Медична реформа: чи лікуватимуть нас краще?

На думку проектного менеджера реформи охорони здоров’я Національної ради реформ Павла Ковтонюка, «вилікувати» цю галузь за допомогою лише однієї «пігулки» не вийде. Отож реформа має відбуватися в п’яти основних напрямках: якісні ліки та вакцини, медичні послуги, справедлива система фінансування, нова система громадянського здоров’я й перепрофілювання МОЗ. Та для цього потрібен час і неабиякий фінансовий ресурс.

Найголовніше – це розуміння кінцевого результату

На сьогоднішній день безкоштовна медицина гарантована Конституцією України. Хоча насправді вона такою не є – і це ні для кого не секрет. За результатами опитування, яке проводилось на вимогу Національної ради реформ, 92% населення нашої країни боїться потрапити у фінансову скруту у випадку тяжкої хвороби. «Перша проблема сучасної медицини полягає в тому, що пацієнт платить за державу, оскільки вона лише наполовину виконує цю функцію – 42% усіх платежів, спрямованих на охорону здоров’я, надходить із кишень пацієнтів, – говорить П. Ковтонюк, який презентував проект реформи в Миколаєві. – Окрім того, наявні кошти витрачаються неефективно». І це притому, що на медичну галузь щороку виділяється приблизно 7,6% ВВП нашої країни, у той час як у Польщі це – 6%, Туреччині – 5,1%. Отож, на думку проектного менеджера реформи охорони здоров’я, скорочення кількості медичних закладів є неминучим та необхідним кроком. Ще одна проблема – надлишкова потужність лікарень, які розташовані в райцентрах та сільській місцевості.

«Найголовніша умова, за виконання якої реформа буде успішною, – це розуміння її кінцевого результату. Причому ціль, котрої планується досягти, має бути релевантною для кожного з учасників процесу реформування», – підкреслює медичний експерт Дитячого фонду (ЮНІСЕФ) в Україні Катерина Булавінова. Проте, якщо для простих людей реформа медицини є пріоритетною (адже здоров’я треба берегти), то для тих, хто обіймає високі посади і, як правило, взагалі не відвідує наші лікарні (бо може собі дозволити лікування за кордоном), вона здається складною, проблемною та надзвичайно затратною.

Тим не менш кожна зацікавлена група має свої очікування та сподівання: так, жителі райцентрів та сіл хочуть, щоб у результаті реформування покращилася якість надання медичних послуг, вони стали більш доступними та прозорими, а лікарі – ввічливими, уважними до їхніх проблем зі здоров’ям. У свою чергу медичні працівники сподіваються, що після реформування за ними будуть збережені робочі місця, вони отримуватимуть гідну заробітну плату, що покращиться матеріально-технічне оснащення лікарень та побутові умови, а навантаження, навпаки, стане менше. Високопосадовці ж прагнуть якнайшвидше отримати видимі результати, щоб заробити додаткові бали до своєї професійної та політичної репутації.

Страхуватимуть і бідних, і багатих

Для того щоб податки, які громадяни сплачують до державної казни, розподілялися ефективно, зокрема на медичну галузь, необхідно створити національну страхову систему. Вона б допомогла мінімізувати фінансові ризики, пов’язані з хворобами. «Замість цього держава сьогодні витрачає кошти на утримання ліжко-місць, в яких немає необхідності», – зазначає Павло Ковтонюк. Однак для створення страхової моделі фінансування планується, передусім, автономізувати лікувальні заклади (до 2017 року), розробити гарантований пакет медичних послуг, а також створити державного страховика, який би взяв на себе укладання контрактів із лікарнями, лікарями та аптеками, виплату коштів за умовами страхування (до 2019 року). Поповнення національного страхового фонду відбуватиметься за рахунок надходження загальних податків.

Передбачається, що страхові компанії будуть як державними, так і приватними. Кожна людина, незалежно від рівня доходу, матиме право на гарантований державою пакет медичних послуг, котрі будуть безкоштовними. «Тобто страхуватимуть не лише багатих, а й бідних», – пояснює проектний менеджер реформи охорони здоров’я. Зокрема безоплатними будуть перша медична допомога та послуги сімейного лікаря, котрого, до речі, пацієнт обиратиме на власний розсуд та сам заключатиме з ним контракт. Окрім цього, з сімейним лікарем договір укладатиме об’єднана громада (створена в результаті децентралізації).

У випадку, коли хворий потребує лікарської допомоги вторинного рівня (амбулаторно-поліклінічного лікування), страхуванням покриватиметься лише частина цих витрат. Якщо ж йому знадобиться високоспеціалізована допомога, страховка компенсує ще меншу частину її вартості. «Послуги, за які пацієнтові доведеться доплачувати, повинні мати сталу вартість. Встановлюватимуть її представники громади. Кожна родина знатиме, які послуги є безкоштовними, а які – ні, що дозволить більш ефективно планувати сімейний бюджет», – переконаний П. Ковтонюк. Покриватиме страховка й вартість ліків, які придбані в будь-якій аптеці. Правда, лише найдешевших препаратів і за умови, що на них є рецепт. Такий розподіл страхових коштів передусім спрямований на те, щоб мотивувати громадян піклуватися про своє здоров’я заздалегідь, звертаючись до сімейного лікаря не тоді, коли вони вже захворіли, а задля профілактики хвороби.

«Ця система не нова, вона успішно працює в розвинених країнах. Там пацієнтам вигідно звертатися за медичною допомогою саме до сімейного лікаря», – говорить Павло Ковтонюк.

Не менш важливий аспект медичної реформи – надання автономності закладам охорони здоров’я (фінансової та управлінської). За словами проектного менеджера даної реформи, автономність дає лікарням право самостійно встановлювати рівень оплати медпрацівникам, мати свій рахунок у банку, легально отримувати кошти з різних джерел та розпоряджатися ними на власний розсуд. Звісно, існують і певні ризики автономізації: приватизація лікарень, їх банкрутство та некерованість.

Медична реформа та децентралізація

Розпочинати реформування медичної галузі слід із прийняття законів про страхування та страховий фонд, переконаний проектний менеджер реформи охорони здоров’я Національної ради реформ Павло Ковтонюк. Другий крок – це реформування первинної медичної допомоги. «Сьогодні лише 21% мешканців нашої країни звертається до свого сімейного лікаря», – наголошує він. Після проведення децентралізації відповідальність за первинну ланку мають узяти на себе об’єднані громади, при цьому кошти на утримання ФАПів, амбулаторій отримуватимуть із бюджету. Вони ж будуть вирішувати, які заклади їм потрібні, а які – утримувати невигідно та недоцільно.

Ще одне нововведення реформи – зміна принципу фінансування: держава оплачуватиме постачальникові конкретні послуги, а не виділятиме кошти на утримання мережі медичних закладів. Тобто гроші «ходитимуть» за пацієнтом. У свою чергу, громада буде зацікавлена в тому, щоб найняти на роботу такого лікаря, якому б пацієнти довіряли та хотіли укласти з ним договір.

«На сьогоднішній день держава фінансує лише ЦПМСД, розташовані в районах. У результаті реформування державні кошти надходитимуть одразу до амбулаторій, – пояснює проектний менеджер медичної реформи. – Тож ними зможе розпоряджатися сама громада – так, як вважатиме за потрібне».

На думку П. Ковтонюка, реформування потребує і вторинна ланка медичної допомоги. У межах районів планується створити госпітальні округи – мережу стаціонарів. Управляти ними буде так звана «наглядова рада», до якої увійдуть власники лікарень, представники громадськості. Цей орган самоврядування відстоюватиме інтереси пацієнтів, лікарів та, що не менш важливо, буде незалежним.

Реформування дасть можливість створити нову модель фінансування системи охорони здоров’я, яка передбачає чіткі гарантії держави щодо медичної допомоги, надійний фінансовий захист для громадян у випадку хвороби, ефективний та справедливий розподіл фінансових ресурсів, а також скорочення неформальних платежів. Принаймні на це розраховують автори концепції медичної реформи в Україні. Але чи виживе й проросте цей реформаторський паросток у наших реаліях, наскільки професійно поставлені завдання будуть втілені на практиці, покаже час…

Компетентна думка

Начальник управління охорони здоров’я облдержадміністрації Маргарита Капуста:

– Миколаївщина не просто готова, а потребує проведення реформування, як і вся медична галузь України. На часі – завдання забезпечити населення максимально якісною та доступною медичною допомогою, виходячи з наявних ресурсів. Реформування галузі повинно вирішити це питання.

Реформа медицини включає в себе створення первинної мережі. Таку мережу в Миколаївській області вже сформовано. Наступна стадія реформування стосується лікарень інтенсивного лікування першого та другого рівнів. Триває оптимізація ліжкового фонду, опрацьовуються моделі формування госпітальних округів.

Раніше фахівцями управління був розроблений проект створення семи госпітальних округів у Миколаївській області. Ми керувалися попередньою версією проекту Кабінету Міністрів. Миколаївщина мала бути розподілена на сім госпітальних округів так, щоб, виходячи з наявних ресурсів, забезпечити населення, в першу чергу районів, доступною та своєчасною медичною допомогою.

Новий Проект КМУ виявився ще більш жорстким. Згідно з його критеріями в Миколаївській області повинно бути сформовано всього чотири госпітальних округи. Звісно, збільшуються їх розміри, знижується доступність медичної допомоги… Зокрема пропонується радіус обслуговування – 60 км або 60 хвилин доїзду. Та ви самі знаєте, які у нас дороги… Відповідно до Концепції, запропонованої КМУ, лікарня інтенсивного лікування першого (базового) рівня має забезпечувати надання медичної допомоги не менш як 100 тис. осіб, лікарня інтенсивного лікування другого рівня – не менше 200тис. осіб. Ми наполягаємо на цифрах 25-30 і 100 тисяч відповідно.

Та реформа галузі буде успішною, перш за все, за умовою правильного підходу до її проведення. Тобто урахування всіх особливостей регіону в інтересах населення. По-друге, важливим фактором є вчасне та повноцінне фінансування процесу вдосконалення галузі. І третім аспектом є кадри. Сьогодні в галузі охорони здоров’я Миколаївської області зайнято 21575 осіб, серед яких 3460 лікарів та 8711 осіб – середні медичні працівники. Необхідно не лише заповнити нестачу кадрів, а й створити гідні умови праці та її оплати, достойні умови проживання.

Щодо страхової системи…Досвід розвинених країн, в яких вона запроваджена, свідчить, що ефективне і якісне надання медичної допомоги поліпшується в кілька разів із введенням у галузь страхових механізмів. Державне страхування для країни є життєво необхідним. Адже, незважаючи на гарантоване ст. 49 Конституції України право на отримання безкоштовної медичної допомоги в державних і комунальних медичних установах, ми вимушені констатувати, що внаслідок недостатнього забезпечення лікувально-профілактичних закладів лікарі не завжди мають можливість надавати медичну допомогу на належному рівні. Тому сподіваємось, що введення практики страхової медицини дозволить залучити в галузь додаткові кошти і забезпечить механізм їх використання.

Погляньте, як це відбувається сьогодні… Однозначно, багаті повинні платити за бідних, а не навпаки. Але зміни, про які ми говоримо, можливі лише за умови зміни державної моделі, з націоналізацією стратегічних галузей промисловості та змішаної системи фінансування охорони здоров’я.

Ще одна болюча тема – оптимізація мережі медичних закладів, що функціонують на території нашої області. Хочу наголосити: скорочення ліжкового фонду знаходиться у компетенції місцевої влади. Змінилась нормативна база, яка існувала багато років. Але за цей час природний приріст населення, на жаль, є від’ємним. І старі норми втратили актуальність. Зараз державою у рамках медичної субвенції виділяються кошти з розрахунку кількості населення. Це не більше 1200 гривень на рік. Вони надходять до місцевих громад, тому рішення щодо оптимізації ліжкового фонду приймає влада на місцях. Нормативна база існує. Роль управління в цьому процесі – допомогти зробити оптимізацію максимально безболісною для пацієнтів та медиків, збалансувати ліжка за профілями. Наприклад, якщо у лікарні за статистикою більше хірургічних хворих, то кількість ліжок відповідного відділення можна збільшити за рахунок іншого відділення, куди рідше звертаються по медичну допомогу. При грамотному підході лікарня та пацієнти тільки виграють. Ми йдемо прогресивним шляхом і розуміємо, що економічно не обґрунтовано утримувати стаціонарного хворого, який (наприклад) тільки тричі на день приймає пігулки. Для таких випадків існує денний стаціонар! Та навіть амбулаторне лікування під контролем сімейного лікаря у тому чи іншому випадку може зекономити кошти, які будуть направлені на підвищення якості лікування у стаціонарі. Зрозуміло, що існуватиме гарантований обсяг медичної допомоги, який надаватиметься беззаперечно – лікування соціально небезпечних хвороб, рятування життя у надзвичайних ситуаціях тощо. У всьому світі існує практика хірургії одного дня, коли пацієнт (без ускладнень) ввечері йде до дому, під нагляд сімейного лікаря. Технічний прогрес та кваліфікація лікарів робить це можливим.

Люди мають розуміти, на що витрачаються їхні гроші. Неприємно зазначати, що ця тема використовується для спекуляцій. Скорочення ліжок – це конструктивне рішення того, хто оплачує рахунки на їх утримання.

Депутат Вітовської районної ради, голова районної постійної комісії з питань охорони здоров’я, соціального захисту, торговельного та побутового обслуговування населення, лікар-хірург Дмитро Бачинський:

– Стара система охорони здоров’я «по Семашко» вичерпала себе і не використовується майже ніде в світі, навіть у пострадянських країнах. Зміни потрібні як лікарям, пацієнтам, так і всій громадськості. Та для того, щоб медицина розвивалася, необхідно не менше 10% від обсягу національного прибутку. Таких коштів медицина не отримує, а тих, що є, вистачає лише на утримання лікарні та на оплату праці лікарям. А де ж медицина?

На мою думку, перш за все потрібно сформувати велику «сітку» первинної ланки, тобто ЦПМСД, з обов’язковою наявністю сімейних лікарів – саме тих, хто стежить за станом здоров’я людей від моменту виникнення хвороби. Звісно, з укомплектованим медичним оснащенням кабінетів та автомобілем. Другий етап – створення міжрайонних окружних лікарень. Йдеться не про закриття лікарень, а лише тих відділень, що не спроможні виконувати свої функції. У деяких лікарнях є хірург, але немає анестезіолога або навпаки. Скажіть, чи може там надаватися адекватне лікування? Звичайно, ні. Але ж гроші з бюджету виділяються на дані відділення. А створення об’єднаних центрів дасть можливість направити більшу кількість коштів на одне відділення, котре й буде укомплектоване в повному обсязі. І, звичайно, для швидкого транспортування пацієнтів потрібна санітарна авіація.

Ще дуже важливе питання про автономізацію лікарень. Потрібно дозволити лікарні самій вирішувати проблеми, пов’язані з розподілом коштів, кількістю ліжок, оплатою праці медпрацівників. Зрозумійте, не повинен лікар отримувати 1500 гривень на місяць!

Безперечно, реформа не може відбутися за місяць-два – це довготривалий та складний процес! Нам потрібно зрозуміти, що це дуже важливо, і стати на шлях реформ.

Відверто кажучи, зараз усі страждають від існуючої структури охорони здоров’я та відсутності змін. Повірте, я був у багатьох лікарнях Європи і бачив зовсім інший рівень надання медичної допомоги. Але чому ми не можемо зробити Європу тут? Потрібно лише згуртуватися навколо єдиної проблеми. У нас дуже заполітизоване суспільство! І це є важливим фактором, котрий гальмує усі реформи.

Я також переконаний, що слід вводити страхову медичну систему. Але потрібно робити це поетапно. Гадаю, що обов’язкове страхування повинно бути в державній страховій компанії.

Завідуюча терапевтичним відділенням Баштанської ЦРЛ Олена Дерев’янко:

– За багаторічну історію України як незалежної держави медицина залишається однією з не багатьох галузей, що досі не реформовані. А життя впевнено крокує вперед, і необхідно це враховувати, адаптуватися до стрімких змін сьогодення. Тобто оновлення системи, безперечно, необхідне. Медична галузь повинна бути сучасною, спроможною надати всю необхідну спеціалізовану допомогу населенню країни в цілому та нашої області зокрема.

Питання початку реформування системи охорони здоров’я було питанням часу. Мета реформування – поліпшення здоров’я населення, ще більш ефективна кампанія з профілактики захворювань, забезпечення рівного й справедливого доступу всіх громадян до медичних послуг належної якості. Тож чи потрібна нам медична реформа? Безперечно, так.

Однак дуже важливо, щоб реформування було адаптованим, із урахуванням особливостей роботи в регіонах країни. Адже модель, що підходить, наприклад, для Києва, не в усьому підійде для Миколаївщини. Не можна проводити реформування, спираючись лише на середньостатистичні показники. Ми повинні пам’ятати, що медицина працює для людей, отож це має бути добре налагоджений механізм.

Анна НІКУЛІНА

Сообщение:

*

НОВОСТИ