«Незаконна спадщина»

У публікації йшла мова про спір навколо житлового будинку у мікрорайоні Мала Корениха між сім’єю Наталі та Леоніда Краснощоків і Людмилою Марєнковою. Краснощоки збудували будинок на земельній ділянці, яка належала у свій час матері громадянського чоловіка Марєнкової Володимира Рубана.

У 1995 році в будинку сталася пожежа, після якої господар там більше не проживав. А приблизно через рік рішеннями Малокорениської сільради землю із залишками споруди передали Краснощокам для забудівлі. Будівництво йшло на очах у всього села. Але Людмила Марєнкова стверджує, що Краснощоки «вчинили злочин», заволоділи ділянкою та будинком і, більше того, вони майже не «вбили Рубана»!

До публікації журналіст зв’язалася із Людмилою Марєнковою по телефону та запропонувала їй викласти свою позицію, або прийти до редакції з документами. Втім Людмила Іллівна порадила звернутися до прокуратури, де «на Краснощоків завели кримінальну справу» і кинула слухавку.

Після публікації Людмила Марєнкова все ж зателефонувала до редакції та поскаржилася на те, що її «оббрехали». І запропонувала «спростування» вже надрукованого матеріалу. Ми поважаємо її право висловити свою думку на сторінках газети, нехай і після виходу матеріалу, та друкуємо її лист із збереженням стилю, орфографії та пунктуації оригіналу. Із тексту вилучені лише образливі висловлювання на адресу суддів та сім’ї Краснощоків, які дозволяє собі автор «спростування» та які можуть стати приводом звернення до суду конкретних згаданих осіб.

«Чесні та порядні» Краснощоки вчинили злочин, шахрайство, щоб заволодіти майном, будинком та присадибною земельною ділянкою, яка належала сім’ї Рубана В. В. з 1939 р., – написала Людмила Марєнкова у своєму листі до редакції. – Дім будували його дідусь, бабуся, батько, мати – Рубан Поліна Омелянівна – на протязі всього свого життя в цьому будинку. Про те, що Рубан П. О. склала заповіт на свого єдиного сина – знали всі жителі Малої Коренихи, тому що Рубан П. О. була заслуженою вчителькою більш ніж 40 років!

Після смерті матері Рубан В. В. прийняв спадщину фактично, тому що проживав в будинку, був зареєстрований за тією ж адресою, не відмовлявся від спадщини в установленому законом порядку.

В 1996 р. Краснощок Н. В. та її свекруха Гамандій У. І. домовились з головою селищної ради Самохваловим О. П., щоб привласнити будинок та земельну ділянку Рубана В. В. В рішеннях від 26.06.1996 р. було написано що «дім згорів, спадкоємців немає», а пожежа виникла тільки через місяць після цих рішень! Тому є підстави вважати що коротке замикання або підпал вчинили Краснощоки, щоб обманом заволодіти майном. Мій чоловік та я влітку 1996 р. не знали про ті рішення Самохвалова, тому що ми могли їх оскаржити вже на той час та не було б ніяких судів!

Про ці рішення Рубан В. В. дізнався в 2010 р. та збирався їх оскаржити за місяць до своєї смерті.

Рубан В. В. був вбитий, закатований, думаю, не без участі Краснощок, які брехали, що вони купили цей дім у Рубана В. В., а потім брехали що платили якісь кошти Рубану В. В. або мені. В суді з’ясували, що ніяких коштів за дім Краснощоки не сплачували, ніяких розписок вони не надали суду, а також ніякого договору оренди у них не було!

В будинку вони зробили переобладнання, а не будували будинок на пустій земельній ділянці! Вони розваляли кам’яну огорожу, зробили перепланування також з метою привласнення майна!

В будинку було зроблено парове опалення, був котел, меблі, які «взяла на зберігання» Рева А. В., а потім відмовилась їх повернути. Дім був побудований з капітальними стінами, мав три ізольовані входи, крім парового опалення, в будинку було також пічне, яке Краснощоки зламали, викинули, а з того каменю добудували собі гараж та ще один сарайчик!

На суді вони свідчили, що живуть там з 1996 р., а будинок побудували в 2004 р.! Тоді де вони жили з 1996 р., якщо будинку там не було? Пожежа була незначна, внутрішня, в 1/3 частині будинку, там де був лічильник, в веранді, книжок там не було, тому що бібліотека була в іншій половині будинка, яка не постраждала.

Криша теж була ціла, її можна було відремонтувати, що й зробили Краснощоки після того, як втерлись в довіру до мого чоловіка, пропонуючи свої послуги, що вони зроблять ремонт, а за це поживуть деякий час безкоштовно!

С самого початку вони вже спланували свої дії, щоб привласнити цей будинок, ніяких коштів не сплачуючи!

Я не могла приїздити до цього будинку, тому що моя мама була прикована до ліжка, а донька була ще дуже мала. Ми всі проживали в моїй однокімнатній квартирі, а Краснощоки зайняли весь будинок (а не 1/2, як казав мій чоловік) та ніяких коштів не сплачували!

Виявилося, що у Краснощок є впливові друзі та споріднені родичі в судах м. Миколаєва на прізвище Царюк В., Кваша С. В., Щербіна С. В., Рудяк А., двоюрідний брат вбивць Рудяків, які вбили свою мачуху в 2014 р.

В 2013 р. постановою Заводського райсуду було скасоване свідоцтво на право власності на дім за 2005 р. на ім’я Краснощок Н. В., але не вилучене у неї. Тому Краснощок Н. В. в 2014 р. по фальшивому свідоцтву на право власності отримала ще одне рішення від міськвиконкому про передачу їй у власність присадибної земельної ділянки, яка належить будинку (ст. 186 ЦКУ).

Представники міськвиконкому, БТІ та Державної реєстраційної служби знали про те, що у Краснощок немає права власності, скасовані незаконні рішення Самохвалова О. П. в 2011 р. – 2013 р., скасоване свідоцтво на право власності за 2005 р. Але «гроші не пахнуть», тому що знаходяться нові захисники шахраїв Краснощок!

На думку суддів, фальшувати реєстри, підробляти документи, привласнювати майно та вбивати власників – це дуже морально та законно, та за ці дії ніхто їх не буде цькувати!

Проте, разом вони діють як злочинне угрупування та цькують мене, мою доньку та онуку, яка тільки народилась, крадуть у нас кошти, тому що кожна поїздка до міста мені коштує мінімум 100 грн. на день, не рахуючи допомоги адвокатів та судової переписки за свій рахунок!

Зате Краснощоки, маючи декілька будинків, купують собі дорогі речі, машини та інше. У них є дім на вулиці Леніна в Малій Коренисі, на вул. Миру, а також дім в с. Парутіне, ще один дім в Криму вони продали. Таким чином, вони загарбали чуже майно, яке їм не належить та ще звертаються зі скаргами та прикидаються «білими та пушистими»! Ці овечки у вовчих шкурах ще заявляють про свої якісь права на чуже майно та подають скарги, щоб їх не виселяли!».

Від редакції.

Як бачимо, Людмила Марєнкова має свою версію подій, починаючи з 1996 року, версію, яка кардинально відрізняється від тієї історії, яку розказали у редакції Віра Іванівна та Марина Краснощоки. Все ж таки встановлювати правдивість слів кожної із сторін – це справа слідчих або суду. Журналіст лише викладає на сторінках газети життєву ситуацію та надає слово всім учасникам подій. Що ми і зробили.

І якщо Краснощоки принесли журналісту цілий пакет із рішеннями сільради, суду, відповідь з обласного архіву тощо, а усі вказані у статті персонажі не один раз підтвердили описувані факти, то Людмила Марєнкова обмежилася тільки листом із вільним переказом подій і не надала жодного документа на підтвердження своїх слів. Втім звинувачення Краснощокам вона, як бачимо, висловлює дуже сер-йозні, навіть кримінальні. Чим це підтверджується? Невідомо. Поки це просто ЇЇ СЛОВА. Отже, залишаємо ці судження на її совісті, а висновки щодо цієї історії пропонуємо зробити читачам. Ми готові вислухати різні думки та надрукувати їх на сторінках газети. Будемо також слідкувати за подальшим перебігом подій та сподіваємося на встановлення справедливості.

Сообщение:

*

НОВОСТИ