«За квадратні метри у гуртожитку готові вбити…»

Олександр Павлюченко пройшов АТО і наразі служить у морській піхоті в Миколаєві. Молодій сім’ї із чотирирічною донечкою надали кімнату в гуртожитку по вул. Київській, 2, де вони живуть другий рік поспіль. А нещодавно Олександр Володимирович завітав до редакції та розповів про умови, в яких живе його сім’я: кімната – «за скляною перегородкою», а доступ на кухню та до туалету – закритий. Щоб пересвідчитися у цьому, кореспондент завітав у вказаний гуртожиток.

За скляною стіною

Колишній гуртожиток Чорноморського суднобудівного заводу, який свого часу був переданий міській раді, справляє непогане враження. Цілком сучасна дев’ятиповерхова будівля, де доволі чисто порівняно із іншими гуртожитками міста. Просторі світлі холи, великі коридори, кухня та санвузол для кожного блоку.

Кімната Людмили та Олександра Павлюченків представляє собою відгородку частини холу скляними блоками, квадратики якого вважаються непрозорими. Втім, щоб сховати житло від сторонніх очей, ця стіна завішана численними ковдрами і ковдрочками. «Живемо, як цигани», – жартують Олександр та Людмила.

Старожили гуртожитку стверджують, що відгородки робилися задля облаштування «ленінських кімнат», що зовсім не схоже на правду. Вочевидь, мета такої «реконструкції» – збільшення житлової площі гуртожитку, адже подібні вигородки знаходяться і на інших поверхах будівлі.

Велике вікно через всю кімнату Олександр Павлюченко змушений був закласти задля збереження тепла взимку. До речі, ця кімната на місці колишнього коридору опалюється дуже погано, тому доводиться обігріватися каміном, який «накручує» сотні кіловат електроенергії.

Електричний щит, який повинен бути в коридорі, але ж ніяк не у «ленінській кімнаті», наразі також опинився у помешканні молодої сім’ї.

До кухні Людмила йде довгим коридором, повз великий хол. Стає одразу зрозуміло, що бігати із каструлями «на довгі дистанції» зовсім незручно. Але це ще півсправи. При заселенні майже два роки тому ніхто не попередив Павлюченків, що сусіди чинитимуть їм опір у користуванні кухнею та туалетом. Право приходити на кухню та користуватися туалетом Павлюченки, можна сказати, «вибороли» у численних сутичках із сусідами. Рознімати ворогуючі сторони доводилося із комендантом та навіть правоохоронцями. І якщо наразі члени сім’ї ще потрапляють на місця загального користування, то все одно побоюються, що із майбутньою приватизацією доступ туди для них буде закритий.

«У гуртожитку подейкують, що можуть вбити за кожний квадратний метр через цю приватизацію», – зазначила мимохідь сусідка Павлюченків, яка проживає у такій же «склянці». Хто-хто, а ця жінка настраждалася від сусідських воєн і тепер зайвий раз намагається не висловлювати свою думку.

– У найближчі п’ять років ніякої приватизації у гуртожитку не буде, – натомість стверджує комендант гуртожитку на вул. Київській, 2 Надія Копієвська. – За законом кожен мешканець повинен прожити у гуртожитку не менше п’яти років, щоб набути право приватизувати своє житло. Ніхто із нинішніх мешканців поверху, де проживають Павлюченки, ще не прожив там цей строк, тому ніхто з них нічого приватизувати не зможе.

Хто живе по сусідству?

Надія Копієвська переконана, що Павлюченки скаржаться лише задля того, щоб отримати додаткову кімнату, а умови проживання у них цілком нормальні.

– Люда Павлюченко ходить на кухню, у неї там є стіл, шафа з посудом. Крім комори, яку їм дали, вони зайняли ще одну, в якій стоїть пральна машинка, – говорить комендант. – Білизну вона сушить на балконі. Не знаю, хто її туди не пускає. А додаткові кімнати я не даю і не забираю.

Життя молодої сім’ї ускладнюють не лише чисто побутові незручності. Павлюченків обурює те, що поряд є кілька кімнат у межах блоків, тобто із вільним доступом до кухні та туалету, але вони, за їхніми спостереженнями, стоять порожні. Зокрема з приводу кімнати № 113 Олександр Павлюченко звертався із запитом до міської влади. Йому повідомили, що кімната закріплена за воїном, який наразі перебуває в АТО. Але чому ніхто з рідних не проживає там та не з’являється бодай інколи, Павлюченкам незрозуміло.

На це комендант гуртожитку Надія Василівна Копієвська пояснила журналісту, що дружина господаря кімнати справно платить за проживання, а сама… нібито поїхала до матері в село.

Мешканцям гуртожитку відомо також, що кімнати, та не по одній, мають тут колишній комендант, а також заступник начальника житлово-комунального підприємства «Бриз», на балансі якого наразі знаходиться сам гуртожиток.

– У мене в гуртожитку немає ані житлової кімнати, ані кабінету, – запевнила Надія Копієвська. – Знаю, що у колишнього коменданта у місті є квартира. А чи є ще кімната у гуртожитку – то мені невідомо. Як я можу знати, якщо людина здала усі документи в міську раду? Заступник директора Кізюн Ігор Вікторович живе в моєму гуртожитку на вул. Київській, 2. Дві кімнати – на третьому поверсі. Це було до мене. Чи є у нього житло у місті? Гадки не маю!

Надія Василівна запевнила, що усі претенденти на кімнату в гуртожитку подають документи до міськвиконкому, і тільки там можуть перевірити, чи є у людини якась нерухомість.

«У мене немає доступу до цих відомостей, та це не входить у мої службові повноваження», – додала Надія Копієвська.

Дізнатися про те, чи мають колишні або нинішні посадові особи кімнати у гуртожитку по вул. Київській, 2, виявилося непросто. Начальник відділу обліку та розподілу житлового фонду Миколаївської міськради Михайло Коваль, у якого, за словами коменданта, зберігаються усі довідки та документи мешканців, категорично заявив: «Цих відомостей не маю. Якщо Павлюченко про це знає, нехай звертається до правоохоронних органів. У нього є можливість звернутися і вимагати відновлення справедливості і дотримання своїх законних прав».

Трохи згодом відповідь була іншою: «У четвер вийде інспектор, яка займається гуртожитками, будете розмовляти з нею. Цей гуртожиток ми отримали від попередніх власників разом з мешканцями, ми туди нікого не заселяли».

Утім, не викликає сумніву, що і самі мешканці, і у квартирному відділі прекрасно обізнані хто є хто, і зовсім незрозуміло, навіщо робити з цього таємницю.

«Кімнату могли б і не давати…»

У відділі обліку та розподілу житлового фонду міськради Олександра Павлюченка вважають «невдячним», а начальник відділу Михайло Коваль зауважив, що місто… взагалі не мало надавати йому житло.

– Він стоїть у нас на обліку всього два роки, – сказав Михайло Коваль. – У переліку черговиків, які потребують кімнати у гуртожитку, налічується близько 500 сімей, з них приблизно 30 сімей воїнів АТО. Попри всі проблеми, для нього таки знайшли можливість і надали кімнату. Площа там більша, ніж у звичайній кімнаті, адже вона побудована за рахунок холу.

Начальник квартирного відділу зазначив. що у найближчі два роки на отримання повноцінного впорядкованого житла Павлюченкам розраховувати не доводиться. Адже в якості тимчасового житла Олександр уже отримав свою кімнату.

– На квартирному обліку він у нас стоїть з травня 2016 року, у загальній черзі – трохи більше року. Його номер у загальній черзі – 5 тисяч 076, у першочерговій черзі – 2 тисячі 102, – уточнив Михайло Коваль. – Натепер місто має у своєму розпорядженні тільки таке житло. На жаль, у міської влади дуже обмежені можливості щодо забезпечення житлом пільгових категорій, зокрема – воїнів АТО. Ви знаєте, як багато наразі внутрішньо переміщених осіб, є чорнобильці, військовослужбовці, діти-сироти. Якщо його не влаштовують такі умови, він мав право відмовитися та чекати своєї черги далі!

Що ж, легко так тільки казати. Натомість молодій сім’ї треба сьогодні мати належні житлові умови та виховувати маленьку донечку. Часу чекати далі на отримання хоч якогось житла просто немає, Павлюченки кілька років орендували чужі квартири, витрачаючи на оплату по кілька тисяч гривень на місяць. Тому й цій кімнаті, де майже немає зручностей, неабияк раділи. Тепер вони мізкують, яким чином це житло можна пристосувати до нормального проживання. І шляхи вирішення проблем усе ж таки є.

Порядок використання кухні та туалету можливо вирішити на загальних зборах мешканців гуртожитку. А на прохання Павлюченків надати додаткову кімнату їм радять писати скаргу у міськвиконком. На додаток до численних письмових та усних звернень.

– Тільки міська рада, куди здаються усі необхідні документи, має вирішувати, кому надавати, а у кого відбирати житло, – зауважила Надія Копієвська. – Моє діло – скласти акт про фактичне проживання або непроживання. Далі міська рада вирішить, чи відбирати кімнату та передавати її комусь далі.

Начальник обліку та розподілу житлового фонду міськради Михайло Коваль запевнив, що папери усіх претендентів на отримання кімнат у гуртожитку ретельно перевіряються, у тому числі і на предмет володіння нерухомістю. Інформацію щодо того, чи не зловживають цим посадові особи, сподіваємося отримати у відповідь на наш редакційний запит, який направимо за адресою одразу після виходу на шпальтах газети цієї публікації.

Тетяна ФІЛІППОВА

Комментарии:

  1. Виктор:

    Хахахахаха, та Саня лодырь еще тот, ему говорят сделай перегородку, увеличь площадь, оно лежит палец о палец не ударит, люди на других этажах такие комнаты сделали, а жена так вообще молотом что на ведро ходит)))) А у самих унитаз в кладовке.

  2. Людмила:

    Как же так, за что им вообще дали площадь? Я прожила в этом общежитие 7 лет и никак не могу получить ордер а они меньше двух лет и уже есть ордера.

  3. Кошка:

    Все таки хорошо что молодым семья еще хоть что то дают, как раньше. Особенно когда совсем нет денег на жилье.

  4. Виктор:

    Та оно то хорошо, только наглеть то не нужно, я сам прожил с женой по общежитиям и в 40 лет получил комнату, запустил рукава и все сделал и душ и туалет, тяжко было делать но ничего все удобства необходимые есть. А тут прожили без году неделя получили на шару жилье и еще мало. Мало сели работать, репу наел. И хоть бы не позорился на фоне розетки, любой мужик может поменять розетку в хате. И чё дете у тебя бегает по комнате с оголенной розеткой? Ну это уже ни в какие ворота извините. Что это за мужик в квартире.

Сообщение:

*

НОВОСТИ