Аграрна нива Михайла Дротенка

Приморську Березанщину дощі зазвичай не балують. Але цьогоріч традиційно посушливий та спекотний край жнивує із посмішкою на вустах. В одному з кращих господарств південно-західної частини Миколаївщини – Публічному акціонерному товаристві «Прикордонник» – наприкінці минулого тижня, коли хліборобська кампанія якраз добігала кінця, вже намолотили близько 8 тисяч тонн збіжжя нового врожаю. При цьому врожайність озимої пшениці становила 38,2 центнера на круг, озимого ячменю – 30 ц/га, гороху – 26,6 ц/га.

Звичайно, погода сприяла хліборобам. Але за цими пристойними цифрами криється й титанічний самовідданий труд всіх без винятку працівників господарства – від водія до керівника. А ціну запашному короваю директор товариства «Прикордонник» Михайло Семенович Дротенко взнав багато десятиліть тому. Адже лише в аграрному секторі Березанського району досвідчений аграрій працює з 1972 року!

Утім ази важкої селянської праці Михайло Дротенко почав освоювати ще з далекого дитинства. Народився герой цієї публікації в селі Дивізія Татарбунарського району Одеської області. Батько, учасник війни, трудився будівельником, мати – в місцевому колгоспі. Тяжкі післявоєнні роки не балували маленького Мишка та його брата, натомість хлопці засвоювали головну науку від батьків: для того, щоб добитися успіху в цьому буремному житті, потрібно важко та наполегливо працювати, вряди-годи не рахуючись із власним часом та потребами. Тоді ж маленький Михайлик закінчив так званий університет інтернаціоналізму, бо поряд з українським були і молдавські, і болгарські, і російські села. «Усі, незважаючи на етнічні відмінності, жили в мирі та злагоді, – згадує Михайло Семенович. – А в кожному народі є як хороші люди, так і покидьки».

З вибором подальшого життєвого шляху Михайло Дротенко не вагався, й після закінчення восьмирічки подав документи на вступ до Білгород-Дністровського сільськогосподарського технікуму. А вищу освіту майбутній аграрій здобув в Одеському сільгоспінституті, на факультеті «Плодоовочівництво і виноградарство». І це був цілком свідомий вибір, адже рідне село буквально потопало в зелені виноградників – лише в батьків юнака росло понад 1000 кущів цієї античної культури, з яких щосезону робили 300-350 відер вина! «Ми з братом Олександром і за виноградниками дивилися, і бринзу робили, й на базарі торгували», – ділиться спогадами Михайло Семенович. Нині ж, як із розпачем каже М.С. Дротенко, люди не хочуть працювати в сільському господарстві, бо всіх приваблюють легкі заробітки. Звісно, робота на землі – важка, просякнута людським потом та неймовірною напругою, але й, водночас, почесна та відповідальна. Недарма ж кажуть: хвала рукам, що хлібом пахнуть!

Свою трудову біографію Михайло Дротенко розпочав 1972 року, коли доля закинула його на Миколаївщину, у винрадгосп «Березанський», що в селі Лимани Березанського району. Молодий спеціаліст «стартував» з посади старшого агронома-виноградаря. Завзятий та працьовитий новачок одразу звернув на себе увагу вищестоящого начальства, і його незабаром направляють на курси керівних кадрів для сільського господарства на базі Херсонського сільгоспінституту. Михайло Семенович успішно здав дипломну роботу, й дотепер вдячний за проходження практики своєму наставникові – головному агроному з с. Радсад Миколі Івановичу Чаушу. «Потім мене кожні п’ять років посилали на курси підвищення кваліфікації. Це була дуже хороша школа як професії, так і життя, адже від справжніх професіоналів аграрної ниви я по крупицях збирав їхній безцінний досвід», – зазначає М.С. Дротенко.

Тож у 1975 році молодий спеціаліст досить впевнено опанував посаду директора радгоспу «Березанський». У 1981 році починається новий етап у трудовій біографії Михайла Семеновича: йому доручають очолити щойно створений радгосп «Прикордонник», який організували на базі відділення «Примор’я» у селі Рибаківка все того ж Березанського району. Тоді у районі створили сім подібних сільгосппідприємств, і Михайло Дротенко, у віці Христа, став наймолодшим директором у районі.

«Новоспеченому» керівникові радгоспу довелося починати практично з нуля, натомість згодом із маленького відділка він створив потужне багатогалузеве господарство, котре ефективно займалося і рослинництвом, і тваринництвом, і виноградарством. Не меншої уваги Михайло Дротенко приділяв і розвитку соціальної інфраструктури, створенню належних умов праці для трудівників села. Тож лише за один рік свого директорства Михайло Семенович домігся зведення 45 затишних будиночків для трудівників радгоспу «Прикордонник». І це була не забаганка, а насущна потреба, бо люди приїздили працювати до Рибаківки і з усієї України, і з Білорусі, Молдови тощо…

Механізатори Сергій Коржов і Сергій Швецов, водій Маноль Кришмар.

Щодо виробничих показників, то в середині 80-х на полях поблизу Рибаківки було висаджено до 600 гектарів виноградників! Тож і нині плантації із сонячними ягодами не лише радують гарними урожаями, а й суттєво поповнюють касу акціонерного товариства. Під проводом М. Дротенка було розбудовано й виробничу сферу – посеред чистого поля постали механізовані бригади, тік, склади, гаражі для автотехніки, інші виробничі об’єкти. У кращі часи в «Прикордоннику» – на полях, фермах, виноградниках – були задіяні десь півтисячі працівників! А господарство за досягнутими показниками було одним із кращих не лише в районі, а й у Миколаївській області.

Принагідно Михайло Дротенко повсякденно опікувався соціальним розвитком села. Так, у Лиманах під його керівництвом було зведено нову школу. Свого часу за кошти підприємства було газифіковано Рибаківку та навколишні села. Постали нова школа на 342 учні і дитячий садок на 90 місць, будувалися автодороги з твердим покриттям, житлові будинки, магазини. Гордістю Михайла Семеновича є також побудована база відпочинку «Мечта» на 200 місць. Останніми роками ПАТ «Прикордонник» за символічну платню здає цей об’єкт в оренду профспілці працівників освіти Миколаївської області, й щороку сотні вчителів та членів їхніх родин у цілком хороших умовах відпочивають та оздоровлюються поблизу теплого та ласкавого Чорного моря.

Звичайно, нині акціонерне товариство «Прикордонник» має не ті масштаби, як колись. Але кожному напрямку діяльності товариства його директор разом із своєю дружною командою дають раду. Близько 3 тисяч гектарів ріллі віддані «на поталу» зерновим та олійним культурам, і завдяки вдалому господарюванню люди мають користь, а земля відчуває ефективного та дбайливого господаря. У землю лягає лише добірне насіння, всі рослини надійно захищені від шкідників та хвороб. Усі без винятку масиви включені до плану сівозмін, ба навіть 400 гектарів перебувають під чорним паром. Окрім необхідного комплексу мінеральних добрив, у грунт вносять і органіку – завдяки власному тваринництву. Проте через збитковість цього напрямку й у Рибаківці – чи не останніми в районі – замислилися щодо доцільності збереження молочного скотарства. «А тут іще й доярку вдень із вогнем не знайдеш, – скрушно зітхає Михайло Семенович. – До того ж переробники продукції тваринництва приходять не для того, аби ми стали заможнішими, а тільки для того, щоб самим збагатитися…»

Та годі про сумне. Адже працівники «Прикордонника» наразі у доброму гуморі – у комори засипано значний обсяг ранніх зернових, а це – запорука фінансової стабільності та підґрунтя для подальших звершень. Серед тих, хто домігся кращих виробничих звитяг, механізатори Сергій Коржов, Віталій Продан, Юрій Цураєв, Ігор Сапєлов, Ігор Остапенко. Так, Ігор Сапєлов спромігся зібрати хліб з площі понад 300 гектарів, надто не відстали від нього й інші хлопці. По труду – й шана відповідна. За кожний оброблений гектар механізатор отримує певну винагороду, тож за хліборобську пору набігає кругленька сума.

Лише гарні слова можна сказати й на адресу заступника директора ПАТ «Прикордонник» Володимира Михайловича Дротенка, який не пасує перед труднощами й відрізняється моторністю та завзятістю. «Син Володя, – говорить М.С. Дротенко, – моя надія і майбутня зміна». Закінчивши свого часу Одеський сільгоспінститут, Дротенко-молодший ось уже 12 років працює в «Прикордоннику». Починав з посади агронома-виноградаря, зараз, як заступник директора, Володимир Михайлович відповідає за інноваційний розвиток підприємства.

А третім, та чи не найвідповідальнішим, «ланцюжком» сімейного «триплету» є Галина Володимирівна Дротенко. Досвідчений педагог уже багато років очолює Рибаківську загальноосвітню школу. Годі й казати, що проблеми освітянського закладу – то й клопоти Михайла Семеновича. Школа постійно відчуває сильне меценатське плече базового сільгосппідприємства у вигляді і ремонтів приміщень, і придбанні інвентарю, і в усіх інших питаннях освітянського життя-буття. Власне кажучи, всі свої депутатські кошти як депутат Березанської районної ради Михайло Дротенко цього року перерахував на потреби Рибаківської ЗОШ. «Користь від школи матимуть усі діти, відтак – усі наші мешканці», – розмірковує Михайло Семенович.

Цілком задоволеними почуваються й пайовики акціонерного товариства. На кожен гектар власник паю отримує 3 центнери зерна пшениці, не кажучи про «бонуси» у вигляді соломи та інших «дрібниць». Тож люди гуртуються довкола базового господарства, адже ПАТ «Прикордонник» – то запорука не лише стабільності, а й добропорядності та обов’язковості. У районі, й не тільки, добре знають: слово Михайла Дротенка – на вагу золота.

І невипадково Михайла Семеновича Дротенка багаторазово обирали депутатом Миколаївської обласної та Березанської районної рад. Усе своє життя заслужений працівник сільського господарства М.С. Дротенко присвятив служінню рідній землі та людям. Тож привітаємо знаного аграрія з 45-річчям його трудової діяльності та побажаємо йому нових трудових і життєвих звершень, міцного здоров’я та благополуччя!

Андрій ТЮРІН
Фото автора

Сообщение:

*

НОВОСТИ