Вирували пристрасті на цвинтарі…

Село Анатолівка Березанського району, що зручно «примостилося» на березі Тилігульського лиману, донедавна жило тихим та спокійним розміреним життям. Та раптом населений пункт розділився на дві частини, й конфлікт вийшов навіть за межі району. Принаймні, до редакції «Рідного Прибужжя» надійшов лист, що одразу звернув увагу своїм закликом – «Захистіть матір загиблого воїна!».

І хоча звернення не містить конкретних прізвищ, а підписаний «Жителі села Анатолівка», при подальшому спілкуванні з одним із його авторів стало зрозумілим: викладені факти мають під собою підґрунтя.

Отже, каменем спотикання став туалет, що його було побудовано близько року тому на місцевому кладовищі. Тривалий час цвинтар обходився без цього важливого об’єкта інфраструктури, відтак люди справляли природні потреби де заманеться, і зовсім не виключено, що навіть на чиїсь могилці. Такий стан речей не влаштовував як багатьох сельчан та гостей з інших міст, так і Валентину Волкову, котра обійняла посаду Анатолівського сільського голови в жовтні 2015 року. Варто зазначити, що Валентина Степанівна, яка доти працювала бібліотекарем, здобула перемогу на місцевих виборах з величезним відривом від конкурентів.

Пам’ятна дошка на честь О. Сарабіна.

Одним із найперших «глобальних» проектів нового сільського керманича стала побудова туалету на місцевому цвинтарі. Вона здійснювалася методом «народної будівлі»: селяни самі й фінансували будівництво, й власноруч зводили стіни об’єкта. Тож незабаром ошатна споруда із білої цегли вже приймала перших відвідувачів, а люди дякували за проявлену турботу.

Натомість Валентина Дмитрівна Сарабіна була не в захваті від новобудови. Річ у тім, що туалет розміщений в якихось декількох десятках метрів від могили найдорожчої для неї людини – сина Олега, котрий героїчно загинув на сході, захищаючи територіальну цілісність та незалежність нашої держави.

Як міститься в анонімному зверненні до «РП», дана забудова викликала обурення у всіх (виділено нами. – Ред.) жителів села, а мама загиблого героя неодноразово приходила на сесію з проханням до депутатів сільради перенести будівлю за межі кладовища. І, якщо вірити написаному у листі, сільський голова буцімто не просто відмовила у задоволенні прохання, а й сказала: «Якщо ви розберете туалет, то будете ходити на могилу Сарабіна Олега».

Валентина Сарабіна під час телефонної розмови підтвердила, що все так і було. «Туалету – не місце на кладовищі, – зазначила Валентина Дмитрівна. – Його побудувала новий голова, не дослуховуючись ні до чиєїсь думки. Я попросила встановити туалет в іншому місці, проте В. Волкова повідомила мені, що буде так, як вона сказала. Нічого не допомагало – ні вмовляння, ні мої виступи на сесії сільської ради. Тож коли терпець увірвався, люди самі вирішили розібрати цей туалет».

За словами матері Олега, близько десяти чоловік демонтували споруду та склали будівельні матеріали в іншому місці. У подальшому селяни, за допомогою місцевого фермера, планують встановити туалет у такому місці, що влаштує більшість мешканців села.

Звісно, ми зв’язалися і з Анатолівським сільським головою Валентиною Волковою. Відзначимо, що Валентина Степанівна не лише оперативно приїхала до редакції, а й відповіла на всі наші запитання.

– До мене неодноразово зверталися земляки з цього питання, тож і вирішили побудувати на кладовищі туалет, – розповідає В.С. Волкова. – Перед тим, як визначитися із місцем розташування нового об’єкта, я порадилася з отцем Михаїлом, який запевнив – немає різниці, де саме поставити туалет. Адже головне, щоб люди не оскверняли пам’ять тих людей, що відійшли в інший світ.

Запитую сільського голову, чи можна було поставити туалет з іншого боку від центрального входу на цвинтар – з тим, аби не бентежити почуття родичів Олега Сарабіна.

– Але там похована заслужений лікар України, інші шановані люди села. Тож у будь-якому разі туалет би знаходився біля чиїхось могил. Але не бачу в цьому нічого поганого – перед тим, як встановлювати туалет, я побувала на кладовищах Одеси, Миколаєва, і всюди туалет розташований поблизу центрального входу на цвинтар.

Валентина Волкова також зауважує: багато тверджень, котрі містяться в анонімному зверненні, не відповідають дійсності. Так, за її словами, мати загиблого воїна до неї з цим питанням не зверталася. Зі свого боку, вона не зверталася в правоохоронні органи щодо демонтажу туалету.

– Я навіть не могла подумати, що це викличе таке обурення у матері Олега. Я цього хлопця дуже поважала, він – одноліток мого сина. З повагою я ставлюся до всіх захисників України, неодноразово надсилала допомогу до зони АТО. До того ж недоречно казати про те, що з приводу місця розташування туалету обурилися всі мешканці села. Не згодні були всього близько 20 мешканців села.

Справді, чимало анатолівців підтримують голову села. Багато хто з них схвально ставляться до дій сільського голови, про що свідчить лист, підписаний близько 80-тьма мешканцями Анатолівки. Я поспілкувався з деякими з них, і ось що вони розповіли.

– Ніколи не чула про це питання на сесіях, хоча регулярно на них буваю, – сказала директор місцевої ЗОШ Олена Кулик. – Лише коли туалет рік простояв, почалися якісь розмови, а дехто повівся нечемно – кричав, ображав сільського голову.

– Туалет нікому не заважав, – вважає Олексій Бережний, – тож проблема надумана. Просто комусь не сподобалась сільський голова…

Цілком згодна з цією думкою і Ганна Наконечна: «Туалет ошатний, зручний. Будівлю можна було обсадити диким виноградом, і його взагалі б ніхто не помічав. Думаю, більшість моїх земляків були задоволені тим, що на цвинтарі нарешті з’явився туалет».

«Це якісь танці на кістках, – емоційно заявила Зінаїда Березюк. – Напевно, Валентина Степанівна комусь не вгодила».

Отже, як бачимо, село справді розділилося на два табори – тих, хто підтримує дії сільського керманича, та її опонентів. Свою думку в іншому листі висловили й дев’ять мешканців сусіднього села Краснопілля – за їхніми словами, вандалізмом та кощунством є руйнувати таку необхідну споруду. Щоправда, троє з підписантів листа мають таке ж прізвище, як і Анатолівський сільський голова, але Валентина Волкова запевнила – це просто її однофамільці.

Та чи можна було запобігти конфлікту, який, безперечно, не вартий стількох зламаних списів?

Звичайно, можна було б, якби питання будівництва туалету попередньо обговорювалося з громадою – або на сходці села, або ж з депутатами сільської ради та членами виконкому. Проте, судячи з усього, нічого цього зроблено не було. Напевно, новому сільському голові елементарно забракло досвіду, щоб на попередньому етапі колегіально визначити шляхи вирішення важливої для мешканців села проблеми.

Варто було врахувати й почуття мами Олега Сарабіна. Аж надто свіжий біль від непоправної втрати, надто натягнутий нерв емоцій…

Утім, до честі Анатолівського сільського голови Валентини Волкової, вона вміє визнавати власні помилки.

– Так, – каже Валентина Степанівна, – я помилилася, коли не провела публічне обговорення з приводу будівництва туалету й не дізналася думки всіх членів громади. І якщо я своїми діями образила почуття матері героя, то на сторінках обласної газети вибачаюсь перед нею. Ще раз кажу – і гадки не мала когось образити чи скривдити.

Отже, маємо надію, що конфлікт вичерпано, й невдовзі анатолівці знову житимуть у мирі та злагоді – так, як це було донедавна. А вся ця некрасива історія стане уроком для усіх, причетних до неї…

Андрій ТЮРІН

Сообщение:

*

НОВОСТИ