Незаконна спадщина

Нещодавно Апеляційний суд Миколаївської області «видав» рішення, яке своєю несправедливістю вкрай обурило чимало мешканців мікрорайону Мала Корениха. Щоб захистити сім’ю Наталі та Леоніда Краснощоків, односельці навіть закликають місцеву владу призначити позачергові збори.

У Краснощоків за судом майже відібрали будинок, який вони будували протягом останніх 20-ти років, а свідками цьому є усі жители мікрорайону. Вердикт миколаївських служителів Феміди протирічить нормальній логіці та об’єктивним життєвим фактам. У тому, чого «не помітили» судді, розбирався кореспондент «РП».

Дім на місці згарища

Сім’ю Наталі та Леоніда Краснощоків, у яких є двоє доньок, у Малій Коренисі знають виключ-но як людей порядних, чесних і рідкісних трударів. Варто лише зазначити, що свій будинок по вул. Молдавській, 2 вони збудували своїми руками, маючи невеликі статки.

У 1996 році Наталя Краснощок звернулася до тоді ще Малокорениської сільради з проханням надати земельну ділянку для забудови. У сільраді їм виділили ділянку із залишками колишнього будинку Володимира Рубана, який дістався йому у спадщину від матері. Роком раніше через недбалість самого господаря там сталася пожежа, і після цього Володимир Володимирович хату не відновлював та в ній не проживав. Фактично залишилася земля і згарище на ній.

– Будинок згорів, – розповіла директор Миколаївської загальноосвітньої школи № 21 Антоніна Василівна Рева. – Пожежою він був майже увесь знищений, залишилися самі стіни та провалена покрівля. Так він стояв більше року. На цьому місці трава була у зріст людини, збиралися наркомани та алкоголіки. Майно дуже швидко розграбували.

– А саму пожежу ви бачили?

– У напівдругої ночі до нас приходив Рубан, він був троюрідним братом мого батька. Говорить: у мене хата горить. Сусіди викликали пожежників. Ті приїхали, загасили, а воно знову зайнялося. Там знаходилася чудова бібліотека, було чому горіти… Мати Володимира працювала вчителькою, та й сам він – археолог, історик, дуже розумною був людиною. Втім, полюбляв випити…

У червні 1996 року Малокорениською сільрадою було прийнято кілька рішень: про зняття з обліку господаря будинку № 2 по вул. Молдавській Рубан Поліни Омелянівни, про визнання будинку непридатним для проживання, про занесення земельної ділянки до земельного фонду сільради, про відведення земельної ділянки під будівництво житлового будинку Краснощок Н. В., на той час вже мати двох маленьких дітей, та про передачу їй землі у приватну власність. Усі документи зберігаються у Держархіві Миколаївської області.

Грошей було небагато, тому будувалися поступово та, як кажуть, усім миром. Допомагали брати і сестри Наталі, яких у сім’ї, окрім неї, ще дев’ятеро. Хтось приносив будматеріали, сусіди віддали щось з меблів. Самозбудоване житло узаконили у Заводському районному суді у 2004 році «заднім числом».

Не очікувані «спадкоємці»

Наталя і Леонід навіть не підозрювали, що на зведену міцну та гарну будівлю є претендент, тому що були переконані: все у них за законом. І совість була спокійною, бо із Володимиром Володимировичем вони розрахувалися: взяли у борг та передали йому 500 доларів за ділянку. Про це у селищі знали. Офіційним оформленням Краснощоки тоді знехтували: чи то з надмірної довіри, чи з незнання законів, що, з часом, зрозуміло, їм дуже «гукнулось».

«Прості сільські хлопці, вони не думали про наслідки. Але Льоня побудував цей будинок власними руками. Я – свідок, можу це тричі підтвердити», – запевняє кандидат історичних наук, колега та друг Володимира Рубана Іван Олексійович Снитко.

Після того Володимир Рубан ніколи про свої права на будинок не заявляв, у селищі з’являвся рідко, бо побоювався відповідальності за те, що багато років не сплачував податку за землю. Та й від колишніх жінок та аліментів бігав. Жив десь у Ракетному Урочищі, на дачі у якогось знайомого. Так оповідають односельці. А ще говорять, що у Володимира Рубана було кілька дружин – громадянських і законних – і шестеро дітей, тобто потенційних спадкоємців. Утім настійливо витребує «спадщину» лише одна з «колишніх» жінок – Людмила Марєнкова.

Ніяких претензій до Краснощоків не висловлювала і рідна сестра Рубана – Тамара Віник. Таким чином, у сім’ї Рубанів питання продажу будинку, можна вважати, було вирішено за згодою усіх сторін.

У листопаді 2010 року Володимир Рубан помер. І з тих пір Краснощоків буквально атакує його колишня громадянська дружина Людмила Марєнкова, яка діє від імені своєї доньки, сьогодні вже дорослої, мовляв, дитину залишили без спадщини. Мешканці Малої Коренихи свідчать, що свого часу Людмила із маленькою донькою проживала у будинку чоловіка не більше двох місяців, а потім через сімейні чвари повернулася до матері у селище Ольшанське. Часом навідувалася у Малу Корениху та розпитувала сусідів Краснощоків про те, як іде будівництво. Схоже, що її план щодо заволодіння чужим майном виник у той час. Тим більше, що вона знала про неформальний розрахунок за земельну ділянку між Леонідом Краснощоком та Володимиром Рубаном. Адже отримані гроші колишній чоловік поніс саме їй.

Як суд не помітив очевидного

Дивним чином, інакше ніяк не скажеш, Марєнкова двічі добивалася у суді скасування права власності на будинок Краснощоків, і двічі вони його поновлювали. Справа, можливо, у тому, що три рішення Малокорениської сільради у 1996 році були позначені одним числом – 26 червня, чого не повинно було бути. Але ж це провина сільського голови та секретаря, що оформлювали документи, а не Краснощоків. І це зовсім не означає, що вони не будували дім.

Однак 16 серпня 2016 року результатом судової тяганини стало рішення Апеляційного суду Миколаївської області, за яким Краснощоки повинні… звільнити будинок. Суддя наголошував на тому, що будинок – це «самочинне будівництво, а тому не є об’єктом цивільних прав, оскільки не набуло юридичного статусу нерухомого майна». У той же час суд не зняв з реєстрації у будинку Наталю Краснощок і відмовив Марєнковій у її проханні виплатити «доходи за час неправомірного користування житловим будинком у розмірі 3 млн. 070 тис. грн., виходячи з вартості будинку – 2 млн. 500 тис. грн. та вартості оренди житла 570 тис. грн.»! Он як точно вирахувала Людмила Іллівна вартість чужого майна!

Суд чомусь не врахував, що разом із Наталею проживають її чоловік та двоє дітей, та не вказав: а їм куди діватися?

Не зацікавило суд і те, що Краснощоки отримали землю із зруйнованою будівлею, на місці якої будували дім самі. Вочевидь, Марєнкова представила справу таким чином, нібито дім будував батько її доньки – Володимир Рубан. У суд чомусь не викликали жодного із сусідів Краснощоків, які на свої очі бачили, як будинок зводився. Схоже, що і характер позивачки зіграв тут не останню роль.

– Мені здається, що Марєнкова тисне на суд, – вважає адвокат сім’ї Краснощоків Максим Карцев. – Суддів і прокурора вона неодноразово називала хабарниками, крадіями. Постійно влаштовує скандали. На цьому грунті, схоже, судді і винесли таке рішення. Я представляв інтереси Краснощоків, і мені терпіння ледве вистачало. То просто неадекватна людина. На кожному засіданні вона говорила якісь нісенітниці: то били її, то вбили її чоловіка, то Краснощоки мають відношення до історії з Оксаною Макар. Як людину скандальну її знають і в прокуратурі, і в судах, і в апеляції.

– Рішення вкрай несправедливе, – прокоментував «РП» Валерій Урсалов, мешканець Малої Коренихи. – Ця особа не є дружиною Володимира Володимировича. У нього таких дружин було дуже багато.А після пожежі там дома не було. Фактично Рубан продавав не будинок, а руїни. Вони відновили, затративши на це чимало коштів та багато фізичних сил. Тепер що – по цеглині розбирати будинок?

Правда теж повинна бути «з кулаками»

Свою помилку Краснощоки наразі зрозуміли. Послухавши чиєїсь поради «не опускатися до рівня» своєї опонентки, Наталя Краснощок у суді… майже не захищалася, не доводила свою правоту, не надала суду доказів, що дім будували самі. Бо була впевнена у своїй правоті. Однак така самозаспокоєність, як бачимо, виявилася тільки на руку Людмилі Марєнковій і сім’ї обходиться наразі дуже дорого.

Сьогодні Краснощоки подали позов до наступної судової інстанції та налаштовані доводити законність володіння будинком.

Не заспокоюється і Людмила Марєнкова. Схоже, що, незважаючи на усю абсурдність своїх позовів до суду, вона намагатиметься довести справу до завершення. Вона активно збирає якісь довідки та акти, щоб довести, що «біле – це чорне». На прохання кореспондента «РП» пояснити свою позицію Людмила Марєнкова порадила звертатися «прямо у прокуратуру».

– Проти них порушено кримінальну справу, – відповіла Марєнкова. – Там ви про все дізнаєтеся, у прокуратурі вам усе скажуть. Ідіть прямо туди. Вам усі матеріали видадуть для ознайомлення.Я пояснювати нічого не хочу, тим більше я не бачу, хто ви.Я з вами не знайома!

Що ж, ця тактика добре і дуже давно знайома: «Кращий захист – це напад». І користуються нею зазвичай ті, хто у глибині душі відчуває слабкість своєї позиції та знає, що неправий. От і кореспонденту Людмила Іллівна не забула висловити погрозу: «Ви їх захищаєте – захищайте! Тільки дивіться, щоб вам погано не було!». Та перед тим, як кинути слухавку телефону, додала: «Не лізте, куди вас не просять!».

Хочу нагадати, що справа не тільки у проханні чи бажанні самої Людмили Марєнкової. До газети звернулися ображені Краснощоки, і справедливість на їхньому боці. Наталю та Леоніда підтримує вся Мала Корениха. Односельці готові заявити про свою підтримку і журналістам, і у залі суду. А от Людмила Іллівна навряд чи зможе спокійно зайти у чужий будинок та спокійно там жити. Не вийде. Люди просто заплюють їй очі і не дозволять називати «своєю спадщиною» те, що їй ніколи не належало.

Тетяна ФІЛІППОВА

Комментарии:

  1. Читатель:

    "у селищі з’являвся рідко, бо побоювався відповідальності за те, що багато років не сплачував податку за землю. Та й від колишніх жінок та аліментів бігав"

    А за такое – и в суд можно подать, уважаемая Редакция.

    Фу, до чего газета скатилась – шерпотреп и бульварщина. Жены, дети, "бег" от алиментов. Тьфу и тьфу. НЛО только не хватает.

  2. Автор:

    Исторяи эта невыдуманная, все факты, в ней изложенные, рассказаны несколькими жителями Малой Коренихи, они – свидетели всех происходивших событий. Что было – то было, и никакой бульварщины здесь нет. Газета не оторвана от жизни, а печатает правдивые истории, и именно это вызывает интерес и доверие наших читаттелей.
     

  3. Читатель:

    История – невыдуманная, но множество фактов искажено да и написано – непрофессионально. Такое ощущение, что писал первокурсник, который очень уж считает себя "акулой пера". Ради интереса почитайте центральные печатные СМИ, многому научитесь.

    П.С. Искрене надеюсь, что будет отдельная статья, посвященная культурному наследию этого человека, иначе пользы от этого издания, кроме как заворачивать пирожки на рынке, не будет. 

  4. Иван:

    Где там факты, Вы еще дождетесь повестки в суд за такие статьи!!!

Сообщение:

*

НОВОСТИ