Лиха жінка, злі сусіди, а чорт третій

Горіх став деревом чвар

Пенсіонер, учасник Другої світової війни з Первомайська Анатолій Чабан, якому 86 років, просить редакцію «РП» допомогти йому вплинути на сусідку Ольгу Миронець з тим, щоб вона спиляла гілля горіха, яке суттєво затіняє його город.

Варто підкреслити: сусідка встановила на межі двометровий паркан з шиферу на фундаменті, чим також суттєво затінила город пенсіонера. Законом їй цього не заборонено, та якщо по-людськи, то сусідові зробила гірше. З одного боку – гілля височезного горіха, який розрісся за кілька метрів від межі, з іншого – високий тінистий паркан суттєво знизили урожайність кущів і городніх культур, які вирощує пенсіонер на своєму клаптику землі.

З цього приводу Анатолій Чабан звернувся до Первомайського міського голови Людмили Дромашко й отримав відписку. Чиновниця відфутболила старика і порадила учаснику війни за захистом своїх прав звертатися до суду.

«У суді мені було поставлено питання, чому я не найняв адвоката, на що я відповів, що немає за що його наймати – моїй дружині 84 роки, вона важко хвора, а комунальні послуги і аптека забирають всю пенсію, – написав у своєму листі до редакції Анатолій Олександрович Чабан. – Адвокат запросив за свою роботу аж три тисячі гривень. Та де їх мені взяти? Тому оскаржити рішення суду не зміг. Статтею 105 ЗК України передбачено, що я маю право обрізати гілки горіха, які переросли за паркан на мою територію, але ж це проблеми не вирішить, бо горіх висотою приблизно метрів з 25, росте не на межі, а на відстані кількох метрів від неї. Я просив суд тільки одне – усунути затінення від паркану і обрізати гілки горіха від стовбура дерева з боку провулку Батова, 4, висота яких візуально сягає 5-7 метрів. Надав суду фотокартки, що підтверджують мої слова, проте суд до уваги їх не взяв. Повірили представнику відповідача, який заявив, що нижні гілки вже спиляні і цього вистачить».

Злощасний горіх – дерево чвар.

Чесно кажучи, як на мій погляд, проблема ламаного гроша не варта. Щоб у сусідів, нарешті, запанували у серцях і в домівках мир і спокій, варто відпиляти від стовбура дерева всього пару горіхових гілок. Так зробіть це й радійте життю, яке й так аж занадто коротке.

Від імені редакції просимо Ольгу Миколаївну Миронець, сусідку учасника війни Анатолія Чабана, уважити похилий вік пенсіонера і піти назустріч його проханню. Повірте, ви будете від цього вчинку тільки щасливіші.

А що там – за парканом?

Лист до редакції «РП» з Нового Бугу, підписаний вісьмома мешканцями райцентру, починався із заголовку «Що за тим високим парканом? Беззаконня!» і з настійливого прохання до газетярів обласного видання провести журналістське розслідування. Автори листа повідомляли: із своєю проблемою вже зверталися до редакції районної газети «Вперед» одноосібно, але допис тоді так і не з’явився, «бо газета була залежна від мера міста М.О. Лагодієнка». «Чи змінилася ситуація зараз і чи буде зелене світло для наших рядків, невідомо, – скаржилися вони. – Тому паралельно звертаємося й до вашої газети».

У житловому масиві, йдеться у листі, на землях громадської та житлової забудови, «у порушення архітектурних, будівельних, санітарних, безпекових та екологічних норм триває будівництво для гаражування техніки фермерського господарства». Власником цієї забудови є депутат міської ради І.М. Павловський. На сьогоднішній день, пишуть автори, «це повне розчарування. Ми вкотре пересвідчились, що люди приходять до влади тільки для вирішення особистих питань…».

Як з’ясувалося, з приводу цього будівництва дописувачі вже зверталися до багатьох владних кабінетів – до міського голови М.О. Лагодієнка, голови райдержадміністрації С.В. Іванова, народного депутата України А.О. Вадатурського, депутата обласної ради О.О. Бондаря, голови облдержадміністрації О.Ю. Савченка, управління ДАБІ України у Миколаївській області, прокурора Миколаївської області Т.О. Дунаса, Генерального прокурора України Ю.В. Луценка. Відповіді носили рекомендаційний характер з діями на місцевому рівні, «а депутати О.О. Бондар та А.О. Вадатурський взагалі залишили питання без відповіді».

Автори листа досить детально, у квадратних метрах, описали, яку територію на земельній ділянці займає гараж Павловського, його житловий будинок та господарські прибудови і висловили припущення: у майбутньому цей будинок може бути використаний як майстерня для найманих працівників. Вони пишуть: «Решта ділянки – 29х27 – повністю забетонована, справа і зліва по довжині зведено стовпи для металевого даху і вже розпочато монтаж металевих навісів. Депутат Павловський вирішив розвантажити своє власне подвір’я: донедавна на території об’єкта вже були припарковані дві вантажні машини, трактор, сівалки. Зараз місце стоянки змінено, бо, кажуть, створюється комісія, яка зробить висновки щодо правильності цього будівництва. Хтось вірить у об’єктивність? Ми – ні!».

Наостанок дописувачі наголошують: «Іван Павловський – турботливий син, чоловік, батько, піклується, щоб його рідні не дихали парами і газами від паливно-мастильних матеріалів, спокійно відпочивали. Для нас, громадян, порушуючи Закон України «Про регулювання містобудівної галузі», ДБН 360-92, Земельний кодекс, зокрема розділ 17 «Добросусідство» (ст. 103, 104) створив своїм будівництвом незручності, які впливають на здоров’я та повітря: виділяють у навколишнє середовище екологічно шкідливі, пожежонебезпечні речовини, створюють підвищений рівень шуму, вібрації».

На даний момент, як стверджують дописувачі, будівництво триває швидкими темпами і за п’ятиметровим парканом металевої конструкції в порушення норм безпеки ховаються незаконні дії, які відбуваються, на переконання авторів листа, під прикриттям міського голови М.О. Лагодієнка. «Так і хочеться його запитати, – продовжують автори, – чи готовий він в 2-4 метрах від власної оселі щодня, вдень і вночі, «насолоджуватися» гуркотом і маневрами тракторів, машин, вдихати шкідливі пари та гази від паливно-мастильних матеріалів? Чому для багатьох підприємців баражування відведене за містом? Чому Павловський є винятком? Адже закон для всіх один?».

У кінці листа його автори закликають до доброти, поваги і людяності. «У час, коли Україна втратила багато життів, територію, з гірким присмаком доводиться констатувати, що відстань між народом і владою стрімко зростає, а все тому, що влада живе своїм життям, коли «друзям» – все, а «ворогам» – закон. І, як наслідок, втрачається людяність, доброта, повага, а без цього країну не збудувати». Під листом підписалися сусіди Івана Павловського – М.С. Романенко, Ю.М. Побережний, Ю.В. Ситник, С.І. Шевченко, Ю.М. Вовченко, Т.В. Гронда, А.П. Божко, М.П. Булич.

По тону скарги відчувалося: сусіди, тобто «народ», як вони себе позиціонують у листі, налаштовані не по-дитячому войовничо й наполегливо воювати за свої інтереси з «владою», чи, точніше, з «другом влади» Іваном Павловським, якому «дозволено все». А дозволено, хіба що, лише будівництво хати та технічних господарських споруд на території власного двору.

Звідкіля ж узялося підґрунтя для конфлікту інтересів?

Як розповіли нам місцеві жителі, земельна ділянка на вулиці Шевченка, де нині будує хату фермер Іван Павловський, сподобалося не тільки йому. На неї донедавна мали особливі види ще кілька сусідів, чиї підписи також стоять під листом до редакції. Більше десяти років на цьому місці знаходився смітник, де перевантажувалися сипучі будівельні матеріали, зокрема пісок і щебінь, та складувався різний побутовий мотлох. Колись тут мешкала старенька бабуся, а як померла, будинок поступово зруйнувався, ділянка заросла чагарниками та бур’янами і перетворилася на дике місце. То ж коли новий господар почав розчищати занедбану територію, не всім це сподобалося, бо «нічийне» кожен сприймав як своє.

– Чесно кажучи, я вже стомився працювати папугою, – напівжартома-напівсерйозно говорить Іван Павловський. – Причина невдоволення – звичайнісінька людська заздрість – наша українська жаба. Я придбав цю ділянку й офіційно оформив її у минулому році весною. Територія ця відноситься до земель громадської та житлової забудови. Отримав дозвіл на будівництво, будівельний паспорт, який визначає комплекс містобудівних та архітектурних вимог, тільки-но взявся за розчищення та впорядкування території, як сусіди відразу ж пішли у «контри»: ти хто тут такий, що робиш, геть звідси! Скарги полетіли на адресу народних депутатів, у всі інстанції та редакції. Поки ж що я не в курсі їх розгляду і не маю жодного припису контролюючих органів. Якби знав, де порушив і що саме, усунув би недоробки й на тому кінець.

З огляду на скаргу міськрада ініціювала створення фахової комісії з тим, щоб на місці вивчити ситуацію. У її склад увійшли голова міськради М.О. Лагодієнко, начальник відділу міськради житлово-комунального господарства Р.В. Вакарь, інженер-землевпорядник земельного відділу міськради І.В. Петраковська, завідувач сектора містобудування та архітектури Новобузької райдержадміністрації Т.М. Висоцька, головний держінспектор державного будівельного контролю у Миколаївській області О.О. Долина, головний інспектор Новобузької РС ГУ ДСНС України у Миколаївській області О.М. Носик.

Суттєвих порушень, як з’ясувалося, комісія не знайшла. Хоча окремі зауваження є, зокрема для пожежної безпеки забудовник має змістити металеві конструкції від «червоної лінії» углиб земельної ділянки на три метри. На даний момент іще чекають висновків від спеціалістів МЧС.

– Які проблеми? – дивується Іван Павленко. – Якщо це допоможе моїм сусідам міцніше спати, з готовністю виконаю усі приписи.

З тим, що в основі цього конфлікту лежить суто людський фактор, згоден і Новобузький міський голова Максим Лагодієнко:

– Бо ж масштаб будівництва на заздрість багатьом. Чоловік має гроші, які заробив, а не вкрав, добрий господар, то й будує добротно. А паркан на своїй території ставити не забороняється. Стосовно того, що Іван Павловський депутат – то й що? Хіба депутатам забороняється будувати власну хату?

Безперечно, будь-яке будівництво – тимчасові незручності, зокрема для сусідів. Бо ж це гармидер, стукання, грюкання, брязкання, свердління… Та як без цього? Ось тут доречно б спрацював принцип добросусідських відносин, а якщо їх помножити на людяність, доброту і повагу, про які йдеться у листі, то ціни б таким сусідам не було. Сусіди – вони ж ближчі за родичів і воювати з ними – безглуздо. Недаром же кажуть: лиха жінка, злі сусіди, а чорт третій – одного батька діти.

Підготувала Галина ПОРФИР’ЄВА

Сообщение:

*

НОВОСТИ