Радсадівський центр для дітей: бути чи не бути?

Конфликт, Новости

  30 Мар , 2017

«Діти – наше майбутнє», «квіти життя» і таке інше – подібні крилаті вислови часто злітають з уст чиновників різного щабля. Та чи завжди красиві слова можновладців відповідають їхнім реальним справам? І чи справді влада докладає достатніх зусиль задля того, щоб молоде покоління почувалося захищеним та щасливим, поготів, коли йдеться про знедолених діточок – саме тих, хто потребує найбільше уваги з боку представників владних кабінетів? Вивчаючи проблему закриття дитячого закладу в Миколаївському районі, виникли значні сумніви щодо адекватності дій окремих чиновників та їхньої відповідності високому званню державних службовців.

Отже, голова Миколаївської райдержадміністрації Алла Воробйова своїм розпорядженням від 20 січня 2017 року наказала ліквідувати комунальну організацію Радсадівський соціально-реабілітаційний центр служби у справах дітей Миколаївської районної державної адміністрації.

А. Воробйова.
 

Напевно, у досвідченого читача після прочитання останнього речення одразу ж виникнуть справедливі зауваження. Мовляв, журналіст помилився, віднісши комунальний заклад району до «власності» райдержадміністрації. Адже, як відомо, подібні рішення відносно комунальних підприємств приймають депутати відповідних рад на своїх сесіях. Але помилився не автор цих рядків, а колишній голова Миколаївської РДА, заклавши вже далекого 2009 року правову «бомбу» у процесі реорганізації Радсадівської школи-інтернату в соціально-реабілітаційний центр. Досить складно нині сказати, чим керувався при прийнятті цього абсурдного рішення колишній очільник району, але факт залишається фактом: протягом довгих років заклад існував за умови невідповідності правовому полю держави України.

Утім, для десятків діточок з різних населених пунктів приміського району Реабілітаційний центр став справжньою паличкою-стукалочкою. Діти з неблагополучних сімей, рідні яких забули про виконання своїх батьківських обов’язків, потрапляли до дитячого закладу «босі та голодні», а залишали – з вірою у добро та надією на краще життя. Звичайно, Центр – не інтернат, і для постійного перебування малолітніх вихованців не був розрахований. Проте працівники закладу докладали максимум зусиль, щоб діти пройшли справжнє відновлення після життєвих тортур та переживань. Тож, напевно, сотні вихованців Центру, які нині знайшли достойне місце в суспільстві, із вдячністю згадують про свою «альма-матер», нехай і тимчасового статусу. Адже саме тут вони отримали надію на вихід зі складного становища, а працівники Центру допомогли їм побачити світло в кінці тунелю.

Здавалося б, цей заклад є вкрай потрібним та актуальним, поготів у нинішніх складних соціальноекономічних умовах, коли навіть дбайливим і працюючим батькам не завжди легко утримувати своїх дітей. Що вже казати про тих мам і тат, котрі полюбляють заглядати у чарчину або ж вештаються далекими світами…

Та повернемося до подальшого аналізу вищезазначеного розпорядження голови РДА. У тексті документа йдеться про що завгодно – і про ліквідацію закладу, і про кредиторів, і про порядок оприлюднення «указу», опікується глава адміністрації і передачею матеріальних цінностей.

Проте чомусь у розпорядженні не йдеться про долю дітей. Яким чином, де і на яких умовах у подальшому влаштовувати нещасних діточок – мешканців чималенького району?

Коли я поставив це запитання Аллі Воробйовій, а його, як на мене, справедливо порушують і депутати районної ради, та, аніскільки не знітившись, зауважила: якщо хтось вважає, що цей документ незаконний, то може оскаржити його в суді.

Звісно, Алло Володимирівно, у правовій державі усі суперечки та розбіжності вирішуються в залі Феміди. Та хіба можна вимірювати в юридичній площині долю і життя дітей?..

А загалом у депутатів районної ради накопичилося чимало запитань до очільника виконавчої влади району. Проте Алла Воробйова, попри присутність на робочому місці, на засідання постійної комісії райради з питань регламенту, депутатської діяльності та етики, законності та правопорядку так і не прийшла, «відрядивши» свого «велеречивого» першого заступника. А шкода, бо депутати воліли, дивлячись очі в очі, задати керівникові РДА низку непростих і, вочевидь, дуже неприємних для неї запитань. Адже незабаром у районі сумну долю Центру – тією чи іншою мірою – можуть повторити іще декілька комунальних установ – музична школа, бібліотеки, дитячо-юнацька спортивна школа.

Здавалося б, причина занепаду районних закладів лежить на поверхні. У результаті здійснення процесу реорганізації на території району вже утворилися чотири об’єднані громади. Причому процес децентралізації завершили найбільш успішні у фінансовому та організаційному сенсах громади. Тож наразі районний бюджет зменшився порівняно з минулим роком мало не втричі! Водночас – усі районні заклади залишилися у власності району.

Досвід деяких інших регіонів свідчить: там, де влада на своєму місці та не на словах, а на ділі переймається добробутом людей, таки винайшли можливість зберегти важливі соціально-культурні об’єкти шляхом організації діалогу та консолідації фінансових зусиль кількох адміністративно-територіальних одиниць, скажімо, району та «нових» об’єднаних громад. До прикладу, подібні корисні напрацювання є у Вознесенському районі.

Та, напевно, Аллі Воробйовій не надто пощастило з «підданими». За її словами, деякі голови новоутворених громад здебільшого зосереджені на вирішенні проблем доріг чи водопостачання, інших господарчих питань, а ось культура їм, мовляв, не потрібна.

Але ж у підсумку страждають мешканці не лише нових, а й «старих», нереформованих громад. Відповідно ж до закону, місцеві державні адміністрації мають опікуватися питаннями соціально-економічного розвитку ввірених територій.

Що ж, «олімпійському спокою» глави РДА можна лише позаздрити. Натомість самі представники територіальних громад – депутати – вкрай занепокоєні подальшою долею закладів соціально-культурного спрямування й калатають в усі дзвони, аби зберегти вкрай важливі для людей соціальні об’єкти.

За ініціативою голови районної ради Юрія Пінькового в лютому цього року було проведено засідання постійної комісії райради з питань освіти, культури та медицини, на якому було рекомендовано звернутися до обласних органів влади з проханням допомогти зберегти Центр у Радсаді, а голові райдержадміністрації – вжити всіх заходів по влаштуванню дітей до закладів сімейної форми виховання. Подібний заклик було обговорено і підтримано й на сесії районної ради.

Після «поштовху» з боку депутатів виконавча влада, нарешті, «заворушилася». Нині із семи дітей, що утримувалися в Реабілітаційному центрі станом на початок року, залишилася лише одна дитина. Крім того, після запізнілого звернення проблемою почали займатися і в Миколаєві. Складність ситуації – у тому, що приміщення Центру перебуває у власності Радсадівської сільської ради, й фінансувати капітальні видатки на потреби орендованих об’єктів з іншого бюджету заборонено законом. Але вихід є із будь-якої ситуації – головне, щоб його наполегливо шукали, а не байдикували та займалися словоблуддям, посилаючись на «об’єктивні» чинники.

Як пролунало під час останнього засідання постійної комісії, що відбулося під головуванням Кирила Драмаренка, «на 99 відсотків» область готова взяти об’єкт під своє крило – скажімо, створити на базі Радсадівського центру філію аналогічної установи обласного рівня. Проте позаяк було втрачено дорогоцінний час – уже цими днями збігає двомісячний термін, коли працівники Центру були попереджені про своє звільнення. Тож депутати висловили своє занепокоєння відносно того, чи вдасться зберегти педагогічний колектив до того часу, коли буде створено нову організаційно-правову форму.

Депутат К. Драмаренко звернув увагу й на такий момент. Ще в листопаді минулого року Міністерство соціальної політики України, дізнавшись про наміри голови Миколаївської РДА ліквідувати районний заклад для дітей, рекомендувало райдержадміністрації розглянути питання стосовно можливості утворення центру соціальної підтримки дітей та сімей шляхом реорганізації (виділено нами. – Ред.) Радсадівського соціально-реабілітаційного центру.

Як відреагувала на міністерську «підказку» очільниця Миколаївської РДА? «Цей лист носить рекомендаційний характер», – сказала, як відрубала, Алла Володимирівна. Виходить, поради міністерства, яке високопрофесійно, протягом тривалого часу займається державною політикою у сфері захисту прав дітей, – то порожній звук для пані Воробйової? Та чи не є такий підхід звичайним волюнтаризмом, який може поламати долю далеко не однієї дитини?..

Щонайменше дивує і мало не «наполеонівский» стиль керування голови РДА. Незрозуміло, чому перед прийняттям такого важливого рішення, що стосується долі десятків дітей району – і тих, хто на той момент утримувався у закладі, і потенційних вихованців Центру, – не можна було порадитися з депутатами, котрі є повноважними представниками своїх територіальних громад? Адже діти, що потрапляють до Центру, – вони не з Альфа Центаври, а свої, із сіл району…

На це моє запитання голова РДА вже звично послалася на закон – мовляв, її розпорядження юридично вивірено і двох трактувань бути не може. Але таке нехтування думкою депутатів навряд чи є логічним у контексті руху України до справді європейської держави, де дослуховуються до думки кожної людини, тим паче – зважають на позицію депутатського корпусу.

Депутати ж поставили питання руба: подібний заклад дуже потрібний, і його будь-що варто зберегти, нехай і під іншою вивіскою. Також варто не загубити високопрофесійний колектив працівників Радсадівського реабілітаційного центру. «Чому б, – висловив свої побажання районній держадміністрації голова районної ради Юрій Піньковий, – під час процесу ліквідації не одразу скорочувати людей, а продовжити функціонування закладу?». Адже кожна дитина, що потрапила в біду, не повинна бути заручником «юридично правильних» рішень, а також нездорових амбіцій недбалих чиновників.

Андрій ТЮРІН

Сообщение:

*

НОВОСТИ