Дитячі солодощі… на кладовищі

15-річна Надія Г. з села Сливине Миколаївського району постійно приходить на місцевий цвинтар. Там дівчина знаходить печиво та цукерки, аби хоч якось прогодуватися.

Школярка проживає разом з батьками та старшою сестрою, але через бідність у домі часто не буває ані крихтини хліба. Попри це дівчина відвідує місцеву школу та непогано навчається. Нещодавно під час уроку вона знепритомніла через голод. Чому так сталося, і хто винний? Ці головні питання стали темою передачі «Стосується кожного» на телеканалі «Інтер».

Людмила Пасєка, тітка Наді та її 20-річної сестри Катерини, вельми переживає за долю племінниць. У міру можливостей Людмила допомагає матеріально та продуктами харчування дівчатам, але можливості не безмежні. За словами жінки, її сестра зі своїм чоловіком зловживають алкоголем, через що й виникають усі негаразди. Л. Пасєка каже, що уже близько десяти років звертається до служби у справах дітей, та ситуація не змінюється на краще.

Журналісти програми, побувавши в домі, де живе сім’я Надії та її сестри Катерини, побачили суцільні злидні та захаращеність. Засмічені кімнати, бруд, немитий посуд, порожні пляшки з-під горілки… Мати сестер Світлана виправдовується тим, що, мовляв, немає роботи і немає грошей на те, щоб придбати продукти харчування і навіть електричну лампочку. Та хіба багато коштів потрібно для того, аби прибрати у хаті та навести елементарний лад? І в таких нелюдських умовах дівчата живуть ось уже понад 10 років, відколи померла їхня бабуся.

– Виконком сільської ради неодноразово звертався до соціальних служб щодо позбавлення батьків дітей батьківських прав, – розповідає Л. Пасєка, – але за моєї пам’яті лише одного разу в будинку моїх родичів побував представник кримінальної міліції у справах дітей.

Обурюється безвідповідальністю батьків і начальник служби у справах дітей Миколаївської РДА Наталя Бичкова. За її словами, мати дівчат неодноразово притягалася до адміністративної відповідальності, служба десь наприкінці «нульових» років зверталася і до суду з позовом про позбавлення батьківських прав або відбирання дітей у горе-батьків. Але судова інстанція встала на бік недбалих батьків.

Водночас представник аналогічної служби з міста Києва вважає, що їхні миколаївські колеги доклали недостатніх зусиль задля вирішення проблем дітей. Адже можна і потрібно було негайно забрати дівчат від «опіки» таких батьків. У будь-якому разі діти не повинні страждати через чиюсь недбалість, ще й протягом стількох років.

Сама ж дівчина зізналася, що воліє будь-що залишити рідну домівку та перебратися до міста. Дівчина, що й не дивно, мріє працювати кондитером. А з якою насолодою вона їла білий хліб, що їй купили журналісти!

Проте батьки сестер не надто розкаюються у своїй асоціальній поведінці, посилаючись на відсутність роботи в селі. У студії їх запитали: чому б не засадити город чи бодай навести лад у хаті? «Тому що ми ліниві», – щиро зізнався «глава сімейства»… Перебиваючись випадковими заробітками у селі, батьки дітей лише час від часу купують якісь продукти харчування для родини, при цьому, вочевидь, не обмежуючи себе в оковитій.

Валентина Резніченко, директор загальноосвітньої школи, в якій навчається Надя, вважає, що добробут сім’ї насамперед залежить від жінки. «Цю родину постійно відвідували наші класні керівники, – повідомила педагог, – і примушували дорослих покращити санітарні умови». В. Резніченко вважає, що дівчатам притаманна та сама вада, що й батькам, – це лінь.

Утім ситуація погіршується ще тим, що Надя є інвалідом дитинства – в неї недорозвинена рука. Але чому, до прикладу, керівництво навчального закладу не сприяло направленню школярки, наприклад, на реабілітацію? Проте під час передачі з’ясувалося, що директор школи… навіть не знала про цю ваду дівчинки.

Постійні проблеми з харчуванням також привели до того, що у дівчини виник ряд інших захворювань, пов’язаних з діяльністю систем травлення та шлунково-кишкового тракту. Це виявили вже київські медики під час обстеження Надійки.

Депутат Миколаївської районної ради Кирило Драмаренко розповів, що дівчину можна було б помістити у районний соціально-реабілітаційний центр, який розташований у с. Радсад того ж Миколаївського району. Проте, за словами депутата, у січні поточного року главою адміністрації було підписано розпорядження про… ліквідацію цього центру (детальніше про цю проблему – в одному з наступних номерів «РП». – Ред.).

Тож на програмі пролунало звернення до голови облдержадміністрації Олексія Савченка розібратися у цій проблемі та допомогти зберегти реабілітаційний центр, адже йдеться про життя та здоров’я дітей.

Аналізуючи непросту ситуацію, стає незрозуміло: чому протягом багатьох років сільська та районна влада не зробила нічого, аби вирвати дівчат із «порочного кола»? Бодай можна надати елементарні продукти харчування, щоб діти не голодували та не побиралися на кладовищі? Хіба депутати сільської ради та колишні сільські голови протягом десятиліття не бачили, що робиться поряд з ними?.. А що з метою захисту дітей вчинила прокуратура?..

М’яко кажучи, дивує й пасивна позиція шкільного керівництва та служби у справах дітей, котрі, схоже, самоусунулися від виконання покладених на них суспільством та державою обов’язків по гідному вихованню молодого покоління та підтримці тих дітей, які цього конче потребують. Так, з 2007-го по 2014-й роки Надія Г. стояла на обліку районної служби у справах дітей як така, що опинилася у складних життєвих обставинах. Але, що цікаво, «за позитивними результатами супроводу» з боку районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Надія та Катерина були зняті з обліку. Отакої! А з 2014 року, як стверджує начальник служби у справах дітей Н.В. Бичкова, до їхньої установи не надходило жодного негативного повідомлення про дану сім’ю. Ось так: дівчини мешкали в нелюдських умовах, голодували, побиралися на кладовищі, а відповідальні чиновники про це анічого не відали і не знали? Або, що ще гірше, знали, але приховували, значно полегшуючи своє безбідне життя за бюджетний кошт? У такому разі це – службова недбалість, за яку потрібно нести відповідальність, і не тільки моральну.

Крім того, у своїй відповіді депутату Кирилові Драмаренку начальник служби повідомила, що «за результатами останнього медичного обстеження Надія визнана здоровою, жодних ознак загострення панкреатиту чи гастриту у неї не виявлено». Виходить, столичні медики, які констатували у дівчини цілий «букет» захворювань, помилилися? І в це також не надто віриться…

Фактично лише з 1 січня цього року село Сливине ввійшло до складу Веснянської сільської об’єднаної територіальної громади. І хоча голова громади Леонід Мухарський з об’єктивних причин нещодавно дізнався про цю кричущу ситуацію, він уже зараз активно опікується долею сестер. Днями Леонід Георгійович побував у домі, де проживають сестри та їхні батьки.

– Те, що я побачив, мене дуже неприємно вразило. Через густий сморід до приміщення навіть важко зайти, а земельна ділянка довкола хати потопає в бур’янах. Зі свого багаторічного досвіду сільського голови знаю, що у деяких людей також вряди-годи трапляється матеріальна скрута, але вони прагнуть до чистоти та порядку. Тож я запропонував батькам дівчини – приберіть у хаті, перекопайте город, тоді і ми допоможемо вам із якоюсь фарбою чи цементом, привеземо насіння городніх культур тощо. Проблема в тому, що цю родину всі починають жаліти, а вони самі не бажають вирватися із замкненого кола. Я цього зовсім не розумію – навіщо приходити до них прибирати, якщо там мешкають чотири здорові людини? – обурюється Леонід Мухарський.

Як повідомив Леонід Георгійович, він під час відвідин неблагополучної сім’ї навіть запропонував дорослим членам родини зайнятість до кінця року на громадських роботах із благоустрою та прибирання населених пунктів – із заробітною платою 2550 гривень «чистими» на одну людину. Але… ті під різними приводами відмовилися від можливості працювати та мати постійний заробіток. Тож незабаром планують скликати виконком сільської ради та, напевно, клопотати про позбавлення батьків Надії батьківських прав.

За словами Л. Мухарського, Надя Г. вже зараз забезпечена безкоштовним харчуванням у школі. Є й домовленість з обласною організацією БПП про те, що молодшу дівчину влаштують до одного з училищ обласного центру – з тим, щоб дівчина не лише була забезпечена стипендією, харчуванням і нормальними умовами проживання, а й була вирвана з «порочного кола». А депутат К. Драмаренко, який був присутнім на телепередачі, купив дівчині взуття та допоміг з продуктами харчування. «Ближчим часом маємо намір допомогти з ремонтом у хаті», – каже Кирило Борисович. Тож хочеться вірити, що сестри вирвуться із того «ада», в який перетворилися найкращі роки їхнього життя, й у подальшому зможуть розпочати вже інше, бодай на дещицю щасливіше життя.

Звичайно, у цій кричущій ситуації винні і державні органи, і місцева влада. Безперечно, доречно говорити про байдужість сельчан, котрі роками мовчазливо спостерігали за поневіряннями їхніх малолітніх сусідок. Але, будемо відверті, не варто спускати всіх собак «на когось». Адже, безперечно, цілком має рацію Леонід Мухарський: для того, аби вибратися з «болота», потрібно докласти зусиль і самим «потопаючим». Бо, як гласить народна мудрість, під лежачий камінь вода не тече.

Андрій ТЮРІН

Сообщение:

*

НОВОСТИ