Наталія Панашій: «Очі бояться – руки роблять»

Новости

  15 Дек , 2016

В Україні триває адміністративно-територіальна реформа, або ж – децентралізація. Мета прогресивних перетворень – створити економічно спроможні громади, котрі могли б самостійно й успішно володарювати на власній землі. Утім велике значення має не лише фінансова забезпеченість нових громад, а й те, хто їх очолить. Адже на нових керівників припаде значно більше навантаження й відповідальності, ніж є сьогодні на сільських (селищних) голів. Тож великою мірою успіх реформи залежить від кадрового питання.

У сьогоднішньому номері ми знайомимо читачів з одним із кандидатів на посаду голови Галицинівської об’єднаної територіальної громади Вітовського району. Утім ім’я Наталії ПАНАШІЙ добре відомо як читачам «РП», так і мешканцям Лиманівської сільської ради, котру Наталія Федорівна очолює ось уже шість років.

В Україні триває адміністративно-територіальна реформа, або ж – децентралізація. Мета прогресивних перетворень – створити економічно спроможні громади, котрі могли б самостійно й успішно володарювати на власній землі. Утім велике значення має не лише фінансова забезпеченість нових громад, а й те, хто їх очолить. Адже на нових керівників припаде значно більше навантаження й відповідальності, ніж є сьогодні на сільських (селищних) голів. Тож великою мірою успіх реформи залежить від кадрового питання.

У сьогоднішньому номері ми знайомимо читачів з одним із кандидатів на посаду голови Галицинівської об’єднаної територіальної громади Вітовського району. Утім ім’я Наталії ПАНАШІЙ добре відомо як читачам «РП», так і мешканцям Лиманівської сільської ради, котру Наталія Федорівна очолює ось уже шість років.

За цей період реалізовано чимало суспільно корисних та важливих проектів. Так, з 2010 року бюджет сільської ради зріс майже у шість (!) разів – з 720 тис. грн. до 4,1 млн. грн. Велику увагу в своїй діяльності сільський голова приділила підтримці соціальної сфери, облаштуванню доріг та зовнішнього вуличного освітлення в населених пунктах Лимани ти Лупареве.

Так, у місцевих дитячих садках відкрито дві додаткові групи, що дозволило вирішити соціально гостру проблему. Практично повністю, а саме на 96 відсотків, на території сільради побудовано та відремонтовано дороги з твердим покриттям. Причому позитивний досвід Лиманівської сільської ради у цій галузі було позитивно схвалено на обласному рівні та рекомендовано для реалізації іншим громадам.

Після багатьох років суцільної темряви залилися ярким електричним світлом сільські вулиці. Капітально відремонтовано Лупарівський сільський клуб, який, немов отой казковий Фенікс, із розвалин перетворився на сучасний культурний заклад. На ці цілі витрачено 635 тисяч гривень. Тож культурне та громадське життя в селі вирує на повну потужність. Будь-яке мало-мальськи значиме свято чи подія відзначаються з розмахом та витонченістю, а частими гостями у Лиманах та Лупаревому є й відомі артисти з Миколаєва.

Іще декілька цифр та фактів. За каденції Наталії Панашій на суму близько 800 тисяч гривень здійснено ремонт та придбано обладнання для двох сільських амбулаторій. Близько 120 тисяч гривен витрачено на ремонт системи водопостачання. З 16-ти учасників АТО 12 воїнів уже отримали земельні ділянки. Усі біженці забезпечуються матеріальною допомогою та дровами.

Крім копіткої системної роботи по наповненню сільського бюджету, Лиманівська сільська рада активно залучає й позабюджетні кошти. 8 тисяч євро отримано від реалізації проекту з ФРН, 5 тисяч доларів – від співпраці з ПРООНЄС. Ще 2,5 мільйона гривень надійшло від потужного сусіда – Миколаївського глиноземного заводу, з яким налагоджено цілком добрі партнерські стосунки. Крім того, конструктивною є взаємодія з підприємствами «Миколаївобленерго» та ТОВ «Алан-Техно» – підприємство, яке, здійснюючи пасажирські автоперевезення, йде назустріч сільській громаді у перевезенні соціально вразливих верств населення.

– Наталіє Федорівно, про інші здобутки та перспективи керованої Вами громади поговоримо пізніше, але хотілося б більше дізнатися про Вас особисто…

– Народилася я 1968 року в невеличкому с. Новоолександрівка Баштанського району в родині простих колгоспників – батько працював завгаром, мати – завідувачем дитсадка. Тож сільське життя-буття з його радощами, клопотами та негараздами мені знайоме не з чужих слів. Батьки виховували трьох дітей – мене, моїх сестру та брата. Звісно ж, з малих років мама і тато привчили нас до нелегкої селянської праці, а також – поважати старших.

Ансамбль «Червона калина» з Лупаревого – гордість села.

Лоцкинську загальноосвітню школу Баштанського району я закінчила зі срібною медаллю – отримати золоту нагороду завадила одна четвірка. Без проблем вступила до Миколаївського педагогічного інституту на фізико-математичний факультет, таким чином здійснивши свою мрію.

– Але коли і яким чином доля пов’язала Вас із прилиманським краєм?

– Річ у тім, що, будучи студенткою, влітку полюбляла працювати піонервожатою в дитячих оздоровчих таборах. Мені це неабияк подобалось, адже під час таких «канікул» не лише відпочивала, а й займалася виховною роботою з молодим поколінням, організовувала змістовне дозвілля для школярів. Так от: у 1986-1988 роках місцем докладання моїх зусиль був піонерський табір «Радянська Україна», розташований якраз у селі Лимани тодішнього Жовтневого району. І коли мені було двадцять років, саме літньої пори я познайомилася в цьому селі зі своїм майбутнім чоловіком. У тому ж році восени стали на рушник, а після закінчення інституту я цілком логічно стала працювати вчителем математики і фізики в Лиманівській ЗОШ.

Отже, як неважко порахувати, ось уже близько трьох десятиліть, а це більша частина життя, моя біографія тісно пов’язана саме з чудовим селом на березі Бузького лиману. А ще дужче поріднило мене з Лиманами народження двох дітей – сина Костянтина і доньки Насті. До речі, у декреті я не була жодного дня – одразу ж вийшла на роботу в школі. А дітей допомагали доглядати дві бабусі.  Моя мама згодом також переїхала жити до нашого села,  такий же «маршрут» повторила й моя сестра зі своєю сім’єю.

– Судячи з того, що Ви працювали в школі навіть без передбачених законодавством декретних відпусток, педагогічна справа – це Ваше покликання.

– Так, маєте рацію. Я люблю і сам навчальний процес, і діточок, котрі, немов губка, всмоктують нові знання. А яку гордість я відчувала, коли мої кращі учні ставали призерами обласних чи всеукраїнських олімпіад, або вступали до престижних вишів!

Утім 2000 року до моїх обов’язків додалася й додаткова відповідальність, адже мене призначили на посаду заступника директора з виховної роботи, а в 2007 році – директором Лупарівської ЗОШ. Я без проблем опанувала нові посади, адже, напевно, далися взнаки мої організаторські навички, набуті ще під час навчання в педінституті. На посаді директора перше, що зробила, – облаштувала туалети всередині шкільної будівлі. Потім було відремонтовано спортивну залу, замінено вікна, а 2008 року ми газифікували школу. Чимало проектів вдалося реалізувати завдяки налагодженню партнерських стосунків із компанією РусАЛ – власником Миколаївського глиноземного заводу.

– І все ж, 2010 року, попри те, що Ви були успішним керівником навчального закладу, вирішили балотуватись на сільського голову.

– Це рішення було не спонтанним, бо мене та багатьох моїх земляків не влаштовувала якість життя в наших селах. Чого гріха таїти, села Лимани та Лупареве занепадали, і молодь масово залишала рідні домівки – і не тому, що не було роботи, а насамперед через необлаштованість соціальної інфраструктури. Як сільська, з дідів-прадідів, людина, я добре розуміла, що потрібно зробити для того, щоб молодим людям комфортно жилося вдома і не хотілося б виїхати до міста. Це – і нормальні дороги, і вуличне освітлення, і постійно діючий сільський клуб, і затишні дошкільні та загальноосвітні навчальні заклади. Саме над вирішенням цих питань зосередилася, коли 2010 року земляки вперше довірили мені сільську булаву.

Наталія Панашій: «Діти – це наше майбутнє, і зараз вони потребують піклування».

До речі, під час виборів агітацією я взагалі не займалася, бо люди і так добре знали про мене та мою діяльність на чолі шкільного колективу. Власне кажучи, саме земляки й попросили мене балотуватися на цю посаду. І, як підсумок, – 82 відсотки виборців проголосували за мою кандидатуру, попри наявність сімох претендентів.

– І, судячи з усього, Ви не змарнували очікування людей, адже на виборах 2015 року за Вас проголосувало ще більше виборців – 90 відсотків! Отакий рівень людської довіри, як на мене, – кращий критерій успішності сільського голови.

– Але ж 2010 року, коли я вперше зайшла до кабінету сільського голови в новому статусі, ледь не жахнулася поточному стану справ. Наведу лише один факт: наповнення сільського бюджету на той момент становило всього 44 відсотки, через що на грані зупинки опинилися дитячі садки. Також не виплачувалася заробітна плата та податки з неї.

Проте вже до кінця року завдяки консолідації зусиль та терміново вжитим заходам вдалося виконати бюджет на 70%. А починаючи вже з наступного року, ми постійно перевиконуємо бюджет сільської ради з показником щонайменше 105 відсотків. Завдяки чому це вдається? І за рахунок орендної плати за використання комунальної землі, і завдяки повному надходженню податку з доходів фізичних осіб, і за рахунок інших податків та зборів, передбачених законодавством.

Наталія Панашій з дітлахами в Лиманівському дитячому садочку.

Крім того, Миколаївський глиноземний завод сплачує екологічні податки, значна частина з яких спрямовується у сільський бюджет. Ми навчилися заробляти кошти ще тим, що, маючи «екологічні кошти», не викидаємо їх на вітер, а акумулюємо їх на спеціальному рахунку, і кладемо на депозит під максимальний процент. Таким чином, до кошторису сільради надходять додаткові кошти. Лише минулого року ми заробили один мільйон гривень, спрямувавши ці досить значні кошти на вирішення невідкладних проблем нашої громади.

– Села Лупареве та Лимани мають цілком пристойні проїзні дороги з твердим покриттям. Як вдалося вирішити цю застарілу проблему?

– Справді, до мого приходу на посаду сільського голови в негоду було важко, а то й неможливо проїхати автомобілем по більшості з сільських автошляхів. Така ситуація викликала справедливе обурення нашої громади. Зважаючи на загальну протяжність автодоріг – а це 35 кілометрів, було зрозумілим, що покласти асфальт на такій великій площі нереально для будь-якого сільського бюджету. Тож ми почали ремонтувати шляхи «білим варіантом», використовуючи відходи виробництва глиноземного заводу – білий щебінь. Звичайно, спочатку ми отримали екологічні висновки та переконалися в тому, що даний матеріал є безпечним для життя і здоров’я людей.

Зробивши першу таку дорогу та побачивши, що після декількох рясних дощів вона не лише не псується, а навпаки – бетонується, ми вирішили, що такий шлях – набагато дешевший і надійніший, ніж асфальтування вулиць. Наразі дороги з твердим покриттям залишилося зробити тільки на двох провулках у Лиманах і трьох вулицях – у Лупаревому.

– Наталіє Федорівно, за Вашого головування також значно кращого вигляду набули соціальні об’єкти – школи, дитячі садки, амбулаторії…

– Я, як голова сільської громади, а також депутати сільської ради постійно тримаємо ці питання у центрі уваги. Розуміючи, що за кошти батьків дуже важко замінити вікна, придбати нові меблі, холодильники, техніку тощо, ми у 2011 року започаткували практику підписання угод соціального партнерства з Миколаївським глиноземним заводом. На початку кожного року підписуємо такі договори, передбачаючи на кожне із сіл однакову суму грошей. А вже потім, на засіданні виконкому сільської ради, ми конкретно розподіляємо соціальні об’єкти і кошториси робіт. Причому левова частина цих коштів спрямовується на поліпшення матеріально-технічної бази дитячих садочків. І, звичайно, щороку кожен із маленьких вихованців цих закладів отримує чудовий новорічний подарунок.

– Лимани і Лупареве славляться й своїми святами!

– Справді, як казав великий Кобзар, у селах веселих – і люди веселі. Тож намагаюся різноманітити дозвілля своїх земляків, зробити його кориснішим та цікавішим. За каденції моєї роботи на посаді сільського голови наші люди вже призвичаїлися відзначати всі визначні дати і свята. До прикладу, на День села гуляє вся громада, а потім люди ще довго згадують миттєвості свята. У 2013-му ми провели Фестиваль борщу, і цей захід також мав величезний успіх, зібравши понад тисячу учасників та глядачів. Запрошуємо до себе і відомих артистів.

А не так давно, нарешті, завершили капітальний ремонт Лупарівського сільського клубу. Тож нещодавно, на День місцевого самоврядування, вітали депутатів зі святом уже в новому, обладнаному новими меблями та музичною апаратурою, приміщенні. Не побоюся цього сказати, але ми щиро пишаємося тим, що маємо такий чудовий клуб. А на часі – завдання взяти на наш баланс і відреставрувати колишній піонерський табір – той самий, де колись проходила моя молодість. На жаль, через продаж цього об’єкта приватній особі та судові колізії табір приходить у занепад, але мріємо відновити його діяльність. Тож я свого часу ініціювала судовий процес по поверненню дитячого закладу громаді. Спочатку ми повернули у власність сільської ради земельну ділянку, з якої не надходило жодних коштів до бюджету. Наразі ж триває робота по визначенню частки держави в майні табору.

– Наскільки я знаю, гострим є й питання облаштування нового кладовища.

– Так, усі наші чотири цвинтарі наразі є закритими для поховань. Але так сталося, що Лиманівська сільська рада є однією з небагатьох сільрад, що не мала вільної землі по периметру населених пунктів. Тож за сприянням народного депутата Олександра Жолобецького ми добилися виділення земельної ділянки за межами населених пунктів у зручному місці. Натепер уже виготовлений проект на виділення 2,5 га землі під кладовище.

Серед нагальних завдань сьогодення – необхідність завершення робіт з електрифікації зовнішнього вуличного освітлення. Гадаю, цю роботу буде завершено вже в наступному році.

 

– Наталіє Федорівно, у Вашому підпорядкуванні два села. Та чи часто Ви особисто буваєте у Лупаревому?

– Буваю там щодня, а інколи – і не по одному разу. Велику увагу приділяю проблемним сім’ям, в яких з тих чи інших причин батьки не виконують свої обов’язки по утриманню і вихованню дітей. Саме в цих родинах я буваю щодня, намагаючись змусити батьків більше уваги приділяти власним дітям.

– Ви висунули свою кандидатуру й на посаду голови об’єднаної Галицинівської громади, котра об’єднає одразу декілька сільських рад. Чи впораєтесь, адже обсяг роботи значно зросте?

– Як кажуть, очі бояться – руки роблять (сміється. – Т. Ф.).Свого часу було чимало невирішених проблем і в Лиманівській сільській раді, але ж ми змогли змінити ситуацію на краще! Головний принцип, яким я керуюсь у своїй діяльності, – це постійний зв’язок та співпраця з громадою, всіляка підтримка соціальних закладів, увага до потреб і запитів кожної людини – від немовляти до пенсіонера.

Скажу більше: я відчуваю в собі сили впоратися з новими викликами, інакше б навіть не марнувала час на вибори до об’єднаної громади. І хоча я ніколи не була в жодній із партій, дала згоду на підтримку своєї кандидатури з боку «Батьківщини». Хоча, якщо чесно, якби була моя воля, то заборонила б всім без винятку партіям мати якесь відношення до місцевого самоврядування. Адже політика на селі має бути одною – поліпшити життя пересічного громадянина, і це досягається не високими лозунгами, а повсякденною працею.

– Що ж, Наталіє Федорівно, мені залишається лише побажати Вам перемоги на наступних виборах.

Тетяна ФАБРИКОВА

Олена Кравець, завідувачка Лиманівського ДНЗ:

– Наш заклад завдяки турботі з боку сільського голови та депутатів сільської ради підтримується в гарному стані. Відкрито додаткову групу, приміщення повністю утеплені та обладнані всім необхідним – сучасними меблями, іграшками, спортивними майданчиками. За спільні роки роботи з Наталією Федорівною можу сказати на її адресу лише добрі слова.

Анна Зикова, лікар:

– Я мешкаю у Миколаєві, але працюю в Лиманах. Дорога на роботу і в зворотному напрямку коштує чималих коштів, але завдяки проїзному квитку ці витрати бере на себе сільська рада. Хочу подякувати сільській владі і, зокрема, голові громади Наталії Панашій за створення чудових умов у роботі – нові меблі, обладнання, ліки тощо.

Олександр Рященко, громадський активіст, с. Лупареве:

– Я повністю підтримую кандидатуру Наталії Панашій. Важко уявити сучасні Лимани та Лупареве без цієї енергійної та фахової людини. До всього є діло Наталії Федорівні, а особливо хочу відзначити її за піклування про людей похилого віку.

Олександра Чекіна, член батьківського комітету:

– Наталія Панашій – напрочуд чуйна і порядна людина, і це незалежно від посади, які обіймала Наталія Федорівна. Правду кажуть, що не місце красить людину, а людина місце. Відзначу і таку якість сільського голови, як дотримання свого слова: якщо пообіцяє, то неодмінно виконає.

Володимир Карунський, Прибузький сільський голова:

– Я голосуватиму на виборах за кандидатуру Наталії Панашій. Наталія Федорівна – дуже порядна та відповідальна людина. Якщо Наталія Панашій очолить об’єднану громаду, то впевнений, що вона піклуватиметься за розвиток кожного села і горою стоятиме за кожного мешканця. Адже коли вперше вона йшла в сільську раду, за неї проголосувало 82% мешканців, а на другий строк – 90%. Це щось, да значить.

Надія Маринець, депутат сільради, с. Лупареве:

– Попри те, що центр сільської ради знаходиться в с. Лиманах, Наталія Панашій приділяє однакову увагу двом селам, не ділячи їх на першо- та другорядні. У будь-якій скруті варто лише звернутися по допомогу до сільського голови, і Наталія Федорівна докладе максимум зусиль, аби вирішити проблему. Відзначу також високі особисті якості Н.Ф. Панашій – людяність, чесність, принциповість.

Марія Мустаєва, пенсіонерка, 84 роки:

– Від себе особисто та від усіх пенсіонерів хочу висловити велике материнське спасибі Наталії Панашій за ті добрі справи, які вона робить, аби полегшити життя стареньких. Коли б до неї не зверталася – жодного разу не було відмов: і вікна замінила, і дрова завезла. З такими керівниками, як Наталія Федорівна, і старість – у радість.

Наталія Пояркова, директор Лупарівського сільського клубу:

– Завдяки зусиллям сільського голови наш заклад і набув теперішнього стану – чистий, красивий, охайний. Тому культурне життя в клубі не завмирає ані на мить – проводимо цікаві свята, фестивалі, конкурси. Підтримку Наталії Федорівни відчуваємо буквально на кожному кроці.

Комментарии:

  1. Леонид:

    Панаший Наташа –
    Надежда наша!

     

Сообщение:

*

НОВОСТИ