Як поштарка Оля стала «корупціонеркою»

49-річна Ольга Бєлогурова з 28 квітня нинішнього року відбуває покарання у одному з виправних центрів України. За вироком Апеляційного суду Миколаївської області жінка засуджена до трьох років обмеження волі з позбавленням права два роки обіймати керівні посади.

Відмовлялася, наче відчувала біду

Про біду, що сталася з Ольгою Юріївною Бєлогуровою, розповіла в редакції її донька, яка мешкає у Миколаєві.

– Знаєте, цей жорстокий вирок Апеляційного суду став для нас громом серед ясного неба, – ледве стримуючи сльози, розповідає Люба. – За що? Моя мама – чесна й порядна людина, за своє життя чужої копійки не взяла. Більше двох років пропрацювала листоношею на Кінбурнській косі у Покровському відділенні поштового зв’язку (ВПЗ). І в сніг, і в дощ, і в мороз справно приносила людям пошту, пенсії і ніхто ніколи про неї лихого слова не сказав. Вона була сумлінним і відповідальним працівником, тому, очевидно, і запропонували їй очолити поштове відділення зв’язку. Та мама відмовлялася, неначе відчувала, що це добром не закінчиться – робота відповідальна, скрупульозна, з великим обсягом грошей, а вона для цього не має ні спеціальної освіти, ні досвіду. До того ж навчати її було нікому. Та, врешті, її все ж умовили. На керівній посаді мама пропрацювала всього чотири місяці – з 25 листопада по 31 березня 2016 року, затим написала заяву про звільнення. Відразу ж була призначена фінансово-господарська перевірка. Її результат приголомшив – не вистачало майже 14 тисяч гривень. Повторна перевірка віднайшла іще 8 тисяч гривень, а 5922 грн. так і «зависли». Щоб до мами не було претензій з боку Миколаївської дирекції «Укрпошти», вона сплатила борг до копійки. Як потім нам сказали, сплативши недостачу, вона цим признала свою вину.

Попорпавшись у товстій папці з документами, Люба простягнула нам папірець:

– Ось… копія чека про сплату.

Сім років тому, як розповіла нам Люба, мама з вітчимом, Андрієм Володимировичем, вирішили поміняти міський асфальт на тихе приморське село й перебралися жити на Кінбурнську косу до бабусі – 81-річної матері вітчима, Емми Георгіївни. У сільській глухомані півострова швидко освоїлися, завели підсобне господарство, годувальницю-корову. Вітчим, хоч і інвалід другої групи загального захворювання (у нього уражені тазостегнові суглоби), також допомагав, як міг. Для відновлення працездатності лікарі-травматологи давно пропонують йому операцію – ендопротезування обох суглобів, та її вартість за межами здорового глузду, тому з хворобою чоловікові довелося змиритися.

Отак би й жили собі утрьох – тихо та скромно, якби не зв’язалася Ольга Юріївна з «Укрпоштою».

Посада начальника обійшлася дорогою ціною

Якщо зазирнути у трудову книжку Ольги Бєлогурової, стане зрозуміло – посада начальника поштового відділення зв’язку для неї була чи не найвідповідальнішою у житті. Маючи лише шкільний атестат про середню освіту, починала вона свій трудовий стаж архіваріусом у цеху на одному з миколаївських заводів, затим нянею у дитячому садку, прибиральницею, виїзною санітаркою, деякий час працювала секретарем-друкаркою, офіціанткою. Словом, життя складалося непросто, і сімейне також, та, попри все, вона жодного дня не сиділа без роботи.

Наприкінці листопада 2015 року, згідно з наказом виконувача обов’язків директора миколаївської «Укрпошти», Ольгу Бєлогурову призначили на посаду начальника Покровського ВПЗ. Їй пояснили: посада передбачає виконання організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов’язків, тож Бєлогурова відтепер є службовою особою. З нею відразу ж уклали договір про повну матеріальну відповідальність за забезпечення схоронності довірених матеріальних цінностей.

Те, що жінка не мала відповідної освіти і досвіду роботи, миколаївську «Укрпошту» хвилювало менше всього. Бо ж відомо: у разі будь-яких негативних нюансів спочатку відповідатиме крайній, тобто керівник первинної ланки.

Так воно і вийшло. «Керівна посада» вилилася Ользі Бєлогуровій у обмеження волі, сором, ганьбу, моральне й фізичне приниження. Запис «звільнена за власним бажанням» у трудовій книжці було виправлено на «звільнена у зв’язку з втратою довір’я». Зрозуміло, що після відбування покарання їй буде дуже нелегко знайти роботу з таким «вовчим квитком».

А прокурор проти

Що ж за такий короткий проміжок часу встигла накоїти Ольга Юріївна?

Ользі Бєлогуровій інкримінована низка фактів заволодіння грішми й товарами поштового відомства з метою «особистого цілеспрямованого збагачення з корисливим умислом». Особисто збагачувалася головна поштарка Кінбурнської коси «шляхом зловживання службовим становищем»: не завжди показувала виручку від платежів фізичних осіб, не завжди оприбутковувала комунальні послуги, «підробляла» звітні касові документи і ін.

Люба: «Моя мама – чесна і порядна людина».

Миколаївський районний суд визнав Бєлогурову винною і покарав на три роки обмеження волі з позбавленням права два роки обіймати керівні посади. Враховуючи, що жінка раніше не притягалася до кримінальної відповідальності, сплатила недостачу, щиро переживає за скоєне, має чоловіка-інваліда, доглядає стару матір, добре характеризується за місцем проживання, не має адміністративних стягнень, суд звільнив її на підставі ст. 75 КК України від реального відбування покарання з річним випробувальним терміном.

Здавалося б, рішення соломонове: життєвий урок Ольга Бєлогурова отримала аж занадто пам’ятний і надалі він стане їй доброю наукою.

Проте такий судовий вирок не влаштував очаківського прокурора і процесуального керівника. Прокурор направив касаційну скаргу у колегію суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Миколаївської області з вимогою скасувати його, бо незаконний, і ухвалити новий. Випробувальний термін до засуджених за корупційні діяння, наголосив прокурор, неприйнятний. За сукупність злочинів Ольгу Бєлогурову належить позбавити волі, вважав обвинувач.

Вимога прокурора апеляційним судом була задоволена. Ольгу Бєлогурову вилучили з сім’ї і відправили у виправний центр сусідньої області тяжкою фізичною працею спокутувати «корупцію».

«Не корупція, нестача…»

Дізнавшись про халепу, в яку потрапила односельчанка, жителі Покровської сільської ради звернулися з колективним клопотанням до касаційного суду – під ним підписалося близько тридцяти мешканців. «За час проживання у Покровці, а це більше семи років, за Ольгу Бєлогурову можемо сказати тільки хороше. Два роки вона була у нас соціальним працівником, майже три роки – листоношею і чотири місяці начальником пошти. Завжди ввічлива, справно виконувала свої обов’язки, чесна, порядна людина. Пенсії, перекази, посилки, газети – все приходило вчасно, без нарікань. Бєлогурова працьовита, має особисте підсобне господарство, добре доглядає за чоловіком та свекрухою. Скарг і претензій до неї немає. Ми, жителі Покровської сільської ради, не згодні з рішенням суду і тими статтями, які застосовані до Ольги Бєлогурової. Вважаємо це не корупцією, а нестачею, бо ж знаємо, як їй не хотілося йти на цю посаду».

Добру характеристику односельчанці дав і сільський голова Г.М. Агафонов. «За всі ці роки на Бєлогурову жодного разу ніхто у сільську раду не поскаржився…».

Люди, які знають Ольгу, щиро дивуються: ну яка з неї корупціонерка? Вона ж не народний депутат, не керівник Нацбанку чи голова бюджетної комісії, не сільський ватажок, чи крутий посадовець, від якого залежать пільги, матеріальні блага, бюджетні надходження. Очевидно, прокуратурі знадобився звичайнісінький цап відбувайло для корупційної звітності, ось його і знайшли.

– Де ж ті «калібровані» корупціонери, які крали й продовжують красти вагонами і мільйонами? Чому досі не за гратами? – дивуються люди.

А немає! З моменту перемоги Майдану лише з десяток корупціонерів сіло за грати, інші отримали умовні терміни і штрафи, а з крупних топ-чиновників покараний за фінансове шахрайство й поплатився свободою тільки Павло Лазаренко – та й то не в Україні, а в США. За рік жоден з чиновників не був покараний по корупційній статті за привласнення, розтрату держмайна, зловживання владою чи хабарництво.

Як відомо, після Майдану в Україні створено низку спеціалізованих органів, направлених на боротьбу з корупцією, – Національне антикорупційне бюро України, Національне агентство протидії корупції, антикорупційна прокуратура, а в недалекому майбутньому буде створений ще й антикорупційний суд. Але поки що результат усього цього – нуль.

Тож правосуддя в Україні, мабуть, не випадково почали називати «кривосуддям». Бо ж коли подібний випадок нещодавно трапився у Вознесенську, де начальник поштового відділення № 2 привласнила більше двадцяти тисяч гривень, суд оштрафував її на 850 гривень і на рік позбавив права обіймати посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю. У цьому випадку мова про корупційні діяння навіть не йшла.

Тож, виходить, закон і насправді – що дишло?

«Якби вашу квартиру обікрали, що б ви тоді сказали?»

Хотілося б дізнатися, чому так довго й «палко» представники дирекції миколаївської пошти умовляли Ольгу Бєлогурову очолити місцеве відділення зв’язку. Адже знали, що їй бракує освіти, що на керівній посаді ніколи не працювала, не знає відомчої специфіки, з документами суворої звітності не знайома. Кадровий голод? Низька зарплата? Чи, може, чиновницька кадрова недолугість? І взагалі – за якими критеріями чи параметрами рядові листоноші перетворюються у начальників поштових відділень зв’язку? Адже «покровський поштовий інцидент» великою мірою на совісті й дирекції «Укрпошти».

На жаль, розмови з в.  о. генерального директора миколаївської «Укрпошти» Олександром Генкіним не вийшло. Чиновник категорично відрізав: ця тема його не цікавить.

– Я працюю керівником недавно – з грудня минулого року. Усі питання – до суду, до правоохоронних органів. Якщо, наприклад, вашу квартиру обкрадуть злочинці, вони повинні бути покарані? Так і тут.

Коли ж на очі потрапила колективна заява трудового колективу миколаївської «Укрпошти» до губернатора Олексія Савченка з проханням не допустити до банкрутства поштові відділення Миколаївської дирекції «Укрпошти» «корупційно призначеним (поза конкурсом) свояком столичного відомчого керівника, пенсіонером-відставником Олександром Генкіним», якому покладений місячний оклад у розмірі 100 тисяч гривень, стало зрозуміло: зверталася я не за адресою.

«Вважаю покарання занадто суворим…»

У своїй касаційній скарзі до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Ольга Бєлогурова написала: з вироком апеляційного суду не згодна, тяжкість моєї провини не відповідає призначеному покаранню.

Жінка раніше до кримінальної відповідальності не притягалася, має сім’ю, чоловіка-інваліда, свекруху похилого віку, які потребують її допомоги, щиро жалкує, що так трапилося. До того ж, сплатила до копійки нестачу, як за нинішніми мірками, не таку вже й велику, «Укрпошта» не має до неї жодних претензій, протягом досудового розслідування усіляко допомагала встановленню дійсних обставин – ця жінка три роки має поневірятися на виправних роботах.

На Кінбурнській косі надіються, що «корупційну справу» Ольги Бєлогурової Вищий спиціалізований суд України перегляне і вона невдовзі повернеться додому. Корову-годувальницю бабуся з сином вимушені були віддати іншим людям, бо не в змозі власноруч справлятися з господарством. З нетерпінням цього чекає і донька Люба, бо надто жорстоке, «показове», покарання не виховує людину, а озлоблює і ламає душу.

Галина ПОРФИР’ЄВА

Сообщение:

*

НОВОСТИ