Оксана Смола: «Талан – це загострене відчуття болю і радості»

– Пані Оксано, що означає талан?

– Талан – це насамперед загострене відчуття болю, не тільки свого, а й ближнього, та не лише болю, але й радості!

– Напевно, читачам буде цікаво дізнатися, хто Ви за фахом, де працювали?

– Закінчила наш Миколаївський державний університет ім. Василя Сухомлинського 2000 року, заочно, з відзнакою, за фахом – вчитель української мови та літератури та зарубіжної літератури, але тривалий час працювала керівником студії образотворчого мистецтва «Жар-Птиця» Будинку дитячої та юнацької творчості м. Баштанки.

– Цікаво?

– Живопис – це лише щастя творчості без жодних амбіцій, а художня література – важка праця, але її необхідність відчуваю, ніби потребу в кисні! А ще літературна творчість – рух проти течії, життєва програма і, певною мірою, обов’язок і усвідомлення відповідальності за слово.

– «Вітрильник у Божих долонях» – це Ваша четверта книга, яка друкується у видавництві «Літопис». Чому «Літопис»?

– За результатами тендера. Нагадаю, книга виходить у рамках обласної Програми підтримки вітчизняного книговидання та книгорозповсюдження у Миколаївській області та за співучастю фінансування в межах аналогічної районної програми в Баштанському районі. Підприємство запропонувало значно приємніші фінансові умови, ніж інші миколаївські видавництва, а якість друкованої продукції у «Літописі» не нижча, до того ж більшість працівників – люди з обмеженими фізичними можливостями. Директор видавництва Ілля Шполянський – керівник Миколаївської філії ГО «Українська асоціація інвалідів АТО». Тандем співпраці з видавництвом, мабуть, невипадковий… Відкриває збірку новела «Море…» (опублікована цього року в «Дзвоні»), позначена антивоєнними, патріотичними мотивами, важкою психологічною боротьбою бійця АТО в період посттравматичного синдрому. «Війна – це апоплексичний удар на голову цілої нації», – це цитата з внутрішнього монологу героя.

– Ми публікували в нашій районній газеті новелу «Море…», читачі «РП» можуть прочитати цей твір на сайті bashtanka.net у щойно створеному блозі Оксани Смоли.

– Дякую, пане Василю, за співпрацю!

– Пані Оксано, який жанровий та тематичний спектр інших творів, що увійшли до книжки?

– Це оповідання, новели – їх найбільше, етюди – вони теж мають певний сюжетний розвиток. Наприклад: «Тиша кольору індиго» – імпресіоністичні враження від природи, зустрічей у Будинку творчості письменників у Ірпені, зокрема зі Світланою Йовенко. Більшість творів уже були опубліковані у львівському журналі «Дзвін», у харківському «Березолі», в «Перевалі» (Івано-Франківськ), у часописі «Золота Пектораль» (Тернопільська область), у письменницькій газеті «Літературна Україна» та ін. За тематикою, назагал – це дослідження засобами психологічної прози теми буття людини в глобалізованому суспільстві, моральні, ціннісні, національні та історичні парадигми.

– Чому прозова збірка має назву «Вітрильник у Божих долонях»?

– Образ вітрильника пов’язує в певний цикл твори, різні за темами, звучанням, стилістикою, періодом написання, в єдину композицію. Кожне життя – це теж вітрильник, і книжка – вітрильник, який пливе, долаючи перешкоди… Завершує збірку – новела «Віват, життя!». Незважаючи на драматичність, подекуди трагічність подій і внутрішнього життя героїв, із протиріччями і боротьбою, пошуком себе, стражданнями і радістю, домінуючими інтонаціями є надія, віра, любов, оптимізм…

– Це те, що потрібне нам усім!

Василь ГОНТА, редактор газети «Голос Баштанщини»

 

Цитати з новели «Море…»

«Війна – це рубці на все життя. Ви думаєте, що я про себе тільки кажу, ні, я про всіх нас… Війна – це епідемія, ризик захворіти є у всіх».

«Може, війна – то хвороба Альцгеймера? Хіба війна – не слабоумство, не фільм жахів? А реальність – це безбережне, галактично неосяжне море?»

«Війна – це хаос, коли порвані струни і розбиті арфи і довкола – не тільки розбомблені будинки, а розтрощене життя…».

«На суші я тонув – у сучасному соціумі дуже легко втопитися, а море підхопило мене на хвилі, мовби на крила, й урятувало… Тепер я – людина-амфібія, не можу довго без моря, без чудодійного морського краєвиду: в ньому стільки простор й свободи, що море нагадує мені степ, де ковила сивими хвилями плавно тече над дикорослим зіллям».

«Війна – це безжальна м’ясорубка, перемелює людину на фарш. Тільки на лихо, у цій громіздкій сталевій машині є тільки позиція: «оn» і немає «of». Убивча машина не зупиниться, аж поки не зітруться коліщатка і не зламаються двигуни».

«Мій вітрильник – такий хисткий, ніби пелюсточка квітки, а море – могутня стихія – не завжди буває лагідним. Але неважливо – в штиль чи в бурю, я наразі почуваюся у Божих долонях, вони мене захищають – це радісне відчуття. Сам ще багато чого не можу пояснити, але щось відбувається з моєю душею, вона світлішає».

«Надія – це найбільший дарунок, вона безкрайня, подібна до моря. Не маючи надії, мій вітрильник вже давно загубився б у відкритому морському просторі, бо він такий маленький, ніби зеренце гірчичного дерева, найдрібніше з усіх зерен. Бо лагідне море буває не лише погідним, а й бурхливо-небезпечним, буремним, розпанаханим блискавками на уламки, гострі, важкі, тоді здається, що над беззахисним крилом вітрильника падає гірське каміння…».

 

Сообщение:

*

НОВОСТИ