«Боротьба нанайських хлопчиків», або Як відповідають за скоєне чиновники на Миколаївщині

Є такий стародавній танцювальний номер «Боротьба нанайських хлопчиків», під час якого один-єдиний актор за допомогою власних кінцівок та двох ляльок зображує нібито запекле протистояння двох різних борців. За майстерної гри артиста у стороннього глядача складається стійке враження щодо справжності всього того, що відбувається на сцені.

Боротьба з корупцією в Україні дуже нагадує боротьбу таких «хлопчиків». Створено нові та «модернізовано» старі підрозділи по боротьбі з гідрою корупції, а чи не щодня столичні посадовці наперебій доповідають про значні успіхи на цьому поприщі. Але… як стверджує народна мудрість, ворон ворону око не виклює. Реальність є такою, що жоден із топ-чиновників – чи то обласного, або навіть районного рівня – на тій же Миколаївщині не поніс заслуженого покарання за грубе попрання Закону. У тенета борців з корупцією чомусь здебільшого потрапляють сільські голови та інші «дрібні сошки», а крупна риба із незрозумілих для суспільства причин і надалі добре почувається у каламутній воді корупції та прямого нехтування закону.

От і мешканка Доманівського району Лариса Мірошнікова, дивлячись по телевізору полум’яні промови прокурорів та інших вельможних «антикорупціонерів», лише здивовано знизує плечима. Бо власність жінки-підприємця – урожай добірного зерна пшениці – на початку липня 2014 року було підступно вкрадено посеред білого дня. Учасниками «схеми» з експропріації чужого майна стали тодішні голова райдержадміністрації Василь Іванченко та начальник райвідділу міліції Ігор Паламарчук. Так-так, посадовці, котрі якраз і мали стояти на сторожі законних інтересів та прав громадян…

Спочатку нескладне кримінальне провадження тривалий час «мурижили» прокурори, мало не під мікроскопом вишукуючи склад злочину. Зрештою, В. Іванченку та І. Паламарчуку таки висунули обвинувачення, а справу передали на розгляд Феміди. Але сьогодні віз правосуддя – і нині там, а кривдники підприємця почуваються як ні в чому не бувало: Василь Іванченко, до прикладу, роз’їжджає по Доманівці в новесенькій іномарці, а сімейний бізнес екс-чиновника, судячи з усього, процвітає…

Між тим у залі засідань Первомайського міськрайонного суду, схоже, продовжується «боротьба нанайських хлопчиків», ось тільки актори одягнені у дещо незвичні як для старовинного театру «обладунки» – чорні мантії. Проте далеко не всі «глядачі» у захваті від далеко не майстерної «гри» вершителів людських доль. Лариса Мірошнікова все ж таки сподівається на торжество правосуддя та відшкодування досить-таки великих збитків.

Стисло нагадаємо читачам сутність конфліктної ситуації. Розпорядженням голови Доманівської райдержадміністрації від 29.10.12 мешканці села Зелений Яр Доманівського району Ларисі Мірошніковій було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки площею 25 гектарів терміном на 10 років. Ця рілля раніше використовувалася місцевими фермерами, але, оскільки керівник фермерського господарства помер, то, відповідно до чинного законодавства, ділянку було повернуто до державних земель запасу. Тож, знаючи про вільну ділянку землі та маючи на меті спробувати сили на аграрній ниві, Лариса Йосипівна спочатку подала відповідну заяву до органів влади, а згодом – стала виготовляти необхідну проектно-кошторисну документацію, яка б остаточно закріпила за нею право землекористування.

І. Паламарчук та В. Іванченко у залі суду.

Поки ішов процес оформлення документів – а цей час досить тривалий, та й законодавство у земельній сфері часто змінюється, Лариса Мірошнікова восени 2013 року вирішила засіяти ділянку озимою пшеницею. Аби і собі зиск мати, і ріллю очистити від бур’янів. Напевно, зважила жінка і на те, що на той час у районі тисячі гектарів родючої ріллі оброблялися взагалі без будь-яких правовстановлюючих документів і, відповідно, без сплати податків.

Та жнивувати наступного року Ларисі Йосипівні так і не судилося. Підприємця випередив… голова РДА Василь Іванченко, котрий, власне, і організував оборудку щодо «віджиму» того, що погано лежить, чи то пак росте. Заручившись силовою підтримкою з боку тодішнього очільника доманівських міліціянтів Ігоря Паламарчука, голова райдержадміністрації також домовився з доманівським підприємцем Курінським. Той найняв механізатора, котрий і віджнивував на чужому полі.

Варто зазначити, що подібні дії очільника районної державної адміністрації не тільки не відповідають його посадовим обов’язкам, а й виходять за рамки чинного законодавства. Адже згідно зі статтею 95 Земельного кодексу землекористувачі мають право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію. Але в даному конкретному випадку це фундаментальне право було грубо розчавлено лакованими туфлями Василя Іванченка, котрий вирішив діяти на власний розсуд. Надавши усні (!) розпорядження начальнику міліції Паламарчуку і підприємцеві Курінському, а також швиденько провівши засідання районної комісії, чиновник, мабуть, сподівався зібрати урожай тишком-нишком, а потім – шукай вітра в полі…

Та попри те, що «жнива» були «призначені» на вихідний день, небайдужі земляки випадково (!) помітили чужинців та зателефонували Сергієві Мірошнікову, сповістивши про збиральні роботи на пшеничному полі. Той не забарився, і вже за мить був на ниві, яку засіяла його дружина. Але неодноразові попередження Сергія Олексійовича щодо незаконності дій по збиранню зерна його сім’ї не мали зиску. Ба більше… представники Доманівського райвідділу міліції, котрі нібито охороняли громадський спокій в полі, не лише не посприяли відновленню законності, а й… забезпечили подальше безперешкодне збирання збіжжя, а потім – транспортування зерна на склади Курінського в Доманівці. Ще раз підкреслимо: жодних договорів ані на збирання, ані на зберігання врожаю не було укладено! Не було ніяких розпоряджень чи письмових вказівок і з боку очільника райдержадміністрації. Тоді якими документами чи інструкціями керувалися у цій ситуації Василь Іванченко та Ігор Паламарчук? Зрештою, виникає цілком логічне запитання: де б потім шукало справедливість подружжя Мірошнікових, якби їм не поталанило схопити «експропріаторів» на гарячому?.. Адже якщо немає документа, яким би наказувалося збирання врожаю, – то за відсутності будь-яких інших доказів немає і винних.

Власне кажучи, оцінку діянням названих панів уже дав суддя Первомайського міськрайонного суду Володимир Закревський. Шість років покарання на двох посадовців, щоправда, умовно, здався Ларисі Мірошніковій хоч якоюсь компенсацією за її порушені права власності. Але недовго раділа Лариса Йосипівна. Адже невдовзі відбувся апеляційний суд, який відмінив вирок судді Закревського через процесуальне (а не по сутності рішення!) порушення та спрямував справу на новий розгляд до того ж суду в славетному місті Первомайську. Принагідно зазначимо: Володимир Закревський за грубе порушення положень Кримінально-процесуального кодексу України не лише не був якимось чином покараний, а й… згодом призначений головою Первомайського міськрайонного суду. І це при тому, що ще раніше, в 2013-2014 роках, суддя Закревський став фігурантом кримінального провадження, відкритого за фактом отримання хабара!

Отже, шановні читачі, а тепер саме час переміститися у «цитадель правосуддя» міста над Бугом. Поставити крапку у цій неприглядній історії було доручено суддям Первомайського міськрайонного суду Тетяні Маржиній, Оксані Максютенко та Олександру Мельничуку.

І що?

– А нічого, – каже Сергій Мірошніков. – Мало того, що суд не квапиться покарати винних, із незрозумілих причин затягуючи процес, та ще й моїй дружині треба доводити свою невинність, а саме – право на користування земельною ділянкою. Натомість судді міжрайонного суду багато місяців поспіль чомусь не можуть зрозуміти провини Іванченка та Паламарчука.

Автор цього матеріалу неодноразово був присутнім на засіданнях у справі «доманівських жниварів». Так от: справді, сторона захисту обвинувачених акцентувала увагу учасників процесу на тому, що, мовляв, Лариса Мірошнікова засіяла поле незаконно, не маючи на те жодних правових підстав, а відтак – урожай їй не належить. А якщо немає власника врожаю – то немає і потерпілого у справі й, відповідно, винних також.

Тож Ларисі Йосипівні, аби спростувати такі «припущення» своїх опонентів, довелося самій звертатися до суду і відстоювати власні законні права. Наразі підприємець має на руках декілька судових рішень – як первинного, так і апеляційного рівнів. Усі ці суди, які, до речі, відбулися під час розгляду «справи Іванчука – Паламарчука», недвозначно підтвердили: законним, повноправним користувачем землі є саме Лариса Мірошнікова, ба навіть предмету суперечки бути не може! Не знайшли служителі Феміди й навіть натяку на те, що Лариса Мірошнікова, засіваючи поле, буцімто скоїла бодай найменший злочин. А ось за те, що підприємець у 2013 році дещо поспішила і приступила до обробітку ріллі, не маючи на руках повного пакету правовстановлюючих документів, то справді – за це передбачена адміністративна відповідальність відповідно до чинного законодавства. Адміністративна – але ж ніяк не кримінальна.

Проте Ларису Мірошнікову та громадськість Доманівщини дуже цікавить запитання: коли ж нарешті понесуть бодай якусь відповідальність «борці за чужий урожай»? Адже зняття з посади голови Доманівської райдержадміністрації Василя Іванченка, яке відбулося далеко не одразу, а лише під значним тиском «народної люстрації», здається надто легким «покаранням» для зухвалого екс-чиновника. Зрештою, хто і яким чином відшкодує підприємцеві збитки від втраченого врожаю, адже добірне збіжжя вже давно перетворилося в непотріб?

Отже, ці зовсім не риторичні запитання адресуємо насамперед суддям Первомайського районного суду Т. Маржиній, О. Максютенко і О. Мельничуку. Адже вистава із «боротьбою нанайських хлопчиків» за потуранням суддівської гілки влади перетворює боротьбу з корупцією в Україні на суцільний фарс. Утім «глядачам» із числа законослухняних громадян уже давно набридло це гидке видовище, і вони чекають на конкретний результат, коли сувору відповідальність за скоєне нестимуть навіть чиновники топ-рівня.

Андрій ТЮРІН

Сообщение:

*

НОВОСТИ