– Обмеженість міського бюджету не дає можливості фінансувати необхідні об’єми в повному обсязі. Тож кошти, виділені на ремонт доріг, були використані для забезпечення безпеки дорожнього руху та на виконання ремонту магістральних доріг і доріг з більш перевантаженим рухом транспорту, на ремонт тротуарів фінансування з бюджету не виділялося. Покриття доріг, внутрішньоквартальних проїздів, тротуарів знаходиться на контролі в Департаменті житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради, на території приватного сектора – адміністрацій районів міста.

Стосовно випадків використання тротуарів не за призначенням та незадовільного їх санітарного стану, а саме: розміщення об’єктів торгівлі, паркування автотранспорту, засмічення побутовим сміттям та інше, то згідно з Правилами благоустрою, санітарного утримання територій, забезпечення чистоти і порядку в м. Миколаєві, затвердженими рішенням Миколаївської міської ради від 19.04.07 № 12/21, організація і контроль за роботами із благоустрою, прибирання і санітарного утримання територій, по підтримці чистоти і порядку покладається на адміністрації районів міста. Адміністраціями районів міста здійснюється закріплення територій або об’єктів благоустрою за юридичними та фізичними особами з метою їх належного утримання.

Щодо «захвату» тротуарів при будівництві об’єктів, то дозвіл на проведення земельних робіт Департаментом житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради видається лише після отримання повного пакета документів:
– дозвільних документів інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Миколаївській області;

– узгодження проекту: з головним управлінням містобудування та архітектури Миколаївської міської ради; адміністраціями районів міста, у межах яких здійснюється розриття, з Єдиною комісією з питань узгодження документів (до складу якої входять представники відповідних підприємств та організацій).

Квітники у місті влаштовуються підрядною організацією Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради ТОВ «Миколаївзеленгосп» у відповідності до виділених лімітів. Міським бюджетом на утримання міських парків та скверів, висадження квітників щорічно витрачається до 9,0 млн. грн. Щодо влаштування квітників біля офісів, магазинів та інших установ, то при реконструкції або перебудові приміщень архітектор району надає рекомендації щодо застосування елементів благоустрою.

За останні роки завдяки розвитку підприємництва місто значно змінилось: побудовані нові офісні та торговельні об’єкти, відремонтовані будинки, оздоблено та освітлено території навкруги своїх приміщень або торговельних комплексів, тож казати про те, що всі підприємці байдужі до вигляду нашого міста, буде несправедливо. Поряд з тим, необхідно зауважити, що місто Миколаїв є незмінним учасником всеукраїнського конкурсу «Населений пункт найкращого благоустрою і підтримки громадського порядку» вже протягом більше 10 років та майже завжди входить до числа переможців, при цьому декілька разів отримував диплом другого ступеня по другій групі міст. На жаль, мешканці часом скептично відносяться до його результатів і несправедливо вважають Миколаїв не вартим такого визнання.

Стосовно зупинок громадського транспорту, то їх прибирання здійснюється адміністраціями районів у межах наявного фінансування, поряд з цим на сьогодні адміністраціями районів спільно з управлінням транспортного комплексу, зв’язку та телекомунікацій Миколаївської міської ради проведено інвентаризацію зупинок пасажирського транспорту та відпрацьовується питання щодо їх подальшого утримання та закріплення:

– зупинки громадського транспорту, що розташовані по маршрутах руху трамваїв і тролейбусів, окрім зупинок, де наявні зупиночні комплекси з об’єктами підприємницької діяльності, за КП «Миколаївелектротранс»;

– зупинки громадського транспорту, де наявні зупиночні комплекси з об’єктами підприємницької діяльності, – за підприємствами, які їх обслуговують;
– інші зупинки громадського транспорту – за КП «ЕЛУ автодоріг».
Зважаючи на викладене, вважаємо, що на сьогодні по місту зроблено та робиться багато гарних справ щодо покращення його стану.

Від імені ветеранів війни і праці хочу подякувати Вам особисто і Вашому колективу за відродження газети.
Газета «Рідне Прибужжя» стала різноманітнішою, цікавішою. В ній є статті на всі смаки. А головне – вона захищає громаду, людину і всіх скривджених.

Думаю, що ветерани – читачі газети підтримають пропозицію відкрити рубрику «За що ми поважаємо «Рідне Прибужжя», де писатимуть про свої відчуття стосовно газети, зауваження, а також побажання колективу редакції.
Особисто бажаю колективу редакції творчої наснаги, здоров’я і всіляких гараздів!

Із повагою
Л. СУЛИМА, ветеран війни і праці

***

Здравствуйте, уважаемая редакция газеты! Пишет вам ваш читатель Александр Дмитриевич Гаврилюк. Никогда раньше я не писал ни в одну газету, хотя регулярно их читаю. А вам все же решил написать, когда прочитал статью «Притяжение малой родины». Я родом из Мостового, больше 30-ти лет прожил там. Последний раз ездил туда в 2001 году. Но прочитав статью, словно снова там побывал! По нескольку раз перечитывал каждую строчку, каждое слово. Плакал и смеялся, волновался и радовался. Нахлынула волна воспоминаний. Я помню, как панский дом в послевоенные годы стоял без окон, дверей и крыши, и радуюсь, что сейчас я увидел новые окна, двери, отремонтированный балкон. Помню, как сад охраняли в советское время сторожа, как мы с братишками босые, голодные перелезли через забор и украли одну грушку, нас догнал сторож и отобрал ее. А теперь на фотографиях в вашей газете вижу детей в саду, они довольные, улыбаются, и я радуюсь, что подрастает новое поколение, они сменят нас и так же, как и мы, будут любить Мостовое. Но больше всего меня радует то, что есть небезразличные к возрождению духовности и исторической памяти люди, которые много делают для того, чтобы научить юных мостовчан ценить и любить то, что они получили в наследство от предков.

Какая все-таки умница журналистка Наталья Христова, написавшая статью. Действительно, есть в Мостовом своеобразная, мощная энергетика, которая очень сильно притягивает. Туда хочется снова и снова.
Я давно не читал «Рідне Прибужжя», но когда мне передали вашу газету со статьей, сразу же обратил внимание, что газета очень преобразилась! Тогда я еще раз посмотрел на название, так как засомневался, действительно ли это «Рідне Прибужжя». Хорошо, что статьи теперь на разные темы, из разных уголков области. И даже анекдоты смешные! Спасибо за то, что стараетесь понравиться читателям! У вас это очень хорошо получается! Удачи вам и всего самого наилучшего!

С уважением
А.Д. ГАВРИЛЮК, г. Николаев, ул. Торговая

***

Доброго дня! Пише вам Наталя Кременецька. Від імені багатьох мешканців с. Мостове Доманівського району хочу подякувати за прекрасну статтю про наше село «Притяжение малой родины» Наталі Христової, яку було опубліковано 5 листопада цього року. Досі про Мостове не писали і не друкували нічого подібного. Річ у тім, що в мене є копії всіх статей про Мостове (починаючи з кінця 50-х років, відколи Мостове входить до складу Миколаївської області), які збереглися в обласній бібліотеці імені О. Гмирьова. Раніше писали про наше село, наприклад, з нагоди чергової річниці з дня народження Леніна, бо в одній зі своїх праць, між іншим, він написав одне речення і про Мостове. У нас тоді знаходився один із найбільших на Півдні України ринок робочої сили. Нині на тому місці – стадіон. Ті статті також хороші, але стаття Наталі Христової, надрукована у вашій газеті, настільки бездоганна, настільки відшліфована, що складається враження, ніби журналістка провела в Мостовому не кілька годин, а все життя. Жодної помилки чи неточності, інтригуючий початок і ліричний епілог, вдалі назви розділів, а ще якісні, зворушливі фотографії, легкий, зрозумілий стиль написання – все це притягує, ніби магніт, змушує мене та багатьох моїх родичів, сусідів, знайомих перечитувати статтю знову і знову. Дуже дякуємо вам за цю неперевершену статтю! А також за те, що останнім часом газета «Рідне Прибужжя» досить помітно змінилася в кращий бік. З’явилося чимало цікавих матеріалів, тож навіть вибагливим читачам нарешті є що почитати. Особлива подяка за статті на історичну тематику! Бажаємо вашому колективу творчої наснаги, гострого пера, достойних гонорарів, міцного здоров’я! Передавайте від усіх мостівчан слова вдячності авторці статті Наталі Христовій та благодійнику Михайлу Кондратьєву, який подарував нам газети.

З повагою
Наталя КРЕМЕНЕЦЬКА, мешканка села Мостове, родини Онищак, Бондаренко, Шеремет та інші

Начнем конкретику с последних. Захват тротуаров происходит повсеместно. Например, тротуар используют под ремонт машин на СТО (Херсонское шоссе), для оборудования входа в магазин (1-я Продольная, 38) или под газоны без цветов (последний нечетный номер по ул. Скороходова), а бывает, забывают освободить после долгостроев (по ул. М. Морской, между Спасской и Никольской). А ведь из-за этого пешеходам приходится выходить на дороги или трамвайные пути.

Примером исчезнувшего является бывший тротуар по нечетной стороне ул. Строителей. Этот тротуар поглотил рынок. И сейчас инвалиду на коляске или мамочке с малышом с трудом приходится объезжать многочисленные торговые лавки и препятствия.

Примеров грязных тротуаров бесчисленно много. «Ярким» примером является тротуар напротив родильного дома №2, вдоль рынка, из-за которого газоны для цветов поросли сорняком, завалены кульками, бумагой, окурками, мусором. Горожане вынуждены наблюдать унылую картину грязи на тротуаре и трамвайных путях. По выходным, и не только, тротуар по четной стороне ул. Строителей вдоль забора трамвайного депо занимают и перекрывают машины продавцов, и не только. Привожу номера машин, водители которых нарушают правила парковки (ВЕ 0042 ВА, 701-38 НІ, ВЕ 0497 АМ, ВЕ 0039 МІ, ВЕ 7808 ВА, ВЕ 9663 АН). Привожу номера машин, водители которых паркуются на трамвайных остановках (ВЕ 5972 АЕ, ВЕ 6344 АА, В0353 НІ).

Кстати, возмущает и тот факт, что городская власть разрешила парковаться автомобилям у забора родильного дома №2. Думается, что в районе такого медицинского заведения разрешения для парковки должны иметь спецмашины, такси и машины родственников рожениц и сотрудников больницы.

И еще. Всем, наверное, заметно отсутствие в городе клумб, где росли бы цветы, радовали бы пешеходов. Для этого не нужно больших капиталовложений. Известно, что улицы заполнены магазинами. Приведем пример улицы Советской, где в бывших гастрономах, книжних магазинах, детских и других коммунальных помещениях открылись дорогие бутики. Напротив каждого такого магазина есть цветники, а на них нет цветов. Не нужно говорить, что содержать цветник с цветами дорого. Тогда не надо было и открывать дорогие заведения. Простую петунью уж можно было бы посадить… А все потому, что чиновники из отделов благоустройства от хозяев бутиков не требуют содержания цветников, которые радовали бы разноцветьем горожан.

Эти же чиновники не видят (или не хотят видеть) грязные площадки трамвайных и троллейбусных остановок. Например, почему не убирается тротуар на остановках в районе зоопарка, рынка «Колос», других остановок.

Этот материал для реагирования прошу передать чиновникам города, отвечающим своими должностными обязанностями и зарплатой за состояние тротуаров и дорог. Надеюсь, что чиновники обследуют состояние тротуаров города и составят план их благоустройства. Хочется верить, что наш южный город станет городом цветущих улиц, благоустроенных тротуаров и чистых остановок.

С уважением
Т.А. ШМАКОВА, помощник депутата облсовета

Час швидко злетів, і ми знову стоїмо на порозі нашого першого професійного закладу.
Хтось когось упізнав, до когось потрібно приглядатися і пам’ять кричить, а ти мовчиш і тільки сльози котяться – впізнали! Поцілунки, обійми і велике щастя, що ми знову разом. Ось знову хтось підходить, тиша і вибух щирих емоцій – впізнали!

Світ великий, і розкидала нас доля на довгі роки, але ми зуміли зібратись, зустрітись. Павло Іванович Шерстюченко, наш викладач землеробства, сказав, що в нас є, був і буде якийсь особливий стрижень життя, адже ми не погубилися безслідно. Практично всі випускники здобули різнофахову вищу освіту, виховали і дали освіту власним дітям. Кожен на своєму шляху мав власні успіхи і падіння, але ми зуміли все вистояти, тому що нас так учили, тому що нас так виховували. Славу і повагу своїм викладачам і технікуму ми примножували своїм життям, своїми справами. А студентську дружбу бережемо як найцінніший скарб, постійно спілкуємося між собою. В будні і свята, в радісні дні і дні печалі дзвенить у моєму домі мобільний телефон, і до болю знайомі голоси турбуються про мене, радіють, печаляться, чи просто діляться власними проблемами, шукають підтримки, поради. Дивишся – горе і печаль, поділені навпіл чи на тридцять часток, то вже не горе, вже не печаль. Жити хочеться, радіти хочеться, бо в тебе є багато рідних, щирих, завжди готових прийти на допомогу друзів-однокурсників. Були в нашому житті й інші однокурсники у вищих навчальних закладах, але такої взаємоповаги, шани, любові один до одного я більше ніде не зустрічала.

Можливо, це особлива аура тоді була в навчальному закладі, яку створювали директор, викладачі, студенти. Це дійсно було навчальне господарство високого ґатунку, високої культури. Навчальні корпуси, гуртожитки потопали у трояндах, клумби горіли від пишного буяння квітів з ранньої весни до першого снігу. Безліч кімнатних квітів прикрашали аудиторії, багата навчально-матеріальна база, передові технології сільського господарства, віддані своїй справі працівники технікуму і допитливі студенти, котрі «гризли» граніт науки. Тут вони ставали висококласними спеціалістами, спішили в самостійне життя, спішили втілити всі знання, що отримали, у справу, яку їм довірила країна.

Змінився час, змінився і технікум…
Тільки не змінилася мигіївська краса.

Як і 40 років тому, серед древніх гранітних порогів, клекочучи, несе свої води величний Південний Буг. Піниться, бурує, стихає і знову долає поріг за порогом бузька синьо-бурштинова ріка. Через сиві віки несе свої води до Чорного моря. Мабуть, душа річки взяла свій початок від запорізьких козаків, які вірно служили Україні, адже, були наші пращури вільними, сміливими, заповзятими. Вміли вони берегти свій край ціною життя, вміли красиво жити і красиво вмерти. Можливо, і Південний Буг живе життям козаків-побратимів на просторах України – величний, вільний, нескоримий.

А дійде до моря, стишиться, розчиниться бурхлива річка в солоній воді, неначе зникне, але ні, коли здійметься на морі буря, то це знову бушує бузька вода, бо вона не може пропасти навіки, бо вона має козацьке начало.

Краса гранітних скал серед степу надихала і надихає не одне покоління, надихає вона і нас понині, робить нас кращими, можливо, це наша молодість, яка вже 40 років продовжує нутрувати в кожному. Наші голови давно вже вкрила сивина, безжальні зморшки лягли на чоло, за нами проблеми снують, як сиві тумани, а ми залишилися такими як були: щасливими, щирими, добрими, додався лише досвід і чомусь дуже швидко додалися роки.

У жовтні 1971 року ми замурували в стіну нового корпусу технікуму капсулу зі звертанням до майбутньої молоді 2017 року. В жовтні 2017-го нам потрібно знову зібратися, поглянути на тих, якими вони є – сучасна молодь 2017 року. Я прошу у Бога всім моїм однокурсникам здоров’я, аби знову змогли прийти до нашого технікуму і потрібно, щоб наш технікум, який нині має статус коледжу, дожив, розцвів, відновив своє призначення чи знайшов інший шлях свого розвитку, адже у нього славне минуле, у нього дуже важливе призначення – вчити – одне з найдавніших призначень на землі.

Фелікса КОКОРСЬКА від імені випускників 1971 року

Тому, кто с верой и любовью
Служил земле своей родной,
Служил ей мыслью и кровью,
Служил ей славой и душой.
Ф. Тютчев

1941 год. Осень. Немецко-фашистские войска, их союзники стремительно продвигались по территории Советского Союза. Уже захвачены Прибалтика, Молдавия, Белоруссия, значительная часть Украины.
Враг упивается своими победами, Гитлер отдает распоряжение подготовиться и провести парад победителей Советской Армии в Москве, подготовлена даже парадная форма для участников предстоящего события. Все расписано, все предусмотрено с немецкой пунктуальностью. Все, кроме одного. Готовности нашего народа отстоять свою Родину. От посягательств захватчиков на нашу землю, нашу свободу и независимость.

Когда пишу наша земля, это означает не только землю Украины, но и всего бывшего Советского Союза. И если русские защищали свою землю, стояли насмерть, защищая Москву, то рядом с ними в окопах, в воздухе сражались и украинцы. Они под Москвой защищали свою украинскую землю.

В годы Великой Отечественной войны более ста наших земляков, уроженцев Николаевщины удостоены высокого звания Героя Советского Союза. Из них 24 человека принимали непосредственное участие в боях по обороне Москвы.

Это летчики – Василий Ильич Мыхлик, впоследствии дважды Герой Советского Союза, А.Я. Баклан, Л.А. Голомбиевский, П.А. Козленко, А.Я. Летучий, В.Н. Матаков, Н.В. Пивнюк; артиллеристы – О.М. Гончаренко, Г.Ф. Потемкин, Д.М. Чумак, Д.А. Шелест, Б.В. Федоров, Н.В. Будюк. Танкисты – Б.Р. Еремеев, В.В. Павлов, Г.И. Пегов, К.О. Петровский, П.П. Свирепкин. Представители царицы полей – пехоты – Н.И. Яшин, Н.М. Чепурной, Л.И. Бубер, А.Я. Вахненко, В.А. Веденко, моряк Г.М. Паламарчук.

Из нашего сельского совета в обороне Москвы принимали участие П.Г. Матвеев, М.А. Махов, Н.К. Кошевой, А.И. Заржицкая, Ю.А. Заржицкий, И.Ф. Волошин, И.Л. Подлесный, И.М. Кавун.
В боях под Москвой осенью 1941 года принимали участие уроженцы нашего бывшего Варваровского района И.П. Кравченко, Я.А. Шкваренко, А.Ф. Силачев, В.В. Большакова, B.C. Черных, З.Н. Юрьев, П.П. Пугач, М.А. Пузин, Г.М. Проводян.
Да разве всех в короткой статье перечислишь?

Поэтому здесь хочу рассказать об одном из защитников Москвы осенью 1941-го и зимой 1942 года, ныне проживающем в селе Радсад нашего района. Рассказать о нем по одной важной причине: бойцу отряда особого назначения в дни обороны Москвы Ивану Максимовичу Кавуну 1 января 2011 года исполнилось 89 лет – возраст более чем солидный, прожитый им достойно. Он внес свой посильный вклад в нашу общую Победу в Великой Отечественной войне. Об этом убедительно свидетельствуют его боевые награды: ордена Славы ІІ и ІІІ степени, Отечественной войны І и ІІ степени, Красной Звезды, орден Богдана Хмельницкого, медали «За отвагу», «За боевые заслуги», «За оборону Москвы», «Партизану Отечественной войны» І степени, «Партизан Брянщины», юбилейные медали.

Славно потрудился Иван Максимович и в годы восстановления разрушенного войной народного хозяйства, внес свой трудовой вклад в дальнейшее развитие Украинской Советской Социалистической Республики.
Родился Иван Максимович 1 января 1922 года в крестьянской семье на Днепропетровщине, селе Гавриловка Межевского района. После окончания школы работал на заводе вначале разнорабочим, а затем газосварщиком.

9 июня 1941 года призван в ряды Красной Армии. Службу начал в 258-м бомбардировочном авиационном отряде Московского гарнизона.
В начале октября 1941 года он добровольно вступает в отряд особого назначения (командир полковник С.И. Иевлев). При отборе бойцов полковник подчеркнул, что отряд создается по личному приказу Жукова, что их отряд будет действовать только в тылах вражеских войск в непосредственной близости к переднему краю противоборствующих сил, при огромной концентрации вражеских частей и соединений, поэтому в этих боях сможет выжить всего до двух процентов бойцов. И в него вошли лишь добровольцы, комсомольцы и коммунисты. Стал бойцом этого отряда и комсомолец, украинец Иван Кавун.

Как вспоминает Иван Максимович, в составе остались и другие украинцы – Тютюнник с Харьковщины, медсестра Наташа с Полтавщины, Дахно Андрей.
В специфике задач, поставленных перед отрядом, биографии сослуживцев отряда особого назначения сильно не раскрывались. Поэтому такие отрывочные сведения остались в памяти Ивана Максимовича, да и годы дают о себе знать.

А вот газетные сообщения той поры оставили для истории сведения о славных боевых делах иевлевцев.
Так, газета «Правда» от 29 ноября 1941 года сообщила об одной из боевых операций отряда. Вот лишь цифры: уничтожено более 600 немецких солдат и офицеров, склад горючего, авторемонтную мастерскую, 80 грузовых и 23 легковых автомашин, четыре танка, три бронемашины.

А самое главное, что в ходе этой успешной и исключительно дерзкой по характеру операции отрядом капитана Жабо в количестве 80 человек был разгромлен штаб 12-го армейского корпуса гитлеровцев в поселке Угодовский Завод.
Группе Кавуна была поставлена задача ворваться в помещение самого штаба и захватить документы.

Обратимся к документам музея средней школы № 445 города Москвы. В черное небо взвились две зеленые ракеты – сигнал атаки начала штурма штаба. Иван Максимович вместе с Андреем Дахно и Леонидом Савельевым врываются в помещения штаба, сметая по дороге охрану автоматными очередями, взрывами гранат. Помещение наполняется огнем и дымом, слышны крики, стоны гитлеровцев. Идет бой, а мозг сверлит одна мысль: где сейф с документами? Вскакивают в очередную комнату, в проблесках огня замечают раскрытый сейф, а возле него – убитый штабист. Быстро очищают сейф от документов, карт и выскакивают в разбитое окно.

Здание пылает, но и гитлеровцы начинают приходить в себя, чувствуется, что они начинают сопротивляться. Необходимо уходить, ведь задание выполнено. Взяты документы, которые необходимо доставить командованию.
Теперь группа собирается в условленном месте и уходит в ночь. С боем уходят в ее темноту, утомленные боем, трудным переходом, с ранеными товарищами.

Это лишь один боевой эпизод, в котором принимал участие И.М. Кавун, а об их количестве свидетельствуют его награды, при этом заметим, что не за любую операцию награждали орденом. За описанную выше бойцу отряда была вручена медаль «За отвагу».

Были и диверсии на коммуникациях в составе Дятьковской партизанской бригады, куда вошла группа капитана В.В. Жабо, и участие в «рейсовой войне», когда партизанские бригады уничтожили десятки эшелонов противника с живой силой и техникой в ходе Курской битвы.

Так действовали партизаны Великой Отечественной. В то время, когда открытие второго фронта затягивали наши западные союзники, ныне утверждающие, что это они внесли основной, решающий вклад в разгром фашистской Германии и ее союзников, её прилипал различных коллаборационистов, вроде нашей «могучей УПА, воевавшей аж на три фронта».

Живет в Радсаде, в окружении своей большой семьи один из тех, кто сражался за освобождение Украины от фашистских захватчиков под Москвой, в лесах Брянщины, Орловшины, Смоленщины, воевал за освобождение Белоруссии уже в составе регулярной Советской Армии.

Уважением окружен в селе славный сын Украины.
От имени Совета ветеранов, Радсадовского сельского совета, районного Совета ветеранов пожелаем ему еще долгих лет жизни.
Зайдите в Радсадовскую школу, в народный музей села Радсад и вы узнаете еще многое из жизни Ивана Максимовича.

Виктор ЗАДОРОЖНЫЙ, заместитель председателя Совета ветеранов Николаевского района, Почетный гражданин Николаевского района

4 грудня дитячий заклад № 82 «Лебедь» відзначив 45-річчя з дня відкриття.

Перші цеглинки в фундамент майбутнього успіху були закладені в далекі 60-70-ті роки першопрохідцями, людьми працьовитими, творчими, закоханими в дошкільну справу.
Багато працювали, заочно навчались в педінституті, набували практичних знань та умінь у процесі роботи з дітьми, кожний день поспішали у дитячий садок, як на свято. Педради, виробничі наради, відкриті заняття – все це були наші університети.

Наполеглива, копітка праця всього колективу давала свої позитивні результати. Згодом дитячий садок «Лебедь» став зірочкою на небосхилі системи дошкільного виховання Миколаєва і був відомий і за його межами.

Передовий педагогічний досвід колективу узагальнювався міським методичним кабінетом і ставав надбанням усіх дошкільних працівників міста, області, а також висвітлювався на сторінках місцевої преси та в республіканському журналі «Дошкільне виховання».

Група педагогів під керівництвом методиста Г.І. Меняйло розробив, виготовив своїми руками ряд наочних посібників, дидактичних ігор для дошкільників, які на виставці у Києві (1973) зайняли перші місця й їх автори були нагороджені дипломами і грошовими преміями.

У 1975 році автор цих рядків брала участь у Республіканських педагогічних читаннях у м. Харків, виступала з доповіддю з досвіду роботи.
На V з’їзді вчителів України з нашого колективу делегатом була Є.І. Приходько, відмінник народної освіти.
Двері дитячого садка завжди були відкриті для наших колег, з якими ми щедро обмінювались досвідом.

Більшість працівників, що відкривали дитячий садок у далекому 1965 році, віддали 20-25 років свого життя цьому дошкільному закладу та пішли на заслужений відпочинок: завідуюча дитячим садком О.Д. Бубнова, Є.М. Ісаєва, Г.Я. Олизько, Т.В. Кириченко, Т.В. Дорофеєва, обслуговуючий персонал – О.В. Шакулова, О.П. Ткаченко, Т.О. Турянська та інші. А помічник вихователя Т.Н. Трапезенко більше 30 років зігрівала своєю турботою, любов’ю наших дошкільнят. Земний уклін і вдячність усім за багаторічну самовіддану працю і лебедину вірність вибраній професії.

Скільки діток пройшло через наш Лебединий дім! Наші вихованці перших десятиліть давно стали дорослими. Багатьом з них доводилось водити у наш дитячий садок уже своїх діток, а декому – й онуків.
Серед наших вихованців люди різних професій: Іра Ісаєва та Юна Январьова – математики-програмісти, Олег Дідош і Павло Буша – військові музиканти, Іра Писарук і Олег Шевченко, Олег Атанасов та Ігор Мілєв – люди найбільш гуманної професії – лікарі…

Нам особливо приємно відзначити, що є і наші послідовники-педагоги. Це – Аня Кликова, Таня Родіна, Валерія Плохая, Лілія Приходько, Віка Ковальська і багато інших.
І сьогодні у свій 45-річний ювілей дитячий заклад № 82 впевнено крокує в перших рядах кращих дошкільних закладів міста. Як і колись, у ньому чути багатоголосий гомін, веселий сміх дітвори і невтомні дитячі «чому?».

У цей ювілейний день хочу щиро, від усього серця привітати ветеранів усіх поколінь із 45-ю річницею дитячого садка і побажати всім, хто дожив до цього дня, міцного здоров’я, бадьорості, щасливого довголіття. А тих, кого вже немає поруч, ми бережемо в своїй пам’яті та в наших серцях.

Нинішньому колективу дитячого закладу № 82, очолюваному Л.В. Богун, щирі вітання з ювілеєм! Хай світлий вогник творчості не згасає у ваших серцях! Хай і подальша доля дитячого садка буде щасливою, увінчаною новими досягненнями на освітянській ниві!

Владислава Григорівна РОДІНА, ветеран д/с № 82 з 40-річним стажем, заслужений учитель України

Так сталося, що немолода вже людина, учасник Великої Вітчизняної війни і тільки з 2009 року пенсіонер, Іван Герасимович Воєхевич 6 серпня працював на своїй садовій ділянці в с. Прибузьке та раптово відчув млосність, задуху, запаморочення. На щастя, сусіда Наталя Паніцина, за фахом медична сестра, негайно надала невідкладну медичну допомогу. Вже майже не надіявся Іван Герасимович, що довезуть живим до лікарні. Але медичні працівники Парутинської сільської дільничної лікарні негайно взялися до справи повернення хворого до нормального стану.

Багато теплих слів почула я від Івана Герасимовича на адресу медичних працівників. І недаремно. Очолює колектив Парутинської сільської дільничної лікарні Алла Свиридівна Блик. Працює в лікарні з 1970 року, спочатку лікарем-терапевтом, а з 1991-го головним лікарем, має вищі атестаційні категорії з організації охорони здоров’я та лікаря загальної практики сімейної медицини. Умілий та принциповий організатор, з відчуттям високої відповідальності до підбору та виховання кадрів. Тож і робота колективу відмічена як краща у районі, а лікар загальної практики сімейної медицини Інна Дмитрівна Ільюк у 2010 році відзначена у номінації «Кращий лікар року» та нагороджена грошовою премією обласної ради.

Іван Герасимович, який і сам неабиякий організатор, працював директором Миколаївського суднобудівного технікуму (сьогодні це Політехнічний інститут), з 1992 року, після виходу на пенсію, по 2009 рік очолював секцію гри у шахи при ДЮСШ. Його вихованець Сашко Бортник на першості Європи за переконливу перемогу отримав золоту медаль.

Іван Герасимович переконаний, що високий професіоналізм, виключна увага до хворого, доброзичливість усього колективу, зразковий порядок, добре харчування та інші на перший погляд уже не такі суттєві обставини підняли його з лікарняного ліжка. Він сказав: «Отримав добрий заряд бадьорості, коли вийшов із лікарні, думав злечу у небо!».

Тож будьте здорові, не втомлюйтеся творити добро, лікуйте і виліковуйте! Наснаги вам, дорогі медичні працівники Парутинської сільської дільничної лікарні, здоров’я, благополуччя вашим родинам. Віри, надії, любові! Божого благословення.

За дорученням Івана Герасимовича статтю написала
Л.М. ЗАВІРЮХА, завідуюча відділом здорового способу життя Миколаївського обласного центру здоров’я

Добрий день, шановна редакція газети!

Колись уперше передплатив її мій чоловік Петро, і відтоді газета стала для мене майже часточкою життя.
Нині я одинока вдова, пенсіонерка, і дуже тяжко переношу свою одинокість. Усе своє свідоме життя я багато працювала, є ветераном війни і праці, людиною, яка до останньої краплинки своїх сил віддавала себе дітям. Тривалий час я працювала у профтехучилищі, а коли пішла на пенсію, займалася громадською діяльністю, зорганізувавши діток – напівсиріт та сиріт (що знаходяться під опікою дідусів-бабусь) – у дитячий самодіяльний ансамбль «Євшан-зілля».

Більше десяти років здібні до пісні та танцю дітки приходили до мене у двір, де за репетиціями і концертами змістовно проводили своє дозвілля. Нині у багатьох із них уже є свої родини. Я досі цікавлюся їх життям, і радіє серце, що зерна виховання добротою і любов’ю дали свої сходи: мої вихованці стали порядними людьми.
Мені дуже подобається, що на сторінках вашої газети завжди знаходиться місце для людяності, чуйності, кращих загальнолюдських рис. Це ті почуття, які в усі часи є головною оздобою душі людини.

З віком, з роками змінюються цінності. І на перший план постає зовсім не матеріальне: цінується внутрішнє багатство, багатство нашої душі.
Зазначити про це мені хотілося б невипадково. Нещодавно я пережила великий клопіт. Однак ті особисті неприємності насправді у серці залишили світлі приємні спогади.

Мешкаю я у Варварівці у приватному будинку. Якось напередодні вихідних сильний вітер наробив людям багато шкоди. У тому числі це ж стосувалося і мого подвір’я: на стовпі біля моїх воріт вітер розірвав електричні проводи. Мені важко описати словами весь жах, який я тоді пережила, чекаючи у темряві ранку. Уявіть собі картину: розірвана електромережа повисла над двором так, що й на веранду без остраху не ступиш.

У такій ситуації я опинилася вперше, тому не знала до кого звертатися по допомогу. Навмання телефонувала у різні інстанції, пояснюючи свою проблему та прохаючи номер телефону, за яким надійде порятунок.
І врешті таки натрапила на добру людину, яка підказала номер телефону диспетчера філіалу обленерго при Миколаївському районі.

Телефоную і туди, але я за весь час уже так знервувалася та розчулилась, що замість того, щоб розповісти про суть справи, почала по телефону сильно плакати. Мій виклик прийняв диспетчер О.Ф. Білосвіт і одразу ж заспокоїв, що все буде добре, аби лиш я свою адресу назвала.

Буквально через півгодини (незважаючи на те, що це була неділя) на нашу вулицю приїхала «аварійка» з бригадою молодих електриків у складі Сергія Оневежи, Євгенія Раковця, Сергія Чістова і водія Дмитра Вознюка.

Молоді люди одразу ж узялися виправляти аварійну ситуацію. Як виявилося, це вимагало багато роботи. При тому непростої, яка проводиться на висоті та пов’язана з дротами і струмом. Загалом, близько трьох годин бригада усувала цю поломку, і поки не перевірили справність світла в усіх енергоносіях мого будинку, не покинули місце виїзду.

Я була дуже зворушена їх ставленням до своїх обов’язків. Робота практично горіла в їх руках, усе грамотно, професійно, до ладу.
Крім того, хлопці здалися мені дуже людяними і ввічливими. У них для мене напоготові було і добре слово, вони знали, як заспокоїти літню людину, завірити, що через подібну ситуацію у житті зовсім не потрібно горювати…

І я подумала, що зроблю правильно, якщо віддячу їм грішми (тим більше, що якраз напередодні отримала вже пенсію). Подумала і так і хотіла від чистого серця вдіяти. Але ще більше була ошелешена.
– Ви що, бабусю, вигадуєте? Не смійте про таке і думати! Це наша робота. Ми ніяких «узяток» не беремо! – відповів один із них і запхав мій кулак з купюрою назад до моєї кишені. – Ви краще за ці гроші купіть собі новий кабель у літню кухню, бо його вже час поміняти… Приїдемо наступного разу спеціально, щоб у вашому дворі був повний порядок.

Я знову мало не розплакалася, настоювала, що без віддяки їх не відпущу з двору, але хлопці стояли на своєму. Вони переконували мене, мовляв, найбільша віддяка для них, це коли їх проведена робота буде якісно служити клієнту. Словом, ніякої платні у мене так і не взяли.

Я приємно вражена і дуже зворушена таким ставленням наших електриків до своєї справи, а тому вирішила написати про це до газети.
Від щирого серця я висловлюю вдячність бригаді електриків філіалу обленерго при Миколаївському районі у складі Сергія Оневежи, Євгенія Раковця, Сергія Чістова і водія Дмитра Вознюка, а також їх начальнику Ігорю Олександровичу Пигичко за їх сумлінне і порядне ставлення до обслуговування населення.

Нехай у вас, дорогі мої рятівники, на роботі та вдома все буде добре, нехай удень і вночі береже вас Божа Матір-заступниця наша. Спасибі вам, діти, за вашу чисту совість і «честь мундира», те, з яким достоїнством ви цінуєте своє робоче місце.

З глибокою повагою Галина Іванівна АНТОНЕНКО
м. Миколаїв, вул. Гастелло

Протягом багатьох років моя молодша донечка Вікторія страждає на бронхіальну астму, а тому їй постійно необхідно полегшувати дихання. Звичайно, працівники нашої Кривоозерської ЦРЛ на чолі з головним лікарем В.П. Зайченко та завідуючою дитячим відділенням Л.В. Пташинською ніколи нам не відмовляють у наданні допомоги у будь-який час. Проте, маючи ультразвуковий інгалятор, моя донечка завжди могла б полегшити астматичний напад прямо вдома. Але оскільки у нашій родині є ще старша донька Ірина, яка навчається у Миколаївському національному університеті ім. В.О. Сухомлинського за контрактною формою навчання, то ми не мали фінансової змоги придбати цей життєво необхідний прилад. Саме тому я вирішила звернутись до нашого губернатора. Микола Петрович одразу ж відгукнувся на моє звернення. І от 20.09.10 в урочистій обстановці (відбувались урочистості до Дня миру та Дня селища Криве Озеро) головою Кривоозерської райдержадміністрації П.Г. Бузінським мені було вручено заповітний інгалятор від імені голови облдержадміністрації М.П. Круглова.

Як звичайна мешканка нашого селища я не можу не відзначити позитивних зрушень, які відбулися завдяки приходу до влади керівників від Партії регіонів. З приходом П.Г. Бузінського наше селище ожило: почали проводитись різноманітні культурні заходи, причому на дуже гарному рівні, ремонтуються районний Будинок культури, дитяча музична школа тощо. Окремо хочу подякувати Павлові Григоровичу й начальнику відділу сім’ї, молоді та спорту райдержадміністрації М.С. Гавловській за надання безкоштовної путівки моїй донечці Вікторії в МДЦ «Артек». Враження від перебування у цьому таборі у моєї доньки залишаться на все життя.

Доземний уклін вам, люди добрі, і хай Господь береже вас та ваші родини!
З глибокою повагою та вдячністю

C. ЛЮБЕЦЬКА, мама дитини-інваліда
смт Криве Озеро

По специальности Алла Сергеевна учитель. Наверное, поэтому много внимания уделяет вопросам образования и культуры, депутатский денежный фонд использует на усиление материальной базы школ. Так, в 2008 году 30 тысяч гривен было выделено на ремонт Очаковской общеобразовательной средней школы № 4, в 2009-м – 30 тысяч гривен на строительство теплого туалета в ОСШ № 2, по депутатскому запросу: передана бесплатно мебель ОСШ № 3, которой укомплектованы кабинет украинского языка и литературы, кабинет директора, кабинет завуча и учительская.

Алла Сергеевна – участник всех мероприятий, проводимых по линии горкома КПУ, городской администрацией, руководителями Красного Креста, социальной защиты населения. Вот здесь и проявляется ярко уровень личной ответственности депутата. Эта женщина является цементирующим звеном, которое объединяет жителей г. Очакова в борьбе за лучшие условия жизни, за будущее наших детей. Она старается донести правду о настоящей и прошедшей жизни народа, рассказать молодежи о подвигах, доблести, честности, доброте, любви к Родине. Говорит об этом на митингах, в прессе, в индивидуальных беседах с учащимися. Очень впечатлило ее выступление в районной газете «Чорноморська зірка», посвященное 90-летию ВЛКСМ и ЛКСМУ.

Добродетель не остается в одиночестве. У депутата есть помощники в лице общественной организации Союза женщин «За будущее детей Украины», Всеукраинского союза советских офицеров (ВУССО), отдельных депутатов горсовета и райсовета: совместно проведена бесплатная подписка на газеты «Коммунист», «Киевский вестник», «Рабочая газета», «Новая волна», «Земля».

1 сентября 2009 года была проведена акция «Твоя первая книжка»: во всех школах города каждому первокласснику были вручены буквари и прописи.
Под постоянным контролем находится выделение и использование денежных средств на реставрацию музея им. Суворова. Благодаря, в том числе, ее заботам отремонтирован музей Судковского, фасад детской художественной школы.

По характеру Алла Сергеевна – человек неравнодушный, умеющий работать. Не случайно к ней обращаются жители города с разными вопросами бытового характера. И всегда получают совет, рекомендации, материальную помощь по мере возможности.
Волнует ее, как депутата, человека, судьба зданий ДОФа, кинотеатра «Черноморец», госпиталя и многие вопросы по восстановлению уничтоженных производств, по созданию рабочих мест, занятости молодежи. И этот неполный перечень вопросов говорит о сложности работы депутата, которая во всех ее проявлениях действует ответственно на уровне затронутой проблемы.

Л.Н.СУКОВА,
председатель Очаковской организации Союза женщин «За будущее детей Украины»