Найлегше – любов дарувати, найважче – додому чекати…

Новости, Общество

  28 Сен , 2017

Про те, що на одних з урочистостей у нас, в Новому Бузі, вручатимуть нагороди двом матерям-героїням, я знала наперед і поспішила, щоб поспілкуватись із ними.

Подумала: якраз мами залишили свою безкінечну домашню роботу, одягли святкові сукні і прийшли на концерт.

У залі районного Будинку культури збирались люди. Але жінку-героїню цієї розповіді я помітила відразу. Як можна було не впізнати? Біля неї по обидва боки сиділи юнак і трохи старший молодий чоловік, а поруч примостилась, певно, донька. Бо вона була дуже схожа на маму. А ще тримала у руках букети квітів і стежила за мамою, щоб була в порядку зачіска і гарно виглядало мамине вбрання.

Знайомимось. Це справді і є мама-героїня Тетяна Миколаївна Заярна. Гарна жінка з красивим і звучним прізвищем, вона скромно усміхалась, а в її очах можна було прочитати спокійну життєву мудрість. Видно було, не звична жінка до таких особливих почестей до себе, а от сама, певно, щедро усе життя роздає свою материнську любов. І так приємно спостерігати, що і їй, як уміють, по частинці повертають ту любов діти і внуки.

Для початку я запропонувала на згадку про цей день сфотографуватись. І відразу поруч з бабусею стали онук Максим, син Віталій і донька Катя.

Тим часом наповнилась у Будинку культури глядачева зала й розпочалась урочиста частина свята. Коли оголосили прізвище Тетяни Миколаївни, діти провели маму на сцену і зустріли з нагородою – з квітами і поцілунками. Що значить це для мами – здогадатись неважко. В дітях – її щастя, діти – її найбільша турбота.

Біографія Тетяни Миколаївни розпочиналась на Луганщині. Туди, щойно побравшись, поїхали працювати на шахту її батьки. Там вона народилась. І невдовзі молода сім’я повернулась додому, на Кіровоградщину. Тут обоє пов’язали своє життя з сільським господарством: батько Микола Павлович сів за штурвал комбайна, мама Любов Андріївна пішла працювати на тваринницькі ферми. А Тетяна, коли отримала перше свідоцтво у школі, вирішила стати овочівником і вступила до Андріївського ПТУ, що недалеко від дому, в Баштанському районі. Туди ж приїхав за професією садівника і Олександр – її майбутній чоловік. Там народились їхнє кохання і мрія бути разом усе життя.

Як бажали, так і сталось. У цьому році якраз виповнюється 40 років подружньої пари Тетяни Миколаївни і Олександра Митрофановича. А за плечима обох – багато радісних подій і чимало тривог.

Тоді, коли ще юна Тетяна закінчила навчання в ПТУ, на трироки поїхала працювати за комсомольською путівкою на консервний завод у місто Вознесенськ. А Олександр пішов служити в армію. Вона його чекала і дочекалась. Потім одружились.

Олександр родом з Новоюр’ївки нашого району. Тому згодом дорога привела молоду сім’ю у це село. Але знову ж таки комсомольська путівка покликала його на деякий час на міліцейську службу. А з часом перебрались жити в Новий Буг. Самі побудували будинок. Трудились.

Діткам раділи. Спочатку народилась донька Наталя. Вона також, як і мама, буде героїнею, бо народила і виховує п’ятьох діток (найменшенькому – два рочки).

Вдруге Тетяна Миколаївна і Олександр Митрофанович стали батьками, коли народилось двійко синочків – Віталій і Сергій. Росли діти в дружбі. Батьки прищеплювали їм найкращі риси. Сини навчились мирній професії зварника. Але як змужніли – ой стільки було тривог за них. Обоє після строкової служби були мобілізовані і служили в зоні АТО на Донбасі: Віталій – розвідником, Сергій – гранатометником. Слава Богу, додому повернулись обоє. Але безслідно для них ця війна не пройшла. Віталій мав поранення і контузію. І Сергія контузило під час обстрілу. Як боліло материнське серце, і як болить і досі… Сини зараз поїхали в столицю, там працюють.

Катя – четверта дитина в їхній родині. Вона закінчила Миколаївський юридичний технікум. А зараз доглядає свого маленького синочка, допомагає мамі по господарству.

П’ятим у сім’ї народився Олександр. Зараз йому вже 27 років. Після нашого коледжу МНАУ він закінчив ще й Кіровоградський університет. Знайшов престижне робоче місце в Києві.

Батьки надіються, що сини зуміють стати міцно на ноги, влаштуватись у житті і бути достойними людьми.

Ну а на черзі у Тетяни Миколаївни і Олександра Митрофановича – онуки. Вони для них – подвійна радість. Усім стараються допомогти, підтримати.

Якраз тоді, коли ми спілкувались, бабуся готувалась на урочистості з нагоди випуску внука Максима – уже колишнього студента коледжу МНАУ.

Звичайно, родина Заярних не вважає себе геройською. Живуть і трудяться, як усі. Але мама для них завжди була героїнею. І на підтвердження цьому тепер ще й висока нагорода матері-героїні України.

Здоров’я і благополуччя Вам і Вашій сім’ї, шановна Тетяно Миколаївно!

Людмила ЗУБОВА
м. Новий Буг

Фото автора

Сообщение:

*

НОВОСТИ