Овсюки, біля своєї рідної школи, Пам’ятний хрест на честь козака Овсюка – засновника населеного пункту.

Навіть пішовши на заслужений відпочинок, М. П. Ворона не полишив активну громадську діяльність. І якщо через політичні мотиви за минулої влади він фактично був оголошений «персоною нон-грата» у Миколаєві (звільнення з посади директора обласного центру зайнятості за декілька місяців до виходу на пенсію, а потім негласна вказівка не приймати його на будь-яку значиму посаду), то після перемоги Євромайдану Микола Павлович успішно працював і радником голови облдержадміністрації, і експертом обласного офісу реформ. Наразі Микола Ворона виконує функції радника президента Регіональної торгово-промислової палати Миколаївської області.

Варто наголосити, що батьківською стежиною пішла й донька Миколи Павловича Яна, котра працює викладачем в одному з навчальних закладів. А справжньою втіхою для діда Миколи є онучки Ксюша та Аріна.

18 травня М. П. Ворона відзначив 65-річний ювілей. Колеги, друзі та учні щиро вітають Миколу Павловича із взяттям цього поважного рубежу та бажають йому козацького здоров’я і довголіття, наснаги, особистого щастя та покорення ще багатьох життєвих висот.

З роси і води, шановний ювіляре!

Андрій ТЮРІН,
Фото з особистого архіву М. Ворони

Комментарии:

  1. Читатель:

    Выходит, как был изгоем (членом семьи изменника Родины), так им (ворюгой) и остался. Недаром говорят: "Горбатого могила исправит".

Сообщение:

*

НОВОСТИ