Капітуляція полковника

Конфликт, Новости

  30 Мар , 2017

У публікації «Атака на депутата» від 9 березня цього року ми розповідали про, м’яко кажучи, недостойні методи інформаційної війни, спрямованої проти депутата обласної ради, директора сільгосптовариства «Золотий Колос», відомого благодійника Надії Іванової.

В одній із обласних газет останнім часом вийшли одразу чотири (!) великі публікації, в яких чесне ім’я депутата обливалося брудом, натомість усіляко нахвалювався господарський хист Михайла Любченка – полковника у відставці, а нині – керівника сільгосппідприємств ТОВ «Прометей-сервіс» і ТОВ «МЛАС». Підприємливий бізнесмен з «командирськими замашками» вже досить давно хазяйнує у Вітовському районі, зокрема – у межах Михайло-Ларинської та Грейгівської сільських рад. Та, судячи з усього, «головнокомандувачу» людських гектарів стало затісно в його «володіннях», і він вирішив розширити «театр бойових дій».

Не будемо переповідати увесь той словесний бруд та помиї, які немов із рогу достатку текли по вельми дорогій друкованій площі, шельмуючи одну-єдину людину, до того ж – жінку. Зазначимо лише такий момент: пан Любченко всіляко принижував ділові та людські якості своєї опонентки та хизувався власними аграрними та благодійницькими здобутками. Утім історія мала продовження. Минулої п’ятниці Михайло Любченко пожалував у село Капустине того ж Вітовського району, де, вочевидь, поставив собі на мету будь-що переманити до себе пайовиків Надії Іванової. Та бравий полковник отримав відкоша…

Цікаво, що зустріч публічно ніяк не анонсувалася – ані тобі оголошень на стовпах чи людних місцях, ані, тим паче, – інформаційних повідомлень у мас-медіа. Зате від хати до хати ходили «адепти» полковника, котрі й повідомляли: Любченко приїде до сільського клубу Капустиного 24 березня о третій годині дня, там і відбудеться спілкування з орендарем.

Прихильники Михайла Любченка, а серед них виділялася лідерськими «нахилами» Олена Шульміна, вороже зустріли тих односельців, котрі вже багато років здали свої паї в «Золотий Колос» і цілком задоволені умовами співробітництва з підприємством Надії Іванової. Тож не встигли всі розсістися по місцях у холодному залі сільського «вогнища культури», як закипіли мало не шекспірівські гарячі пристрасті. Розмова на підвищених тонах швидко переросла у такий гомін та ґвалт, що на будь-який конструктивний діалог годі й було сподіватися. А все – через небажання «адептів полковника» (а це невелика купка родичів Шульміної, не більше 7-8 чоловік) чути альтернативну точку зору: мовляв, тільки-но спробуйте тут рота розкрити!

Звісна річ, така «повістка дня» не могла сподобатися іншим селянам, котрі воліли з перших вуст почути про наміри заїжджого орендаря. «А ми також хочемо послухати!» – голосно заявила жителька села Алла Фоменко. Й почалося – крик, шум, ґвалт… Оцінивши «диспозицію» сторін, «бравий полковник» хутенько вискочив із зали, запросивши із собою на свіже повітря лише тих, «хто хоче мене вислухати».

Але емоції, густо «змащені» далеко не парламентськими висловами, нікуди не поділися. Михайло ж Любченко взявся обіцяти, обіцяти, обіцяти… По правді кажучи, це в нього виходить дуже добре.

– Якщо Іванова платитиме вам 2 тисячі за гектар, то я – 3 тисячі гривень. Якщо вона платитиме три тисячі – я дам чотири тисячі, – не втомлювався «соріть дєньгамі» Михайло Трохимович.

Як зауважив один із учасників заходу, добра добувши, кращого не шукають. За його словами, підприємство Надії Іванової чітко дотримується умов договору, зокрема сплачуючи орендну плату – приблизно 2 тисячі гривень, або 8,5 відсотка від вартості паїв. І це – у минулому році, цьогоріч має бути ще більше. Крім того, як зазначив чолов’яга, «Золотий Колос» готовий завжди прийти на допомогу – і в радості, і в біді. «А до чужого побіжете, ніхто нічого не зробить», – філософськи підсумував простий селянин.

Натомість коли люди цікавилися, скільки відсотків від вартості паїв буде прописано у договорі оренди, полковник-аграрій помітно нервував та чіткої відповіді так і не надав.

І це не дивно. У попередній статті в «Рідному Прибужжі» ми розповідали: під час зустрічі з потенційними орендодавцями у селі Михайло-Ларине М. Любченко заявив: «У договорі буде 3 відсотки, але платити я буду більше, ніж в окрузі». Тож, знаючи реальну ціну ріллі у Вітовському районі, можемо припустити, що значну частину орендної плати підприємство Любченка буде виплачувати ніде не облікованими готівкою або натурплатою, ухиляючись при цьому від сплати податків. Саме цим можна пояснити те, що Михайло Любченко цілеспрямовано уходить від, здавалося б, простого запитання про розмір орендної плати у відсотках.

До того ж, хто дасть гарантію, що, «зв’язавши» селян договірними зобов’язаннями, пан полковник буде дотримуватися свого слова? Обіцянки, як це вряди-годи трапляється, у реальному житті можуть виявитися банальними цяцянками. «Я ніколи нікого не обманюю», – пихато заявив на зустрічі з капустинськими селянами М. Любченко, додавши: «І не скривдив».

Та невже, пане полковнику?

Давайте, для прикладу, послухаємо одного із пайовиків підприємства М. Любченка. 80-річний Володимир Михайлович Шаповалов, ледве стримуючи емоції, розповів журналістам про вкрай низьку та жалюгідну орендну плату, котру впродовж останніх трьох років виплачував йому Михайло Любченко.

– Я багато років тяжко хворію. У перший рік нашого співробітництва Любченко виплатив мені за землю (15,5 гектара. – А.Т.) 5 тисяч гривен, – помітно хвилюючись, каже дідусь, – наступного року – 7 тисяч гривень, а торік – 8,3 тис. грн. Я задав орендарю питання: а чому так мало? Той у відповідь – у вас земля не така… Я незадоволений таким розміром орендної плати і, якщо треба, дійду навіть до Президента Петра Порошенка…

Ось така вона, гірка правда про реальні справи полковника-аграрія. Правда, про яку воліють не розповідати на агітаційних заходах із потенційними орендодавцями ані сам Михайло Любченко, ані його язикаті «поплічниці». Як не згадати в цьому контексті загальновідому істину: добрими намірами пекло встелене.

Чи, можливо, Михайло Трохимович ділить людей на сорти – тому дам стільки, а іншому – стільки? Тоді яких милостей очікувати від балакучого обіцяльника пайовикам у різних селах? Адже, за наявною інформацією, і життя власників землі у «вотчині» Любченка солодким навряд чи назвеш. А що вже казати про інших орендодавців?..

Між тим агітаційні потуги полковника у селі Капустиному обернулися звичайнісіньким пшиком. Обурений натовп фактично вигнав заїжджого обіцяльника зі свого села. Під гучні викрики людей: «То не мужик, який воює з бабами!», «Та який він воєнний!» небажаний для багатьох селян гість швиденько заскочив до свого джипу й відбув геть у невідомому напрямку. І такий розвиток подій, враховуючи також, що це вже друга спроба М. Любченка «зайти» на тутешні землі, напевно, означає безславну капітуляцію «бравого полковника».

Андрій ТЮРІН
Фото автора

Сообщение:

*

НОВОСТИ