Чорно-біла історія

У статті «Південний Буг потребує «водяного перемир’я» («РП» № 40, 5 жовтня 2017 року) на тему підняття рівня Олександрівського водосховища відстоюється офіційна точка зору і критикуються захисники історії і природи. Менторським тоном заперечується право людей організовувати акції на березі ріки. І навіть присутня фраза у бік екологів про те, що «чорне то біле».

Автор наполягає на безпечності експерименту з підняття рівня води у водосховищі поблизу атомної станції. Вже вдалося підвищити рівень води кілька разів до 16 метрів (опротестовано в суді) – ніхто не відповів і ніякої трагедії. На Чорнобильській атомній станції кілька експериментів з вибігом ротора генератора до 1986 року теж пройшли без наслідків. І справа не тільки в технічній стороні питання, а в небажанні людей зупинятись на шляху азарту, кар’єри, висот соціального положення і прибутків.

В одному з абзаців автор дає таку інформацію: «Олександрівське водосховище використовується одночасно з Олександрівською ГЕС і Ташлицькою ГАЕС». Тобто Ташлицька технологічна водойма сполучена з Олександрівською, з якої вода йде на полив злаків, овочів і фруктів, а також як питна вода. Чи розумно технологічні відходи від атомного виробництва розпиляти по полях і давати вживати вознесенцям разом з питною водою? Ось чому доречно збудувати інше водосховище, можливо, з окремою гідроакумулюючою станцією, яка була б розв’язана з атомним виробництвом. Чому таке логічне технічне рішення, яке лежить на поверхні, в проекті не передбачено?

Можна заперечити цю думку тим, що водойма Ташлицької ГАЕС відділена від водоймиохолоджувача відсічною дамбою.Але існують забруднення, які важко врахувати і проконтролювати. І навіть якщо радіаційний фон води не перевищуватиме межі допустимого, то фактор постійного накопичення забруднення малими дозами на полях і в багатолітніх рослинах може завдати шкоди здоров’ю людей.

В іншому абзаці апологетика така: «…підняття рівня до 20,7 метра єдиний реальний варіантврятувати Буг від обміління…». Як бачимо – не єдиний, бо можна побудувати іншу водойму, не перегороджуючи ріку: можливо, на березі; можливо, в природній долині. Якщо 20,7–16 = 4,7, то висота такої водойми при однаковій площі становитиме до 5 метрів. Таке будівництво не повинно суперечити водному кодексу – річка вже зарегульована вище всіх можливих норм.

У статті є посилання на світовий досвід. Некоректно порівнювати проект виробництва електроенергії з нашим проектом акумуляції. Галузь акумуляції енергії прогресує і доцільно, щоб атомна станція долучалась до цих економічних реалізацій. Сьогодні гідроакумуляція це «вчорашній день», і вона поступається новим технічним рішенням: резервуарам високого тиску, накопичувачам, економічним методам через нічні тарифи.

Солоність води залежить від пусків води з водосховищ – вони компенсують нестачу водності. Але чим більше ми резервуємо води в водосховищах, тим вище фронт солоності піднімається проти течії. Тобто наповнення водосховища – це головний фактор засолення ріки, а пуски – це спроби пом’якшити цей процес. Солоність води в Південному Бузі залежить від солоності Дніпро-Бузького лиману. Зі збільшенням зарегульованості водних ресурсів Дніпра і Бугу до 30 процентів від їх загальної водності солоність у Дніпро-Бузькому лимані виросла з 1–3 до 10–12 проміле. В минулому році весною в повінь маси прісної води витісняли морську воду з лиману в протоку біля Очакова. Сьогодні цей природний процес загальмований, тож виникла проблема засолення водних ресурсів. Проблема загострюється світовимпідняттям рівня океану. Таким чином, виходить, що автори проекту пропонують засолити воду в Бузі, а наприкінці літа пусками з Олександрівського водосховища розбавляти цей розсіл прісною водою, щоб використовувати для поливу. Тобто спочатку створюють загрозу сільському господарству області, а потім будуть з нею боротися. Фермерів можуть змусити купувати прісну воду у станції.

Автор не знає, що таке ендемічні рослини. Це рослини, що збереглися від часів динозаврів і ростуть виключно в конкретних умовах, їх штучно створити неможливо. Тобто перенесення їх в інше місце теж неможливе – горді едельвейси в долинах не ростуть, хоч там і тепліше і вологіше.

Цей перл займе достойне місце в колекції С. Гаврилова: «Історія – наука досить умовна… а історична географія – це взагалі річ у собі». Тобто підвалини Ольвії і степові кургани зі скіфськими царицями – це умовність, не вір очам своїм – викривлення простору. І навіть бронзовий казан у півтонни – не «залізний аргумент», що казати про кам’яні баби? А історичну географію ще називають словом Вітчизна, земля батьків, і додають – кров’ю полита.

У першого директора станції В.П. Фукса не склалися стосунки з екологами, але історію він любив – про це згадують археологи. І саме завдяки цьому історикам були створені найсприятливіші умови, і як результат – ми отримали відкриття світового і національного значення: протоміську культуру – ровесницю мікенської цивілізації; трансхронологічні культурні шари – місця безперервного проживання людей з найдревніших часів; систему релігійних святилищ, менгірів, некрополів; окремі знахідки часів Київської русі – торгова магістраль; козацький опорний пункт християнської віри.

На екологічному семінарі у вересні одна з доповідачів починала доповідь такими словами: «Шановне товариство розуміє, що треба дотримуватися законів!». У нас поважним людям змушені нагадувати про їх громадянські обов’язки. Землі, що підлягають затопленню внаслідок підняття рівня Олександрівського водосховища, входять до складу трьох охоронних об’єктів: двох природоохоронних – парку «Гранітно-степове Побужжя» і Національного природного парку «Бузький Гард» і одного, дуже важливого для держави і світової культури, історико-охоронного – «Історичний ландшафт центру Буго-Гардівської паланки». Відповідь Державної інспекції по охороні пам’яток культури в Миколаївській області від07.09.2017 № 95 застерігає: «… до складу історичної пам’ятки входить 24 об’єкти. За попередніми оцінками інспекції, 10 об’єктів можуть бути пошкоджені або втрачені внаслідок підняття рівня води в Олександрівському водосховищі до рівня 20,7 м». Обґрунтування проекту на 400 сторінках від енергетиків, посуті це виправдання порушення законодавства примарними економічними вигодами – знищення культурної спадщини, яка є під охороною закону.

Острів Клепаний наклеп стерпить, але чи стерпить його душа відомого і маститого археолога, якого вже з нами нема? Це він зробив припущення, гіпотезу про те, що Гардовим був острів Великий, якому не загрожує затоплення. З цієї наукової дискусії, яка вже давно закінчилась, бо гіпотеза виявилась хибною, вирвали саме це припущення і в устах апологетів проекту вона перетворилась в аксіому – дуже хотілось затопити справжній острів Гардовий. Це називається – спекуляція. Чому матеріали Інституту археології автору не відомі?

Пристрасть використання в серйозних обґрунтуваннях неперевірених наукою фактів і гіпотез викликає серйозне занепокоєння і сумніви в фаховості авторів проекту і подібних статей. Сам автор помилкової гіпотези ніколи на ній не наполягав і навіть не опублікував у науковому виданні. Вона так і осталась у звіті – внутрішньому відомчому документі. Тому науковий світ знав і знає – острів Гардовий знаходиться напроти скелі Пугач і йому загрожуватиме затоплення, а це порушення закону, посягання на святиню.

Чому саме виник такий спір між археологами? Справа в тому, що це не простий історичний об’єкт – це сакральне місце релігійної пам’яті, де знаходилась похідна церква ПокровиПречистої Богородиці в XVII столітті. Доля дала шанс ще разперевірити, ще раз переконатися в місцеположенні святого місця – на плечах вчених висів тягар високої відповідальності.

Миколаївський художник Завгородній ще за радянських часів намалював картину з авіаносцем, який пливе лиманом. Функціонери з партії здійняли шалений скандал з якоїсь дрібної причини, а згодом ця картина зникла. Насправді ж налякала їх суворість образу хреста на Божій річці. «Гола скеля» – виривається в автора легковажної статті – Голгофа, з печерами і склепами – відлуння віків. У давнину греки називали ці місця святими.

Як висновок. Проект підняття рівня водосховища має непереконливе економічне і технічне обґрунтування, а своїм наслідком має затоплення історичних і археологічних об’єктів, що знаходяться під охороною держави.

Юрій Ковальський, краєзнавець

Сообщение:

*

НОВОСТИ