На його честь названа вулиця в Миколаєві

999999Андрій народився 22 жовтня 1987 року в Москві. З дитинства він був пронизаний російською культурою, любив читати, захоплювався історією. Подорослішавши, він став членом фанатської групи футбольного клубу ЦСКА (Москва), підтримуючи улюблену команду вдома і на виїзді.

Це була середина 2000-х років, в Росії при владі вже панувала нинішня верхівка Кремля. Андрій не міг не помічати «спайки» злочинного світу і влади, деградації частини населення, зростання безробіття. Він не був шовіністом і не підтримував войовничості Кремля, вважаючи путінський режим тоталітарним.

Коли в Росії почалися протестні акції проти влади на Болотній площі в Москві (кінець 2011-го – початок 2012 року), Андрій брав у них найактивнішу участь, не боячись висловити свою думку.

Після цього почалися «чорні дні». Його затримували співробітники ФСБ, залякували, обіцяли посадити «далеко і надовго», погрожували розправою з сім’єю.

Андрій прийняв непросте рішення – щоб не наражати на небезпеку свою сім’ю, він виїхав з Росії.

З 2012 року він жив у Миколаєві, швидко знайшов собі друзів, «влившись» в фан-групу МФК «Миколаїв». За словами товаришів, був товариський, завжди перебував у доброму настрої, любив жартувати. Звідси і його позивний – «Балаган».

З початку в Києві Євромайдану – Андрій один з його найактивніших учасників. У «найгарячіші» дні протистояння (січень-лютий 2014 року) він був поранений на вулиці Грушевського. «Балаган», хоч і громадянин Росії, але людина з серцем палкого патріота України, розумів, що саме на Майдані зароджувалася свобода.

Однак, як виявилося, після перемоги Революції було рано складати зброю. У березні-квітні 2014 року контрреволюційні сили організували свій «антимайдан» у Миколаєві. Коли в ніч на 7 квітня вони вирішили йти ва-банк на штурм Миколаївської облдержадміністрації, – це була остання крапля терпіння для миколаївських патріотів, у рядах яких був і Андрій. Він також брав участь у розгоні «антимайдану» і забезпеченні безпеки Миколаївського євромайдану.

А далі – військова агресія Росії в Криму і на Донбасі. Коли в Україні почали формуватися добровольчі батальйони (весна-літо 2014 року), Андрій одним із перших записався в батальйон «Азов». Отримавши звання рядового міліції батальйону патрульної служби особливого призначення «Азов» МУМВС у Київській області, він опинився в зоні проведення антитерористичної операції.

У складі підрозділу Андрій брав участь у вуличних боях за центр Маріуполя (травень-червень 2014 г.), тоді проукраїнські сили і армія з іншими силовими структурами зуміли відстояти місто.

1 липня 2014 року, після закінчення режиму тиші, коли бойовикам було надано можливість скласти зброю, сили АТО почали активний наступ на сході. На початку серпня здавалося, що до перемоги один крок. У цей момент батальйон «Азов» – в авангарді наступальних військ – у передмісті Донецька, Мар’їнці.

У серпні 2014-го Мар’їнка – одна з ключових цілей наступу сил АТО. Оволодівши цим населеним пунктом, а згодом і Іловайськом, можна було говорити про оточення Донецька і подальше його звільнення.

До батальйону «Азов» Мар’їнку намагалася штурмувати 51-ша механізована бригада Збройних Сил України, але з втратами армійці змушені були відступити. 4 серпня бійці «Азова» спільно з бронетехнікою 51-ї бригади зробили ще одну спробу штурму, яка увінчалася успіхом. Добровольці наступали під прикриттям танка, який вів вогонь по бойовиках. Андрій «Балаган» просувався одним з перших, і в цей момент бойовики підірвали радіокерований фугас, заздалегідь закладений на дорозі.

Через вибух техніка практично не постраждала, 8 осіб були поранені, а Андрій отримав смертельні поранення, прийнявши на себе основний удар снаряду. Але навіть в останні хвилини свого життя, міцно стискаючи в руках особисту зброю, він вів себе гідно, не впав у паніку, будучи прикладом для бійців.

Прощання з Андрієм відбулося 7 серпня 2014 року, похований він у Миколаєві. Згодом наказом міністра внутрішніх справ від 25 листопада 2015 року за № 2496 Андрій «Балаган» був нагороджений медаллю «Захиснику Маріуполя» (посмертно). А 29 червня 2016 року він був удостоєний високого звання «Народний Герой України», орден за № 42. Цю нагороду на церемонії вручення отримали його бойові друзі, які в той спекотний серпневий день 14-го року йшли за ним по дорозі на околиці Мар’їнки…

Нині орден «Народний Герой України» Андрія «Балагана» знаходиться в експозиції Миколаївського музею суднобудування і флоту, куди його віддали на зберігання його товариші, оскільки родичі в Росії відмовилися навіть від пам’яті про сина…

А в нашому місті у пам’ять про Андрія названа вулиця – вулиця Андрія «Балагана» (колишня Піонерська), а влітку 2015 року на вулицях Харкова з’явилися графіті на честь Андрія.

У 2017 році в Миколаєві, в парку Перемоги, висаджена алея дерев, яким були присвоєні імена загиблих в АТО миколаївців. Одне з таких дерев – на спогад про Андрія… Також в Україні в 2017 році вперше відбулося святкування нововстановленого пам’ятного дня – Дня доб-

ровольця (14 березня). У цей день Миколаївська обласна рада нагородила пам’ятною медаллю багатьох ветеранів АТО, наших земляків. Медалі «За заслуги перед Миколаївщиною» 2 ступеня № 151 (посмертно) був удостоєний і Андрій.

Після смерті Андрія футболісти МФК «Миколаїв» – команди, за яку він уболівав, вийшли на поле з траурними пов’язками, а на річницю смерті на честь Андрія його побратими влаштовують великий турнір зі змішаних єдиноборств під назвою «Дорогу Нескореним», це гасло колись написав Андрій на одному з прапорів, це був його девіз по життю.

На жаль, ми мало знаємо про Андрія в «домиколаївський» період його життя. На сайті «Книга загиблих», де зберігається інформація про всіх загиблих воїнів в АТО, можна прочитати лише скупі офіційні рядки про нього. Однак там же можна побачити такі слова: «Іноземний брате, твій величний подвиг ніколи не забуде вдячна Україна! За нашу та вашу свободу! Від простої української жінки та її дітей».

М. М. Скарлат, науковий співробітник музею суднобудування і флоту

Сообщение:

*

НОВОСТИ