У компетенції місцевої влади стабілізувати ціни за проїзд в автотранспорті

У «Рідне Прибужжя», як і в інші ЗМІ, останнім часом надходять гнівні листи, в яких жителі області висловлюють обурення через подорожчання цін на проїзд в автобусах приміських та міжміських маршрутів. Щоб відповісти на всі запитання об’єктивно та неупереджено, звертаємося за роз’ясненням до автоперевізників Миколаївщини. Нас цікавить: що їх спонукало підвищити ціни за проїзд та яким чином можна знизити вартість квитка?

Підвищення цін за проїзд – не забаганка автоперевізників, а вимушена необхідність

У минулий четвер відбулися загальні збори обласної Асоціації автомобільних перевізників, на яких розглядалося нагальне питання: про умови формування тарифів у приміському та міжміському внутрішньообласному сполученні. Обговоривши прийняті Закони України «Про Державний бюджет на 2017 рік», «Про внесення змін до Податкового кодексу», проект змін до Закону України «Про автомобільний транспорт» та проекти змін до постанов Кабінету Міністрів України, які стосуються автомобільної галузі, загальні збори визначили як позитивні сторони нововведень, так і додаткове фінансове навантаження, зокрема – у зв’язку зі збільшенням прожиткового мінімуму, встановленням мінімальної заробітної плати у розмірі 3200 грн., що призвело до збільшення податкового навантаження на суб’єкти господарювання. Зазначили зростання цін на паливно-мастильні та паливно-енергетичні ресурси. Це і є ті очевидні речі, що вплинули на збільшення вартості за проїзд.

Загальними зборами обласної Асоціації було доручено перевізникам забезпечити при розрахунку витрат на перевезення пасажирів на маршрутах загального користування чітке дотримання основ законодавства та Методики розрахунку тарифів.

Ніхто не буде заперечувати, що влада надто часто використовувала цінові показники, штучне стримання їх підвищення як еквівалент своєї «ефективної» діяльності. Ціни на хліб та на проїзд у транспорті слугували довгий час своєрідним політичним важелем, що забезпечував свого роду відносну соціальну стабільність. Але звернемося до об’єктивної дійсності. Не важко порахувати, скільки коштів витрачають автоперевізники на придбання автотранспорту, на закупівлю запчастин, на розрахунки за комунальні послуги (світло, воду, тепло та ін.), адже автопідприємства не базуються в повітрі, а мають адміністративні споруди, бокси для ремонту, гаражі для автотранспорту. Мають рахувати, щоб працювати. І не випадково в березні 2015 року Кабмін України ухвалив Постанову про внесення змін до діючої на той час Постанови від 25 грудня 1996 року № 1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)». Таким чином, перевізники одержали дозвіл на регулювання тарифів самостійно з дотриманням Методики розрахунку тарифів на послуги пасажирського автомобільного транспорту, затвердженої Наказом Міністерства інфраструктури України № 1175 від 17.11.2009. Ціни жоден з автоперевізників не має права підвищити на власний розсуд! Звернемося до Наказу Міністерства інфраструктури України № 1175 від 17.11.2009, конкретно – до пункту 1.7, де чітко чорним по білому написано, що перегляд рівня тарифів здійснюється в разі зміни вартості палива більше, ніж на 10 %. Ті, хто має автотранспорт, знають, що паливо стало «золотим». А для тих, кого і так боляче вдарили по гаманцю експерименти, які чомусь наші політики називають реформами, не зрозуміло, скільки можна підвищувати ціни. Автоперевізники, як на мій погляд, виконують в Україні роль «громовідводу» між владою та народом. І раптом цей «громовідвід» захитався! Народ почав обурюватися! Шкода, що на рівні віце-прем’єр-міністра Павла Розенка автотранспортників призначено винними у всіх сьогоднішніх людських бідах. Так, підвищення цін за проїзд переповнило чашу народного терпіння. Варто лише і в гніві бути поміркованими та задуматись: хто ж дійсно винен у такому стані речей?

Відсутність логіки чи недолуга політика непрофесіоналів?

Декілька разів прослухала «гнівний» спіч пана віце-прем’єр-міністра соцполітики Павла Розенка. Я й раніше не могла в діях деяких наших високопосадовців знайти логіку, бо яка країна може собі дозволити підвищувати ціни в умовах зубожіння населення, дозволяти багатомільйонні кошти витрачати на субсидії, а не на модернізацію тепломереж, утеплювання житла, заміну дахів, дверей та вікон у під’їздах багатоквартирних будинків? Не піддається здоровому глузду факт підвищення ціни на електроенергію та газ. Саме тоді, коли населення знаходиться за межею бідності, коли люди не живуть, а існують, як можна керівнику НАК «Нафтогаз», про що сказала в інтерв’ю «NEWSONE» лідер однієї з політичних партій, призначити собі зарплату в два мільйони гривень щомісяця?

Я б не рахувала чужі гроші, це було б не коректно, якби не потрапив наш народ у замкнуте коло безвиході, де нестерпно болючим є питання підвищення цін. Невже в Кабміні не знали, що ланцюговою реакцією відгукнеться збільшення мінімальної зарплати на рості цін, причому на всі види товарів, а відповідно – і послуг? Треба підвищувати зарплату, але мати основу, базис фінансування такого рішення! Віце-прем’єр-міністр соцполітики Павло Розенко дозволив собі назвати тисячі роботодавців-автоперевізників шахраями! Можна було б проігнорувати сказане, якби воно прозвучало з вуст недалекоглядної людини. А чи «той прав, у кого більше прав»? У Миколаївській обласній асоціації автоперевізників обурені подібним висловлюванням, а тим паче, – закликом керівника до Міністерства інфраструктури позбавити автоперевізників ліцензій на професійну діяльність. «Не пущать! Запрещать!» – подібні гасла мають залишитися в минулому. Варто нагадати, якщо пан віце-прем’єр-міністр про те забув.

Більше того, керівники автотранспортних підприємств вбачають у такому «наступі» на них намагання знищити галузь. Ніхто не має сумніву, що Віце-прем’єр-міністр соціальної політики Павло Розенко повинен дбати про соціально незахищені верстви населення. І не лише. Але ж у законний спосіб!

Про соціальний захист пільговиків Миколаївщини

Загальними зборами обласної Асоціації приділено увагу питанню перевезення пасажирів, які користуються правом на пільговий проїзд. Зокрема було обговорено дотримання вимог статті 37 Закону України «Про автомобільний транспорт», якою встановлено, що пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, що здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування.

Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, що здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування. Так велить закон. Та чи виконується він на місцях? Начальник Управління інфраструктури Миколаївської ОДА пан Волошинович наполягає, що перевезення пільгової категорії пасажирів на автобусних маршрутах загального користування здійснюють усі підприємства транспорту незалежно від форми власності та підпорядкування. Лише жодним чином цей чиновник не сприяє тому, щоб Замовники дотримувались Закону в частині відшкодування коштів за перевезення громадян, що мають пільги та ними скористались.

З 2012 року постійно існувала заборгованість за перевезення пільговиків, потім робились розрахунки. А в минулому році не відомо з яких причин органи місцевого самоврядування виявилися не готовими до взяття на себе функцій по визначенню переліку отримувачів пільг на проїзд у громадському транспорті з передбаченням у місцевих бюджетах міських, сільських і селищних рад видатків для повних компенсаційних виплат. І тут доречно було б почути коментар Сергія Бондаренка, керівника Департаменту соціального захисту Миколаївської міськради. Саме через бездіяльність, на мій погляд, цього вельмишановного пана на 2017 рік не заплановано виділення коштів на перевезення в транспорті приміських маршрутів жодної людини, що користується пільгами. А передбачена компенсаційна сума – 1,25 млн. грн. – була знята за рішенням міської ради! Отже, не спрацював на захист містян пан Бондаренко! Не переконав депутатів, що мають дбати про народ! Діють, як бачимо, в тандемі. Проти кого діють? Питання – риторичне.

В Асоціації автомобільних перевізників Миколаївщини виникли закономірні запитання: куди, на які статті витрат перенаправлені паном Бондаренком ті кошти, які б мали одержати за виконану роботу автоперевізники? Хто дозволяє віце-прем’єр-міністру соцполітики Розенку шельмувати законослухняних керівників, тисячі працівників галузі, що по бездоріжжю, в нестерпних умовах відсутності економічної стабільності надають послуги і є для пересічних громадян чи не єдиним надійним ланцюгом у розхитаній системі соціального захисту, що за красномовністю та непомірністю кроків безпосередніх керівників Міністерства і Департаменту займається не турботою про людей, а культивуванням підміни понять, махровим популізмом? Причина в дистанції, у великій відстані між цими панами та народом, де на однім щаблі знаходяться і ті, хто надає автомобільні послуги, і ті, хто цими послугами користується, а на іншім – високопосадовці. Такі собі «небожителі».

Проблема всеукраїнського рівня!

Всеукраїнська громадська організація автомобільних перевізників у своєму зверненні до керівників обласних відділень та членів Ради ВГО «ВААП» повідомляє, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», що був прийнятий 21.12.2016, не передбачена субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію перевізникам витрат за пільговий проїзд окремих категорій громадян. У той же час такого порядку Кабінетом Міністрів України до цього часу не встановлено. То що це – турбота про громадян чи подвійні стандарти? Чому виникла така розбіжність між словом і ділом? Що рухає високопосадовцями: піклування про багатотисячний штат працюючих у галузі та пасажирів, а чи, можливо, приватні меркантильні інтереси? Чому існує така розбалансованість виписаних законопроектів з реалізацією їх у життя?

Отже, державний бюджет має нуль гривень на пільгові перевезення. Невже забули ті, хто повинен дбати про соціальний захист громадян, що послугами автотранспорту на міжміських та приміських маршрутах користуються, в переважній більшості, люди не надто забезпечені? Виснажені постійним підвищенням цін на все, крім повітря, вони боляче відреагували на ріст цін за проїзд. І це витіснило, мабуть, з їхньої свідомості проблему як попереднього подорожчання тарифів, газу, електроенергії, так і наступного здорожчання води, енергоресурсів та ін. Прошу керівника Асоціації Валерія Буркуна відповісти на лист жительки Сапетні Олени Арестової та на запитання редакції газети:

– Автоперевізники стали заручниками ситуації, що склалася в державі. Таких листів може бути тисяча щодня, бо людям несолодко живеться. Я пропоную мешканцям сіл, райцентрів, громадським активістам звернутися спільно з автоперевізниками до виконавчих органів влади на місцях з пропозицією укласти тристоронню угоду, згідно з якою автоперевізник отримає часткову компенсацію з місцевих бюджетів за надання послуг з перевезення населення. Сумою компенсації стане та надбавка, що і є на сьогоднішній день не забаганкою автоперевізника, а закономірністю в створених державою економічних умовах життєдіяльності. Я звертався до багатьох керівників – від колишнього губернатора до нинішніх глав адміністрацій. У підсумку – листи і не більше. Скоріше їх можна назвати відписками, бо саме такими є відповіді чиновників на кшталт директора Департаменту праці та соціального захисту населення С. Бондаренка, інших державних посадовців, які розписуються в своїм безсиллі та неспроможності подбати про людей.

Я і автоперевізники Асоціації готові до діалогу. Я пропоную вирішення цього питання, виходячи з турботи про кожного, але пам’ятаючи й про те, що автоперевізники діють у межах Закону. Жодним чином не порушуючи його. А всі питання, озвучені в листі Олени Арестової та інших громадян, будуть відпрацьовані. Про це я теж відповідально заявляю.

Матеріал підготувала Ганна Король

Сообщение:

*

НОВОСТИ