Чужі на своїй землі, або Про те, як за допомогою Держгеокадастру у селян 10 гектарів землі «увімкнули»

Село Миколаївське Вітовського району розташоване у безпосередній близькості від обласного центру – багатоповерхівки та виробничі об’єкти мікрорайону півмільйонного міста Кульбакиного височіють мало не за домівками місцевих мешканців. Населений пункт відомий і тим, що тут розташовані потужності підприємства «Сандора». Тож годі й казати, що земелька поблизу Миколаєва – ласий шматочок, що коштує мало не на вагу золота.

Днями до редакції зателефонував Миколаївський сільський голова Станіслав Левковський та від імені громади запросив журналіста «РП» вивчити кричущу ситуацію щодо земельних ділянок, що мали відійти учасникам АТО, багатодітним сім’ям та представникам інших пільгових категорій з числа жителів села…

На майданчику біля адмінбудівлі сільської ради зібралися обурені мешканці села – з тим, аби поділитися своїм розпачем з представниками мас-медіа. Саме гласність, на думку миколаївчан, має стати тим важелем впливу на знахабнілих посадовців, котрі тишком-нишком відібрали у них їхню ж землю – ту землю, котру солоним потом поливали їхні батьки-прадіди. Сподіваються сільчани й на те, що правоохоронні органи нарешті дадуть належну оцінку оборудці з десятьма гектарами ріллі, що в травні цього року була передана стороннім людям.

Утім, про все по порядку.

Ще в 2009 році Миколаївська сільська рада почала проводити роботу щодо розширення меж села Миколаївське, яке розвивається, тут проживає чимало молоді, дітей. Тож аби забезпечити всіх охочих мешканцівсела житлом, було вирішено розширити межі населеного пункту за рахунок земель сільгосппризначення. Варто зазначити, що вільна рілля, на яку претендувала сільська громада, розташована в безпосередній близькості від села. Свого часу землі запасу були передані місцевій загальноосвітній школі з метою отримання додаткових коштів, а також поліпшення матеріально-технічного стану та навчального процесу в освітньому закладі. Але 2009 року, через банкротство одного з фермерських господарств, що обробляло «шкільну землю», Миколаївська ЗОШ відмовилася від користування ріллею.

– Водночас, – каже директор школи Наталія Міносян, – ми тоді сподівалися, що земля піде на розширення меж села з метою будівництва житла для нашої молоді, наших дітей. А в наш час потреба у таких земельних ділянках зросла поготів. Адже наші хлопці воюють на фронті, захищаючи рідну землю, і мають розраховувати на те, що отримають клаптик землі для облаштування власної оселі.

Та повернемось до хронології проблемного питання. 22 квітня 2009 року розпорядженням голови Жовтневої райдержадміністрації О.М. Стахорського було надано погодження Миколаївській сільській раді на зміну меж села Миколаївське за рахунок земель державної власності орієнтовною площею 49 гектарів в межах території Миколаївської сільради. А вже за п’ять днів після виходу цього розпорядження Миколаївська сільська рада приймає рішення стосовно виготовлення містобудівної документації. 29 травня наступного, 2010-го року, рішенням сільської ради дана документація затверджується. А з 26 вересня 2011 року сільрада розпочинає виготовляти Генеральний план села Миколаївська, з урахуванням «додаткових» гектарів.

– Моїми попередниками та мною проводилася значна робота щодо узаконення за нашою громадою права на вільну землю, – зазначає сільський голова С. Левковський. – Але то змінювалося законодавство, то земельні чиновники чинили нам перепони… Наведу бодай такий приклад. У 2013 році місцевий мешканець добровільно відмовився від 5 гектарів землі. Так от: ми цілих чотири роки (!) переоформлювали ці земельні ділянки на п’ять осіб.

2013 року Жовтнева районна рада затверджує проект землеустрою щодо зміни меж села Миколаївське шляхом приєднання 49,3472 гектарів землі державної власності. Згодом, у грудні того ж року, відповідне рішення ухвалює Миколаївська сільська рада.

– Таким чином, – наголошує Станіслав Левковський, – і в районі, і в Держкомземі достеменно знали про те, що дана земля готується до передачі нашій сільській громаді. Але натомість відбулося нагле захоплення і роздача нашої землі зацікавленим особам, котрі не мають жодного відношення до проведення Антитерористичної операції, багатодітних сімей чи інших пільгових категорій населення.

На підтвердження своїх слів сільський голова села Миколаївського наводить такий промовистий факт. 26 травня 2017 року Генеральний план с. Миколаївського був затверджений сесією сільської ради. Але,як виявилося дещо згодом, за декілька днів до цього, а саме 18 травня, наказами Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області було затверджено проект та надано земельні ділянки у власність (для ведення особистого селянського господарства) п’ятьом особам. Таким чином, 10 гектарів, на які розраховувала сільська громада, відійшли стороннім особам.

Дуже важко повірити в те, що в обласному Держгеокадастрі не знали про наміри та зусилля Миколаївської сільської ради, яка впродовж останніх восьми років проводила роботу щодо розширення меж села. То, виходить, чиновники від землі діяли «на випередження», брутально ігноруючи інтереси сільських мешканців? До того ж дорогоцінну ріллю було роздано у стислі терміни. Одне слово, працювали професіонали…

Станіслав Левковський у коментарях журналістам не підбирає слів, настільки «допекла» його ця ситуація. «У нашій державі нині відбуваються відверті крадіжки землі, і наша сільська рада – не виняток. Через «увімкнення» 10 гектарів землі ми втратили нагоду роздати 80 земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, що призначалися нашим мешканцям», – гірко зазначає сільський керманич.

– Я пробував зв’язатися з тими людьми, котрі отримали землю, – додає Станіслав Васильович, – але вони почуваються дуже впевнено і на всі наші запитання відповіли одне: «Зустрінемось у суді!».

Як виявилося, один із «щасливчиків», Владислав Карпенко, обіймає посаду в Миколаївській регіональній філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», а всі інші новоявлені «латифундисти» –його родичі. Зазначимо, що дану організацію та Головнеуправління Держгеокадастру «ріднить» не лише сусідство в одній будівлі, а й спільна професійна діяльність щодо контролю за обігом землі.

Утім, сам Владислав Карпенко вважає, що діяв цілком відповідно до закону. «Про наявність вільної землі я дізнався з публічної кадастрової карти України. До цієї інформації є вільний доступ для будь-якого громадянина. Потім, у лютому 2017-го, написав заяву до Головного управління Держгеокадастру. Пройшов всю процедуру і отримав землю. До сільської ради не звертався, бо вона не є розпорядником цих земель». Ось так, за версією молодої людини, якій ще не виповнилося й тридцяти, в Україні дуже просто можна отримати дорогоцінні гектари!

За інформацією сільського голови, землі «особистого селянського господарства» уже здані в оренду. Власне кажучи, про це свідчить і зорана місцями земля посеред забур’яненого поля. Утім, наразі ці роботи зупинені. Усі місцеві фермери попереджені про ситуацію, що склалася. Водночас дивує: ким і на підставі чого оброблялася рілля? Адже нормативно-грошову оцінку земельних ділянок Вітовська районна рада так і не зробила!

– Моя позиція полягає в тому, – повідомив редакцію голова Вітовської районної ради Ігор Матвєєв, – що спірне питання на сесію не виноситиметься. Ми не розпоряджаємося державними землями, проте я однозначно – на боці громади села.

Очільник Вітовської райдержадміністрації Олександр Демчук також добре обізнаній у проблемі.

– Ми вивчали це питання з виїздом на місце, – сказав голова РДА. – Напевно, доведеться відстоювати інтереси людей у суді. Я вже писав листа на голову обласного Держгеокадастру. Зокрема, висловлював припущення, що така ситуація склалася помилково. Але вони так вирішили…

Зі своєю бідою громада с. Миколаївського звернулася також і до самого Головного управління Держгеокадастру, і до правоохоронних органів. У прокуратурі поки що не квапляться – «вивчають питання». А ось земельні чиновники наполягають на законності оборудки щодо розподілу сільської землі.

– Яким чином 10 гектарів опинилися у приватних осіб? – перепитав мене перший заступник начальника ГУ Держгеокадастру Сергій Коцюба. – Ситуація справді має місце. Уся проблема – в тому, що сільська рада, розробляючи Генеральний план, та організація, яка його виготовляла, мали повідомити про це хоча б територіальний орган Держгеокадастру. А по-друге, потрібно було врахувати вимоги чинного законодавства, а саме – для того, щоб сформувати Генплан, межі населеного пункту мають бути встановлені. Ніхто не проти того, щоб село розвивалося і мало змогу надавати землі під житлове будівництво. Але треба якось співпрацювати, щоб у подальшому не було таких неприємностей…

Виходить, у Держгеокадастрі, а поготів – у його територіальному підрозділі у Вітовському районі не знали про те, що впродовж восьми років село Миколаївськепроводить роботу щодо зміни меж населеного пункту? Дивина та йгоді! Тим паче, якщо врахувати: з квітня 2013-го по листопад 2015 року керівник обласного Держгеокадастру С. Мутьєв обіймав посаду… начальника відомства у Вітовському районі!

– Головне управління на момент надання дозволу п’ятьом громадянам для ведення особистого селянського господарства керувалося виключно статтею 122 Земельного кодексу, де зазначено: орган, уповноважений розпоряджатися землями сільгосппризначення, має право надавати дозволи для розробки проектів. Станом на той період, коли такі дозволи надавалися, інформації про те, що Миколаївська сільська рада розробляє, у нас не було, – знову намагається переконати мене С. Коцюба.

Зрештою, у обласному Держгеокадастрі мають намір стояти «до кінця». «Головним управлінням не порушено жодної норми законодавства, тож ми будемо відстоювати свою позицію», – зауважив пан Коцюба.

Перший заступник ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області також повідомив, що, на йогодумку, ніякого пришвидшення термінів видачі землі у власність приватним особам не було. «Це були середньозважені строки для оформлення земельних ділянок», – вважає С. Коцюба.

За озвученою паном Коцюбою інформацією, керівник Головного управління Держгеокадастру Сергій Мутьєв на початку жовтня цього року звільнився з посади, причому – із формулюванням «за згодою сторін». Якщо це правда, то, напевно, пан Мутьєв уже відпочиває від «трудів праведних»? Адже наша газета, та й інші засоби масової інформації, неодноразово повідомляли про численні «мутні» схеми щодо «дерибану» на Миколаївщині земель державної власності. І, схоже, «справа 10 гектарів» – то лише верхівка корупційного айсбергу із прихватизації ласих шматочків землі.

Тож неважко зрозуміти розпач і обурення мешканців села Миколаївське, коли вони дізналися про оборудку із землею. Своє негативне ставлення до «діянь» Держгеокадастру було висловлено і під час зборів громади, і під час стихійних мітингів. Деякі гарячі голови навіть закликали до блокування херсонської траси у разі, якщо скандальне рішення не буде відмінено.

– Чиновник, який працює в Центрі «ДЗК», використав свою посаду задля того, щоб оформити на себе земельну ділянку, – впевнений депутат районної ради Юрій Бойчук.

Ще один мешканець села, Сергій Шкуренко, захищав Батьківщину під час Антитерористичної операції. Брав участь у запеклих боях під Луганськом, Артемівськом, Авдіївкою… Цей мужній чоловік побачив усілякого під час неоголошеної війни, але ветеран АТО аж ніяк не розраховував на те, що захищати землю доведеться не лише на передовій, а й в себе вдома.

– Ми відстояли рідну українську землю на фронті, – каже С. Шкуренко, – натомість тут, у тилу, спритники, володіючи інформацією, підступно забирають її. А де ж наша держава?..

За словами Героя, він іще навесні минулого року демобілізувався і написав заяву на отримання земельної ділянки, але досі нічого не отримав… «Якщо таке ставлення до нас з боку чиновників, – скрушно зітхаєСергій, – то хто ж у майбутньому боронитиме нашу землю?».

– Мої земляки дуже обурені такою ситуацією, – додає Н. Міносян, – і стримувати громадський спокій під контролем вдається лише завдяки авторитету сільського голови Станіслава Левковського, а також підтримці нашого народного депутата Олександра Жолобецького.

Редакція зв’язалася з депутатом Верховної Ради та попросила його прокоментувати проблему.

– Я коли дізнався від людей на прийомі, що сталося, то відразу ж зв’язався з виконуючим обов’язки голови Держслужби України з питань геодезії, картографії та кадастру Олегом Цвяхом, – сказав О. Жолобецький. – Пояснив ситуацію, виклав факти. До слова, подібна, можна сказати, афера, була проведена Мутьєвим та його поплічниками у селі Лупареве із землями психоневрологічного інтернату – понад 90 гектарів було втрачено. Я вважаю, що такі речі потрібно припиняти. Я допоможу людям, громаді Миколаївського відновити справедливість. Уже включився в процес – забезпечив грамотними юристами для складання позову до суду. Я переконаний, що такі люди як Сергій Мутьєв не мають ніякого права – ні морального, ні професійного – працювати на такій посаді, з людьми, і докладаю всіх зусиль, щоб він не зміг більше працювати на обійманій посаді. У захисті інтересів жителів мого округу я піду до кінця і разом з людьми, я дуже на це сподіваюся, ми відновимо справедливість і повернемо землю громаді Миколаївського.

Що ж, редакція «РП» сподівається, що за втручанням народного депутата мешканцям сільської громади вдасться відновити справедливість та повернути рідну землю. У будь-якому разі стежитиме за подальшим розвитком ситуації та повідомлятиме про це наших читачів.

Андрій ТЮРІН
Фото автора

Сообщение:

*

НОВОСТИ