Далека земля

Мешканець села Українка Вітовського району Володимир Дзембуляк, як і інші його односельці, відслуживши у Збройних силах, після повернення додому розпочав оформлювати земельну ділянку, на яку має право за законом. Але землю йому пропонують аж за 60 км від рідної домівки. Чому для воїнів не знаходиться землі ближче, колишньому військовослужбовцю не зрозуміло. З проханням розібратися у цій ситуації він звернувся до редакції газети.

Ділянка за десятки кілометрів

Коли прийшла повістка з’явитися у військкомат по мобілізації, Володимир Дзембуляк не ховався, а одразу ж відправився виконувати свій обов’язок та захищати Батьківщину. Служив у Нацгвардії. Після підготовки у Миколаєві та Одесі був направлений до Маріуполя, а потім – у Слов’янськ.

Повернувшись до мирного життя, замислився про землю. У рідному селі воїнам виплатили грошові винагороди, наразі розподіляють земельні ділянки. Як запевняють у сільраді, атовців у селі дуже шанують, надають їм усі пільги та почесті. Але Володимир Петрович та деякі його товариші наразі не поспішають оформлювати документи на вистраждані наділи. Адже пропоновані ділянки розташовані, приміром, у Новогригорівці або Лиманах, звідки до Українки кілометрів зо 60.

– Як я буду добиратися до своєї землі? – розмірковує колишній воїн. – Де мені там шукати когось, щоб здати землю в оренду? Як отримувати платню?

Володимира Дзембуляка турбує і те, як буде прийматися рішення щодо виділення землі йому, мешканцю села Українка, місцевими депутатами іншого села – Галицинівки, до складу об’єднаної громади якої не так давно увійшла Українка. Його там ніхто не знає, і він – нікого. Він упевнений, що у рідному селі є резервні землі, які і повинні бути розподілені тим, хто повернувся з фронту.

– Я не хочу за 60 км, щоб мене туди, як козла, гнали, – ображено говорить Володимир Дзембуляк. – Хочу получити у своєму селі, щоб знати, що закон реально працює для людей.

– На території сільради вільної землі немає, – запевняє виконувачка обов’язків старости с. Українка Галицинівської сільради Вікторія Маслак. – Ми пропонували землі на території села Лимани нашим демобілізованим атовцям. Деякі з них погодилися, а такі, як Дзембуляк, не хочуть. Одному нашому атовцю дісталася земля у селі Шевченкове: була одна ділянка, а більше – немає. Отже, є альтернатива, де отримати землю. Але це вже у характері людини закладено: хочу отут і ніде більше! Але ж він її чи в Українці, чи в Лиманах здасть в оренду. Просто така людина попалася!

Чому генплани є таємницею?

Про те, яким чином розподіляються землі у районі, журналісту розповів заступник голови громадської організації «Жовтневий районний союз ветеранів та учасників АТО» Олександр Бойченко.

– Хлопці отримують землю в Лиманах біля шламосховища – ту, яка нікому не потрібна, а також на пасовищах, на колишніх фермах, де все зруйновано, – сказав Олександр Бойченко. – А найсолодші ділянки йдуть міським особам і не тільки міським.

Бойченко зазначає, що тут гостро стоїть питання ціни на землю, адже ділянки поряд із шламосховищем майже нічого не коштуватимуть, на відміну, приміром, від землі у селі Засілля, за яку наразі навіть йде боротьба у залі суду.

Воїни неодноразово пропонували, щоб питання розподілу землі у районі обов’язково розглядалося на Координаційній раді, створеній при райдержадміністрації, та для воїнів зберігалося першочергове право на отримання земельних ділянок із резерву сільради. Утім сьогодні питанням розподілу землі займається Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, а пропозиція атовців «висить у повітрі». Є чи немає отієї землі резерву, і де вона знаходиться, зрозуміти чітко неможливо. Тому що чиновники всіляко оберігають від «сторонніх» усю документацію стосовно землі у районі, з якої можна було б зрозуміти, де і які є ділянки та хто їхні володарі. Принаймні усі спроби Володимира Дзембуляка побачити ці папери на власні очі поки були безуспішними.

– Заходжу у сільраду, прошу: покажіть загальну схему розподілу, розпаювання. Це все секретне, – говорить Володимир Дзембуляк. – Відповідають одразу: той заболів, а той – у відпустці, а там – нікого немає. Отак ганяють з одного кабінету до іншого, ані відповіді, ані документів добитися неможливо.

Більше того, атовців запевняють, що генерального плану села Українка, як і інших сіл району, взагалі немає! Ось як відповів кореспондентові голова Вітовської райдержадміністрації Олександр Демчук: «Зараз усі голови сільрад займаються тим, що находять кошти, тому що генплан коштує не одну тисячу гривень. Більше сотні тисяч гривень!».

Але чи повірите ви, що стільки років місцева влада працює без будь-яких землевпорядних документів, і що ані сільський голова, ані керівник району не знають, що і де є у їхніх господарствах? Які ж вони тоді господарі? Яким же чином тоді укладаються угоди на оренду землі, платня за яку, до речі, у деяких селах є єдиним джерелом поповнення бюджету? Хіба місцеві керівники не обізнані у своїх грошах?

З досвіду знаю: представляти справу таким чином, що облік чогось там не ведеться, вигідно там, де є що ховати, де є можливості для грошових надходжень і бажано, щоб їхній обсяг залишався невідомим для сторонніх очей. Згадаймо хоча б відсутність у Миколаївському міськвиконкомі реєстру володарів так званих малих архітектурних форм – усіляких кіосків, будочок та навісів, або неіснування у природі переліку зелених насаджень у обласному центрі. Принаймні у відсутності цих відомостей чиновники запевняють журналістів, які працюють над черговими журналістськими розслідуваннями.

Виділення землі… без принципів

Володимир Дзембуляк згадує, що у військовому підрозділі, де він служив офіцером, його підлеглі – бійці із Західної України, які прийшли набагато пізніше за нього, землю вдома вже отримали, попри те, що «там із землею тугіше, ніж у нас, на півдні». І їм сільради виділяють ділянки зазвичай у своєму селі.

– У законодавстві не сказано, що воїн АТО повинен отримати землю тільки там, де проживає, – пояснює голова Вітовської РДА Олександр Демчук. – Там, де він проживає, землі майже не буде. Тому голова сільради пише відмову, з нею він їде до Держгеокадастру, і там йому пропонують іншу ділянку. Це може бути навіть у іншому районі. Але такої практики у нас немає, всі отримують принаймні у межах району.

У письмовій відповіді редакції на запит з Вітовської райдержадміністрації сказано: «Згідно з інформацією Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, станом на 31.01.2017 року148-ми учасникам АТО надано рішення про передачу у власність земельних ділянок по Вітовському району Миколаївської області, з них – одному воїну з с. Українка Вітовського району Миколаївської області…

Земельна ділянка, надана учаснику АТО, який мешкає у с. Українка Вітовського району Миколаївської області, розташована на території Шевченківської сільської ради Вітовського району Миколаївської області. Дані щодо відстані земельної ділянки від домівки воїна ані Відділом, ані Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області не обліковуються».

І далі: «Чинним законодавством… не встановлено принципів, якими має керуватися відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування при прийнятті рішення про передачу земельної ділянки для воїна у власність».

Олександр Демчук вважає, що у нього «немає проблем із атовцями», та підкреслює, що він особисто, у минулому – також воїн АТО, «землю отримає останнім».

– Хлопці, яким я обіцяв і які у мене були на прийомі, землю отримують, – говорить очільник району. – Тільки не в селі Українка, а в іншому. І це закон не забороняє. Знаю, що вони не будуть займатисясільським господарством, а здаватимуть її в оренду і отримуватимуть за це кошти. Тому яка різниця, де буде ця ділянка: в Українці чи в Котляревому?

Говоримо – земля, припускаємо: корупція

Утім проблема є для Володимира Дзембуляка та інших його товаришів, які чекають на землю у рідному селі.

– У кожній сільраді земля резерву є, і її хтось обробляє, там бур’яни не ростуть, – упевнений Володимир Петрович. – У якійсь сільраді виводять землю з оренди і «заганяють» туди атовців, і важко дізнатися при цьому, хто тут військовий, а хто – ні. Сенс мені здається в тому, що тут сидить корупційна схема. Ви не знаєте цих людей, там можна і не атовцям дати землю. Проголосували за прізвище і все.

Або інша корупційна схема: швидше за все, це спеціально робиться, щоб потім цю землю викупити, коли продаж буде дозволений.

Колишній воїн зізнається, що йому та його товаришам за свої законні права у мирному житті доводиться боротися. Не менш наполегливо, ніж на передовій. «Там» було навіть легше: «Тобі завжди допоможуть, підставлять плече. Я не очікував, що так мене зустрінуть вдома…».

Хочу зазначити, що все це – тільки припущення колишнього бійця Національної гвардії Володимира Дзембуляка. На запитання щодо можливої корупції виконувачка обов’язків старости с. Українка Галицинівської сільради Вікторія Маслак відповіла: «Я тут з 2012 року. Ніяких корупційних схем і не бачила, і не бачу. Всі люди чесно працюють. Керівництво діє виключно з точки зору закону, і ніхто від закону не відступає. Ніякої корупції немає. Всі угоди укладені за буквою закону. Те, що говорить Дзембуляк, – це його особиста думка».

Втім бачимо, що у законі залишаються лазівки, неточні вирази, які цілком можуть бути використані недобросовісними чиновниками або ділками на свій розсуд. І будьте певні: усе буде обумовлено виключно законами України. А хіба ні? Хіба не було вже такого неодноразово у Миколаївській або у будь-якій іншій області? На жаль, кожного дня ми чуємо з преси повідомлення про чергові викриття хабарників-високопосадовців, про «хитромудрі» схеми виводу бюджетних коштів, про використання у власних інтересах загальнонародних природних ресурсів. І кожного разу дивуємося винахідливості та нахабству крадіїв від влади. Тому припущення Володимира Дзембуляка можуть виявитися не такими вже й далекими від дійсності.

Дивує, що чиновники не дуже прислухаються до цілком зрозумілих прохань воїнів, вважають їх чи не «примхами». Натомість уже прорахували, яким чином військові розпоряджатимуться своєю землею, за яку вони вже заплатили високу ціну. Мовляв, все одно здаватимуть в оренду, то яка різниця, де буде ця земля? Чому вони вирішують це за людей? Адже, виявляється, для самих воїнів це важливо: визначити місце, де буде розташована ця земля, і де буде найбільш зручно для її власника. І ніхто не може відмовити колишнім воїнам у цьому праві, чи не так?

Наші захисники, колишні бійці АТО, заслуговують на омріяну землю сьогодні і поряд із рідними домівками, а не десь, за десятки кілометрів. Як пам’ятаємо, закон цього також не забороняє!

Редакція сподівається на відповідь з Головного управління Держгеокадастру щодо принципів розподілу землі воїнам АТО, зокремау Вітовському районі. Можливо, що й бажання Володимира Дзембуляка та його товаришів отримати ділянку поближче до рідного села не таке вже й нездійсненне?

Тетяна ФІЛІППОВА

Сообщение:

*

НОВОСТИ