Берегиня українського війська

Новости, Общество

  2 Мар , 2017

Українські воїни, котрі протистоять агресивному ворогу на сході країни, гідно тримають оборону завдяки мужності та вірі в правильність своєї місії. Але значною мірою бойовий дух захисників Вітчизни підтримують і жінки, які вже давно стали добрими мамами та берегинями військових з’єднань і добровольчих батальйонів. Серед них – волонтерка Людмила Лунака, котра ось уже майже три роки фактично живе за маршрутом Миколаїв – зона АТО.

Біографія Людмили цілком типова. Народилася у звичайній родині у селі Лепетиха Березнегуватського району. По закінченні школи отримала середню економічну освіту. Спочатку працювала помічником головного бухгалтера у сільській раді рідної Лепетихи, потім, переїхавши до Миколаєва, трудилась у різних сферах підприємницької діяльності.

Та в квітні 2014 року, побачивши ситуацію у зоні АТО, Людмила твердо вирішила: вона не може бути осторонь вирішальних для її країни подій. Тим паче, що незадовго перед тим син Саша, попри медичні перестороги, намагався записатися в добровольчий батальйон. «Тримати зброю я не можу, тож вирішила воювати на іншому фронті – гуманітарному», – згадує жінка.

Тож Людмила за власні кошти купувала продукти харчування, ліки, засоби індивідуального захисту бійців та, за сприянням знайомих десантників 79-ї аеромобільної бригади, переправляла їх у зону бойових дій. На підтримку армії патріотично налаштована жінка не шкодувала більшу частину свого сімейного бюджету.

Одного ж разу Людмила Лунака вперше побувала на фронті, й одразу – майже на передовій. Тоді й зрозуміла, з якою серйозною загрозою щодня, щохвилини стикаються наші хлопці. Загалом смілива волонтерка їздила до зони АТО вже близько тридцяти разів, причому неодноразово була біля Донецького аеропорту, Авдіївці, в інших знакових місцях. «Спочатку було дещо незвично і навіть страшнувато, – каже Людмила, – та згодом призвичаїлася. Тепер навіть важко і уявити своє життя без постійних відряджень на схід України».

Л. Лунака (праворуч) з своїми «бойовими подругами».

Годі й казати, що кожен приїзд делегації з «великої України» – то немов ковток цілющого повітря для захисників держави. І мова не лише в тому, що волонтери привезуть необхідні медикаменти чи якихось смаколиків (а якого чудового борщу варить Людмила!), а й насамперед у тому позитиві та теплі, що ними буквально заряджають воїнів ці справжні берегині. «Ми немов удома побували», – щоразу кажуть хлопці після спілкування з волонтерами. Сама ж Л. Лунака за цей час познайомилася з великою кількістю як військових, так і її колег-волонтерів, тож на останній день народження, що був нещодавно, отримала чимало привітань з різних куточків України.

Життя Людмили сьогодні насичене до краю. Окрім постійних поїздок до зони бойових дій та роботи, вона також координує діяльність кімнати відпочинку для воїнів АТО на Миколаївському автовокзалі. Гордиться мама і своїми дітьми: син Олександр таки домігся прийому на контрактну службу й нині служить водієм у 79-й аеромобільній бригаді. А донька Таміла нещодавно також долучилася до волонтерської діяльності.

За підтримку Українського війська героїня цього нарису нагороджена орденом «Бойовий волонтер», медалями «Гідність та патріотизм» і «За благодійність». Та, як справжня жінка, Людмила Луняка найбільше мріє про те, аби на Донбасі запанував довгоочікуваний мир, і щоб більше ніколи не доводилося ховати наших хлопців. А у найближчих планах волонтерки – створити фотоальбом людей, котрі побували у зоні АТО.

…Нашу розмову перериває телефонний дзвінок. Швидко поспілкувавшись, Людмила вибачається та, підвівшись, вирушає у своїх волонтерських справах. Нехай щастить Вам, сестра Добра та Милосердя!

Андрій ТЮРІН

Сообщение:

*

НОВОСТИ