Доля дитини під «пресом» суддівського «молота»

«Ганьба!», «Як вам не соромно?», «Ви про дитину не подумали!» – саме під ці та подібні гучні крики обурених людей залишала зал судових засідань суддівська «трійка» Апеляційного суду, що приймала рішення «в інтересах малолітньої дитини». Головуючий у справі Павло Лисенко пробував дещо погасити людський гнів: мовляв, виправдовувався Павло Пилипович, нам і самим шкода, що ухвалили таке ось рішення, але «в нас не було іншого виходу» (?! – Ред.).

Важко сказати достеменно, що мав на увазі пан Лисенко, але іще задовго до початку розгляду апеляційної скарги почали поширюватися чутки, що нібито на людей у мантіях чиниться неабиякий тиск як з боку прокуратури, так і з боку впливового депутата Миколаївської міськради. Але, як би там не було, в домовину судової реформи, яка буцімто набуває нових рис, 10 липня було вбито ще один чималенький цвях – у вигляді суцільної недовіри суспільства до тих рішень, котрі, посилаючись на Закон, приймають служителі Феміди.

Отже, наша газета продовжує уважно відстежувати долю восьмирічної Даші Лемберг (особисті дані дівчинки та деяких головних персонажів змінено в інтересах дитини). У своїй першій публікації на цю тему «Доля дитини: у пошуках омріяного щастя», яка досить символічно вийшла якраз у Міжнародний день захисту дітей («РП» від 01.06.17), ми розповіли про ті випробування, що спіткали маленьку Дашу на самісінькому початку її життєвого шляху. Нагадаємо, що майже два роки тому в біографії дитини трапилася найстрашніша трагедія – пішла з життя її мама, Лілія Мурахович. За свідченнями сусідів та знайомих Лілії, чоловік Валерій часто бив та принижував дружину, й подекуди сцени насилля відбувалися на очах маленької Даші. Через це у дитини виникли проблеми з мовою та особистим розвитком.

По смерті матері опіку над дитиною взяли найближчі родичі – бабуся Даші і рідна тітка Жанна Лемберг разом зі своїм чоловіком Павлом. Натомість біологічний батько дівчинки В. Мурахович більше року не надавав жодної (!) допомоги по утриманню та вихованню дитини і навіть не цікавився її життям. Не кажучи вже про те, що Даша вимагала підвищеної до себе уваги у зв’язку зі значними проблемами психологічного та розумового розвитку. Натомість усе це маленькій дівчинці дала нова родина, котра виховувала Дашу в атмосфері родинного тепла, затишку та любові. Здавалося, все страшне в житті дівчинки вже позаду, адже вона у колі нової сім’ї перетворилася на звичайну дитину – життєрадісну, активну, допитливу.

А самого Валерія Мураховича через злісне невиконання обов’язків по вихованню дитини було позбавлено батьківських прав. При цьому районний суд також урахував ту обставину, що представники служб у справах дітей Миколаївської міської ради та адміністрації Центрального району тривалий час не могли зв’язатися з горе-батьком – той, за різними даними, проживав уже з новою сім’єю в місті Одесі, а на телефонні дзвінки навіть не відповідав. Дівчинку ж усиновила саме родина Лембергів, при цьому їй, з метою збереження таємниці усиновлення, було змінено ім’я, по батькові, прізвище та дату народження.

У подальшому мали місце і зухвале викрадання Даші біологічним батьком, причому кримінальне провадження було «благополучно» закрито під дбайливим «наглядом» усе тієї ж прокуратури, і вже намагання Мураховича юридичним шляхом забрати дівчину до себе. Причому, як упевнено заявляють ті, хто добре знають Валерія, це робиться виключно з меркантильних міркувань. Адже, за їхніми словами, чоловік веде розгульний образ життя і тривалий час не лише надміру вживає оковиту, а й «балується» наркотиками, тож, мовляв, гроші на дитину йому будуть не зайвими. У розпорядженні редакції також є відео, що свідчить про сексуальну розбещеність та аморальність Валерія Мураховича.

Отже, як розповідалося в нашій другій статті – «Дитяча доля на терезах Феміди» («РП» від 15.06.17), в Апеляційному суді Миколаївської області відбувся розгляд апеляційної скарги на рішення Центрального райсуду щодо позбавлення В. Мураховича батьківських прав.

Попри очевидні та не спростовані докази того, що В. Мурахович не брав жодної участі в житті дитини (поготів, після смерті матері), а також незважаючи на експертну думку органу опіки адміністрації Центрального району та відповідної служби міської ради, суддівська колегія під проводом судді І.В. Лівінського «одним махом» ухвалила рішення про відновлення батьківських прав Валерія Мураховича. Важко уявити, чим керувалися люди в чорних мантіях, але при цьому було запущено маховик, котрий може важким катком пройтись по душі та долі маленької Даші, полишивши по собі незгладимий чорний слід.

Це, власне, підтвердило й засідання по розгляду нової апеляційної скарги В. Мураховича, в якій він попросив суд скасувати усиновлення Даші Павлом та Жанною Лембергами. Звичайно, у своїх юридичних намаганнях позивач посилався на попереднє рішення апеляційної інстанції, де його поновили в батьківських правах.

«Прошу повернути мені дитину», – тільки й спромігся сказати на початку судового засідання сам Мурахович. Але навіщо йому дитина, зважаючи на його попередню поведінку як батька та «стиль» життя? Відповіді на це більш ніж нагальне запитання в судовому засіданні так ніхто і не почув. Натомість представник інтересів позивача зазначила за свого «клієнта»: «Він хоче виховувати дитину». Але, знову ж таки незрозуміло, чому біологічний батько не робив цього у попередні роки, через що дівчина жила в атмосфері страху, знущань та невизначеності.

Суддя ж Лисенко, ведучи засідання, «натягнув» на своє добре обличчя «маску» турботи про маленьку Дашу: доля дитини, за його словами, це – серйозно. І хіба, риторично та з праведним гнівом запитував служитель Феміди заповнену вщерть залу засідань, можна «гратися» нею, як іграшкою: сьогодні дитина живе в одній родині, завтра – в іншій? Ба, навіть пан Лисенко докоряв позивачеві за його «поведінку» і байдужість щодо долі дівчинки.

Проте на виході суддівський «праведний гнів», а метр сучасного театру Станіславський не дасть збрехати, обернувся суцільним пшиком, або ж – рішенням на користь горе-батька. Адже одним помахом суддівського молотка «трійка» постановила: усиновлення Даші родиною Лембергів скасувати, а дівчинці повернути ті особисті дані, що були в неї на момент народження.

Що ж, «маски благообразності» суддя Лисенко таки дотримався – і тоді, коли присоромлював горе-батька, і тоді, коли задовольнив клопотання адвоката відповідачів щодо заслуховування свідків. Уважно вислуховуючи заявлених свідків, котрі в один голос говорили про недопустимість повернення дитини до В. Мураховича через його повну батьківську неспроможність та, водночас, давали схвальні характеристики родині Лембергів (а серед свідків були не тільки сусіди та знайомі цієї сім’ї, а й відповідальні особи – вчитель школи, де навчається Даша, та представники органів опіки), суддя Лисенко навіть неодноразово вдавався… до жартів. А й справді, чому б не покепкувати, якщо вирішується така «дрібничка», як доля дитини?..

Звичайно, суддя Павло Пилипович Лисенко може веселитися скільки завгодно і як йому заманеться – ніхто не може заборонити «вершителю людських доль» поводитися подібним чином під час судового процесу. Та чи розуміє він та інші судді, що два вищезгадані вердикти Апеляційного суду дитина, напевно, сприйме крізь призму нової особистої драми? І що судді Лисенку «сотоваріщі» з того, що чимало різних людей – за віком, освітою, способом життя – до глибини душі обурені подібними «законними рішеннями»? Проте, напевно, подібні суддівські вердикти також не «пахнуть».

Однак ніхто не відміняє й правильність народної мудрості – добре сміється той, хто сміється останнім. Навіть якщо долю маленької Даші «сильные мира сего» за допомогою нечистих на руку представників судової системи «порєшалі» задовго до судового засідання, а отже – текст судового рішення був написаний заздалегідь, боротьба батьків та громадськості за маленьку Дашу Лемберг продовжується. Окрім касаційної скарги на рішення Апеляційного суду від 1 червня 2017 року, нові батьки дівчини подадуть касацію і на вердикт Апеляційного суду Миколаївської області від 10 липня. Тоді ж і побачимо, чи будуть знову весело реготати деякі «петросяни» суддівського корпусу. Або, можливо, вони, нарешті, таки замисляться, чи можна недолугими суддівськими рішеннями ламати долю восьмирічної дитини. Можна, звичайно, ще згадати і про совість, але, без сумнівів, юридично підковані служителі Феміди мені нагадають: то – категорія не з області права.

У будь-якому разі за подальшими перипетіями цієї резонансної справи, як і раніше, продовжує уважно стежити вся редакція нашої газети, а також – численні читачі та шанувальники «Рідного Прибужжя». Ми, газетярі, переконані: успішність та європейськість держави передусім ґрунтуються на благополуччі та дотриманні законних прав кожного її громадянина, поготів, коли йдеться про малолітню дитину…

Андрій ТЮРІН

P.S. Варто додати, що попри ці суперечливі та недвозначні суддівські рішення, що так збурили громадськість, місце проживання Даші Лемберг визначає лише суд, і тільки суд. Тож поки дівчинка на законних підставах і надалі може мешкати в своїй новій родині, де їй приділяють стільки уваги та батьківської любові. Але хто дасть гарантію, що якийсь «добрий та веселий» дядько в мантії не задовольнить і наступний позов В. Мураховича – щоб дитина мешкала з ним під одним дахом?..

Комментарии:

  1. Нико:

    Судью на мыло!!!

Сообщение:

*

НОВОСТИ