ЗЕМЕЛЬНЕ РЕЙДЕРСТВО: про землевласників та землепривласників

Незаконне захоплення чужої землі, нехтування правами дійсних власників, поява подвійних господарів та липових документів – процеси в земельних відносинах не нові та вже типові. Хіба що сьогодні такі дії набули масового характеру та отримали сучасну назву  – земельне рейдерство. Фактів лише в одній Миколаївській області безліч. Не цураються використовувати чужу землю, як свою, ані високопосадовці та народні обранці, ані місцеві князьки, що відчувають безмежну владу на підпорядкованій території. Новоявлені «маркізи карабаси» не соромлячись творять беззаконня, відчуваючи безкарність.

Наша газета, починаючи з 2014 року, уважно стежить за земельним конфліктом, який виник у селі Зелений Яр Доманівського району. Вийшло декілька матеріалів, в яких оприлюднені різні точки зору. Проблема й досі не вирішена, тож продовжуємо спостерігати за ходом подій.

Немає людини, немає землі?

Історія бере свій початок з 1993 року. Тоді сесія Зеленоярської сільської ради Доманівського району розглянула заяви громадян про виділення їм земель запасу для ведення селянського (фермерського) господарства. Серед тих, хто отримав Державний акт на користування земельною ділянкою у 25 гектарів, була й Любов Яківна Паламарчук. Згодом, вже маючи в розпорядженні землю, жінка створила фермерське господарство «Орбіта», до складу якого увійшли члени її родини. Так тоді було передбачено законодавством  – спочатку оформити землю, потім фермери вже мають право на ній працювати. Вони і працювали, і господарювали, справно сплачували податки, звітували перед державними органами.

У 2010 році в родині сталася біда. В автокатастрофі загинула Любов Яківна, а її чоловік Михайло Вікторович отримав серйозні травми. Травм зазнав не лише фізичних, але й непоправних душевних. Від них оговтатися було складно і батькові, і синам. Близько року Михайло Паламарчук провів у лікарнях.

Утім життя продовжується, земля потребує уваги та турботи. Тож фермерське господарство «Орбіта» продовжувало працювати на своїх 25 гектарах. Згідно із законодавством перереєстрували статут та змінили керівника. Намагалися члени господарства здійснити й інші дії з переоформлення правоустановчих документів, але скрізь натикалися на бюрократичні перепони. А тодішній начальник районного відділу Держкомзему пані Новак-Павлова відкрито натякала  – «землю у вас все одно відберуть».

Не даремно натякала, знала точно. Людмила Новак-Павлова, як кажуть люди, – кума Лариси Мірошнікової. Близька для родини людина. Тож справі дала хід швидко. Щоправда й сама поплатилася за сумнівні дії. Справу, та не одну, хутко провернула і напрацювала на власну «справу». Від правоохоронних органів. Тепер вона вже не в начальниках. Розжалувана за хабарництво.

– Коли син Олег, як годиться, поніс до районної податкової звіт, – розповідає Михайло Вікторович Паламарчук, – з’ясувалося, що земля вже не наша. Нам повідомили, що пару місяців тому прийнято розпорядження Доманівської райдержадміністрації. Звучить воно так – «про припинення права користування земельною ділянкою, яка належала громадянці України Паламарчук Л.Я. на праві постійного користування та передачу її до земель запасу на території Зеленоярської сільської ради». Звісно, для нас така новина стала шоком. Як так сталося? Чому не запитали справжніх власників ділянки – членів СФГ, чому все відбулося за нашими спинами, як можна нахабно порушувати закон та права? Та й взагалі, хіба по-людськи так учиняти?

Сам Михайло Паламарчук не член фермерського господарства «Орбіта», але ж, звісно, щиро вболіває за справу, яку починала його дружина та продовжують діти. Його принципова позиція добре відома в селі, районі та за його межами. І справи Михайла Вікторовича добре відомі. 14 років він очолював радгосп у селі Зелений Яр. Тоді господарство було в передовиках. Мали 7777 гектарів ріллі, 12 тисяч голів свиней, три тисячі корів. За рік роботи могли би прокормити всю Миколаївську область. Знаний господар тепер займається тим, що відстоює права своєї родини в судах та бореться з новими недобросовісними так званими господарями.

На городі озимина, бо в сільраді – голова

Хто ж господарі? Історія вельми цікава. Розпорядження Доманівської райдержадміністрації, про яке йшлося вище, було прийнято на підставі подання тодішнього Зеленоярського сільського голови Сергія Мірошнікова та згідно з пропозиціями очільниці районного відділу Держкомзему Людмили Новак-Павлової. А вже через місяць видається нове розпорядження, яким дозвіл на розробку проекту землеустрою та технічної документації на ділянку «Орбіти» надається Мірошніковій Ларисі Йосипівні. Дружині сільського голови!

Й насправді, кому ж ще? З огляду на те, що нинішні можновладці чи не все своє майно, згідно з деклараціями, переписали дружинам, чим сільський голова гірший. 25 гектарів, звісно, не мільйони з розкішними будинками. Чим зміг. Дуже скоро щодо спірної земельної ділянки через Головне управління Держземагентства затвердили документацію, оформили договір оренди на десять років та віддали її Ларисі Мірошниковій під городництво. Щоправда, хоча офіційно ділянка належним чином оформлена, але кадастровий номер 25-ти зеленоярських гектарів чомусь однаковий і у Мірошнікової, і у Паламарчуків. Утім, не чекаючи настання чи ненастання прав на ділянку, Лариса Йосипівна почала нею розпоряджатися та використовувати на свій розсуд. Засіяла озимою пшеницею.

Вивчаючи цю непросту справу, звернулася за поясненнями до колишнього Зеленоярського сільського голови Сергія Мірошнікова (запис диктофонної розмови у наявності в редакції. – Авт.). До речі, селяни чомусь не переобрали його своїм головою на останніх виборах. Перше запитання: «Як вийшло, що спірна земельна ділянка була віддана в оренду саме Вашій дружині? Невже не було інших бажаючих?». «Нічого дивного, – відповідає чоловік. – Дружина займається підприємницькою діяльністю. Мала бажання орендувати землю, подала відповідну заяву. Стосовно ж інших бажаючих, мені про них невідомо. В селі 1800 людей проживає, 1500 з них хочуть землю. Всім не догодиш».

Відносно запитання щодо законності передачі ділянки у Сергія Мірошнікова також сумнівів немає. Мовляв, припинено право постійного користування ділянкою, яка належала фізичній особі Любові Паламарчук, а не селянському (фермерському) господарству. Тож усе відповідає букві закону. Натомість у судових рішеннях, яких вже безліч на руках Паламарчуків, йдеться про інше. Так, в ухвалі Одеського апеляційного адміністративного суду від 7 червня 2016 року зазначено, що «з набуттям засновником СФГ «Орбіта» права постійного користування спірною земельною ділянкою, проведенням у встановленому законом порядку реєстрації господарства, виділена Паламарчук Л.Я. земельна ділянка для цих цілей вважається такою, що виділена у користування господарства, а отже, фактичне вилучення земельної ділянки на підставі розпорядження… без згоди СФГ здійснено з порушенням вимог ст. 149 Земельного кодексу України, що є безумовною підставою для скасування рішення органу державної виконавчої влади». Питання й насправді спірне, тож суди досі тривають. Поки вони всі на користь Паламарчуків.

Ще одне питання мене цікавило виключно як дачницю-городницю. Що ж то за город такий площею аж у 25 гектарів землі? І на це запитання у Сергія Олексійовича готова відповідь: «Вибачте, але ж Ви нічого не розумієте. Ніде немає точного визначення, яку площу має займати город і що на ньому можна сіяти. В нас бабусі в селі і кукурудзу, і соняшник, і ячмінь на городах сіють. Це абсолютно нормально». Насправді чинним законодавством не встановлено граничної площі земельної ділянки, яка може надаватися в користування саме для городництва. На практиці, на думку спеціалістів, площа земельної ділянки під городництво має бути адекватною можливостям громадян її використовувати за цільовим призначенням. Орендарі мають вирощувати городні культури та можуть зводити тимчасові споруди. Разом з тим, за аналогією із Законом України «Про особисте селянське господарство», площа земельної ділянки для ведення городництва, яка надається громадянину для вирощування сільськогосподарської продукції для власних потреб, не може бути більшою за два гектари. Щоправда, всі ці положення носять рекомендаційний характер. Ну не прислуховуються в Зеленому Яру до професійних порад. Що тут поробиш. Тож і озиму пшеницю вважають городньою культурою.

Тому і засіяли нею чуже поле. «У нас в районі всі так роблять, – заявив Сергій Мірошніков. – Якби чекали, поки виготовлять усі документи, поля би вже бур’яном заросли». Аргументація залізна.

Робінгуди з Доманівки

Історія з озиминою має продовження. І до неї додаються нові герої. Навесні 2014-го під час демократичних процесів у країні головою Доманівської райдержадміністрації призначено нову людину, Василя Іванченка. Люди, обурені діями минулої влади, почали масово звертатися до нього. Із скаргами, заявами, пропозиціями. Новий господар району викликав у них довіру та сподівання, що, нарешті, на Доманівщині запанує закон і справедливість. У тому числі і в земельних питаннях. Звернулися по допомогу і Паламарчуки. Майже одночасно до голови райдержадміністрації надійшов лист від начальника Вознесенського міжрайонного відділу Служби безпеки України в Миколаївській області В’ячеслава Горьового. В листі йшлося про те, що на території району без належного оформлення використовується земельна ділянка площею 25 гектарів, засіяна озимою пшеницею. Написано і про те, що громадянка Мірошнікова Л.Й. порушує вимоги ст. 123, 124 «Перехідних положень» Земельного кодексу України. Представник СБУ вимагав від голови райдержадміністрації вжиття відповідних заходів.

Як вдіяв чиновник? Так, як вважав за необхідне на той час. «Була створена комісія, – розповідає Василь Іванченко, – яка обстежила земельну ділянку, склала акт та прийняла рішення по збереженню зерна пшениці шляхом його збирання. В подальшому все за процедурою – сплата відповідних платежів у зв’язку із незаконним використанням земельної ділянки. На той час особу, якій належить земельна ділянка, встановлено не було, а Мірошнікова відмовлялася від причетності до засіву ділянки». Лише через декілька днів Лариса Йосипівна визнала свій урожай та розпочала протестувати проти дій голови райдержадміністрації. Отже, дивна позиція у начебто власниці ділянки та врожаю. З одного боку, в неї відсутні правовстановлюючі документи на землю, з іншого – в боротьбі за врожай вона переконує, що то її земля.

Чиновник постраждав за свої дії. Підтвердив народний вислів – «хотів, як краще, а вийшло, як завжди». І справедливість бажав відновити, і з безхазяйним майном розібратися, й інтереси дійсних власників захистити. В результаті його звинуватили в перевищенні службових повноважень, суди тривають й досі. Сам він, аби район не здобув негарної репутації, написав заяву про звільнення за угодою сторін. Тож щирий «робін-гудівський» вчинок ще знайде свою оцінку.

Поки ж мешканці області отримали надію на те, що, нарешті, конфліктні земельні ситуації все ж таки вирішаться. Адже новий голова облдержадміністрації Олексій Савченко одним з перших своїх розпоряджень створив робочу групу з питань забезпечення додержання на території Миколаївщини чинного законодавства щодо використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Сподіваються на справедливість і Паламарчуки.

…Людина і земля. Споконвічна проблема української історії та сьогодення. Не втратила сучасного змісту класична повість Михайла Коцюбинського «Fata morgana». Героїня повісті Маланка думала, що «та земля недобра, бо горнеться не до бідних, а до багатих». А ось Прокопу Кандзюбі належать слова: «Зведись, народе, простягни руку на свою правду. Як сам не візьмеш, ніхто не дасть». Так воно і є.

Олена ІВАШКО

 

Комментарии:

  1. гражданин:

    Это еще только цветочки… Вот скоро снимут запрет с продажи земель сельхозназначения – и прощай, родная земля-кормилица. Скупят когда-то наши, общие земли тысячами гектаров конечно же те, у кого на это денег хватит. А потом подороже продадут за границу.  Вот наш Герой Вадатурский  кормит своим зерном не соотечественников  – большую часть своего урожая продает за бугор. Так ему выгоднее. И закон не запрещает этого делать. А то, что  в родных закромах для своего народа куцый хвост – так кого теперь при капиталистическом строе это волнует? И цены теперь уже государство не регулирует, не сдерживает – хотя бы на основные продукты питания:  хлеб, сахар, гречку. Автор прав: земельный вопрос всегда был самым острым, болезненным… Сначала в людях пробудили чувство собственника, страсти разожгли, землю распаевали, многие стали как бы при наделе.  А дальше  – что делать каждому пенсионеру, немощному, безденежному собственнику с тем наделом, как, чем его обрабатывать??? А в этом и кроется весь секрет разгосударствления: у кого  деньги под подушкой – тот и Калытка.  

Сообщение:

*

НОВОСТИ