Валентине Михайловне Вайкшнис недавно исполнилось 72 года. Четырнадцать из них она судится, добиваясь справедливого наказания для троих молодчиков, избивших до полусмерти ее супруга Йозаса (ныне покойного. – Ред.). Кроме того, почти три дня эти юные изверги силой удерживали пожилого человека на полевом стане связанным веревкой, без воды, еды и не оказывая медицинской помощи.

Как ни парадоксально, но милиционеры, прокуроры и судьи не усматривают в деяниях этих «отморозков» состава преступления…

– В тот день, 23 сентября, – вспоминает Валентина Михайловна Вайкшнис события четырнадцатилетней давности, – муж был один дома. Я гостила у детей в городе. Приехала в село лишь 25 сентября к вечеру. Добиралась рабочим поездом. Зайдя в дом и не обнаружив там мужа, подумала, что он отлучился куда-то к соседям. Тогда я и представить не могла, что его уже третий день удерживают «в плену». И не просто удерживают, а зверски издеваются над ним.

Уже в сумерках, по словам женщины, залаяла собака во дворе. На пороге появились двое незнакомых молодых парней и стали буквально втаскивать в дом какого-то избитого босого человека в разорванной рубашке. Хотя лицо человека было сильно обезображено побоями: под глазами фиолетовые кровоподтеки, из рваных ран уже сочился гной, Валентина Михайловна все же узнала в нем своего мужа.

– Где документы? – в ярости крикнул один из «конвоиров», зайдя в комнату вместе с «пленником». Как выяснилось позже, это был охранник с поля В. Сторчак, а его «сотоварищем», который остался на кухне, был сын бригадира В. Кравчук – сержант милиции, работающий где-то в городе.

Ошеломленная женщина спросила у незнакомца: «Кто вы такие и что случилось?».

– Я из милиции, – услышала в ответ, – ваш муж убил двух собак и покушался на меня. Для убедительности В. Сторчак показал пожилой женщине свои руки, на которых от ладони до локтя на внутренней части рук были засохшие ровные царапины.

Дальше он не церемонился: начал поспешно перерывать вещи, явно что-то искал. А когда увидел обложку из блокнота с вложенными туда документами: удостоверение «Ветеран труда» и охотничий билет, то снова стал кричать: «Где ружье и документы на дом?». Женщина испуганно ответила, что все документы находятся в городе.

«Тогда поехали!» – скомандовал незваный гость.

«МНЕ  СОБАКА  ДОРОЖЕ  ЧЕЛОВЕКА»

Валентина Михайловна сразу поняла, что мужу грозит опасность, и решила во что бы то ни стало ехать с ним. Она буквально вцепилась руками в супруга. Под «конвоем» вышли они из дома, их направили к автомобилю «Жигули», который почему-то стоял не возле их ворот, а за железнодорожной линией, разделяющей улицу. Как позже выяснится, это сделали для того, чтобы не привлекать внимания соседей. Возле автомобиля стоял еще один человек, он был очень недоволен тем, что супруга избитого мужчины увязалась с ними. Свое недовольство он высказывал нецензурной бранью. Чуть позже женщина поняла, что это был хозяин автомобиля, бригадир охранной бригады В.Д. Кравчук, отец одного из «конвоиров».

Сердце Валентины Михайловны сжалось от боли, когда она увидела, как ее полуживого супруга «ребята» стали заталкивать в багажник «Жигулей». И везли стариков вовсе не в город, как сразу показалось женщине, чтобы посмотреть документы, и не в милицию для составления протокола кражи подсолнечника, а на поле. То есть везли в свою «обитель».

Когда приехали на место и женщина стала возмущаться и требовать, чтобы во всем разобралась милиция, по закону, то бригадир подошел к ней поближе и кулаком сильно ударил ее по лицу, до крови разбив губу.

– Мы вам сейчас покажем милицию, – в гневе сказал он. Затем он уехал, захватив с собой сына. «Пленников» же подвели к бочке с водой и крепко привязали к ней веревкой. Чтобы не сбежали.

Охранник несколько раз ночью подходил к ним проверять, на месте ли они, злобно пиная их ботинком.

Той ночи, вспоминает Валентина Михайловна, казалось, не будет конца. У мужа сильно кружилась голова, тошнило, болело все тело. Чуть позже медики зафиксируют у него сотрясение мозга и сильное истощение организма.

Утром приехал В.Д. Кравчук. С собой он зачем-то привез ветеринарного врача. Женщина-пленница снова стала требовать, чтобы их увезли в милицию и там во всем разобрались.

– Видишь милицию, – злобно начал кричать бригадир, показывая пожилой женщине свои увесистые кулаки, – и запомни, мне собака дороже человека, я еще с вас сто долларов за нее взыщу.

Все лицо его было перекошено злобой и ненавистью. Уже позже Валентина Михайловна узнает, что свою собаку Кравчук еще в день конфликта, 23 сентября, отвез в ветлечебницу. По всей видимости, собака шла на поправку, поэтому хозяин смилостивился над «пленниками». Около часа дня на поле приехала совхозная «Волга» и отвезла пожилых людей в поселковое отделение милиции для дачи показаний. Затем потерпевшего госпитализировали в БСМП, в гнойное отделение, где он проходил лечение в течение месяца.

СУД  ДА  ДЕЛО

Положив супруга в больницу, Валентина Михайловна сразу же обратилась в милицию по факту избиения, однако милиция не отреагировала должным образом. Когда же Йозас Вайкшнис вышел из больницы, то сразу подал жалобу в прокуратуру Жовтневого района. Заметьте, лишь через два месяца прокуратурой было открыто уголовное дело. Волокитилось оно почти год. Как выяснилось из материалов дела, В.Д. Кравчук и В.А. Сторчак куда-то исчезли, и правоохранители якобы не могли их найти. К тому же стало известно, что В.Д. Кравчук уже имел судимость, связанную с нанесением телесных повреждений. Не впервой, видимо, ему «объясняться» с правоохранителями. Благодаря настойчивости супругов Вайкшнис правоохранителям ничего не оставалось, как вынести приговор – Сторчака и Кравчуков признать виновными в совершении преступления.

На основании этого документа Вайкшнисы подали исковое заявление в Центральный районный суд на возмещение материального ущерба и морального вреда. Судья присудил взыскать с преступников в пользу потерпевших пенсионеров в общей сложности 11 тысяч 513 гривен.

Судя по документам, это решение исполнительная служба не смогла выполнять: находились причины, делались отписки. Пенсионеры, выигравшие суд, по сути стали свидетелями «круговой поруки» правоохранителей и преступников. Так, когда государственный исполнитель запрашивал наличие имущества, числившегося за осужденными, то получал ответ, что за ними не зарегистрирован автомобиль. Лишь после того, как Вайкшнисы сами указали номер и марку автомобиля, гаишники таки подтвердили справкой факт наличия имущества. И невооруженным глазом было видно, что ох как не хотели «ребятки» отдавать пенсионерам свои сбережения. И крутили они нашим правосудием как цыган солнцем.

20 декабря 2003 года умирает Йозас Вайкшнис. Причиной смерти врачи назвали разрыв сердца. Так и не дождался ветеран труда исполнения решения суда. Ушел в мир иной. Сердце не выдержало.

Ушлые «ребята» не побрезговали ничем и воспользовались даже этой ситуацией. Мол, потерпевшего уже нет, умер, теперь можно и пересмотреть уголовное дело. И надо признать, им это удалось. Не будем акцентировать, какими путями они это сделали. Но факт остается фактом. Честно говоря, когда просматривала все эти документы, не верила своим глазам: черным по белому написано – «уголовное дело прекратить в связи с отсутствием в действиях Сторчак В.А и Кравчук В.Д. состава преступления». Подписал этот документ следователь райотдела милиции некий Андриевский. Датировано постановление 12 декабря 2005 года. А что самое примечательное, этим же следователем Андриевским еще 24 мая 2004 года, как свидетельствуют документы, было возбуждено уголовное дело в отношении уже покойного на то время Й. Вайкшниса по ст. 187 УК Украины. И в постановлении следователь признал покойника виновным, а ушлых «ребят» – Сторчака и Кравчука – потерпевшими. Со всеми этими «состряпанными» бумагами адвокат «потерпевших» пишет заявление в суд Центрального района с просьбой пересмотреть вступившее в законную силу еще 26 января 2001 года решение суда в связи с вновь открывшимися обстоятельствами.

Вдова Валентина Михайловна, когда пришла на судебное заседание и увидела эти документы, была ошеломлена. Женщина не могла понять, почему все эти «дела» творились втайне от нее, ведь она потерпевшая? Она вынуждена была обжаловать решения следователей-милиционеров в Жовтневом районном суде. Постановление следователя Андриевского было признано незаконным и отменено, а уголовное дело направлено на дополнительное расследование в райотдел милиции. И все опять пошло по накатанному правоохранителями кругу.

Итак, уже в общей сложности пошел четырнадцатый год. Куда только не обращалась вдова с жалобой: в областную прокуратуру, в Генеральную, в Секретариат Президента Украины. И что характерно, сразу после обращений дело сдвигалось с мертвой точки, постановление о прекращении уголовного дела отменялось прокурорами, направлялось в милицию на дополнительное расследование, то есть создавалась видимость расследования. Для проформы даже наказали следователя, который вел это дело. Об этом Валентину Михайловну уведомил в марте этого года заместитель прокурора области Валерий Котков. На самом же деле женщину следователи не вызывали, не опрашивали, а только выдавали ей заранее заготовленные ответы десятилетней давности, мол, в действиях их «мучителей» нет состава преступления. Вот так!

ПОСЛЕСЛОВИЕ

Складывается впечатление, что правоохранители берут пожилую женщину на измор. Однако Валентина Михайловна – женщина принципиальная, и сдаваться не собирается. Ради памяти мужа она намерена продолжать бороться за справедливость. Вплоть до Европейского суда, для этого у нее уже достаточно оснований. Вот только берут ее сомнения: какой резон Кравчуку и Сторчаку уворачиваться от уплаты присужденных им 12 тысяч гривен морального и материального вреда? Неужели они за четырнадцать лет заплатили меньшую сумму «гонораров» должностным лицам, участвующим «в расследовании» данного уголовного дела? Наверняка больше…

Татьяна ФАБРИКОВА
P.S. Учитывая, что данное уголовное дело подследственно прокуратуре, эту публикацию редакция направляет в областную прокуратуру на реагирование. И надеется, что новый прокурор области сможет разорвать замкнутый круг, по которому четырнадцать лет гоняют беззащитную пожилую женщину.

Залишившись інвалідом першої групи після автомобільної аварії, Тетяна Балюбаш ось уже восьмий рік поспіль не може добитися грошових виплат від винуватця тієї страшної пригоди. У виконавчої служби знаходиться маса виправдань, безперечно, із посиланням на закон. Але ж факт залишається фактом: людина, яка втратила здоров’я і взагалі можливість нормально жити і працювати, залишилася сам на сам з усіма проблемами, і до того ж без грошей. Як вона виживає, відомо тільки її рідним…

ЖИТТЯ  ВСУПЕРЕЧ  УСЬОМУ

Ми зустрілися із Тетяною Олександрівною на початку квітня. Вона приїхала до Миколаєва у супроводі онука: вже давно, відтоді, як трапилася аварія, вона не має змоги вільно пересуватися, тому майже не виходить із двору в селі Лимани Жовтневого району. У разі крайньої потреби може дійти до сусідки, тримаючись за паркан. При ходьбі жінка спирається на палицю, бо німіє нога. Не дає спокою частий головний біль. Жити їй доводиться практично на знеболювальних ліках. З фізичними стражданнями, каже вона, за довгі роки якось звиклась. А от змиритися із несправедливістю та байдужістю чиновників виявилося набагато важче.

Коли трапилося лихо, їй було всього 47 років. Напередодні нового 2004 року, а саме 30 грудня, вона переходила Жовтневий проспект неподалік від ринку «Фенікс». Пішохідний перехід у цьому місці – нерегульований, але водії зазвичай зупиняються та пропускають пішоходів, адже людський потік тут завжди великий. От і цього разу, поспішаючи додому, пішла по переходу слідом за кількома пішоходами. Йшла останньою, але ступити на бордюр так і не встигла: несподівано почула збоку сильний гуркіт. Потім був удар праворуч і… все оточення ніби кудись провалилося. Вона знепритомніла і прийшла до тями лише у лікарні, у важкому стані: закрита черепно-мозкова травма, рана голови, перелам лонної та сідничої кісток, вивих ключиці, удар грудного відділу хребта, травматичний шок другого ступеня. У медичних документах та рішенні суду такі тілесні ушкодження чомусь були кваліфіковані як «середньої тяжкості».

У лікарні жінка провела довгі болісні чотири місяці. Додому її принесли на ношах та просто залишили лежати на дивані. Потім вона кілька років пересувалася на інвалідному візку, а з часом трапилося диво – самотужки Тетяна Олександрівна почала спочатку повзати по хаті, а потім – і ходити!

Навіть тепер вона з болем згадує ті висловлювання, що чула від медиків: ніхто не думав, що вона виживе, а тим більше – збереже здоровий глузд. На жаль, через те їй вчасно не вправили ключицю, бо вважали, що це не знадобиться… Права рука зараз майже не працює.

ЗА  ПОМ’ЯКШУВАЛЬНИМИ  ОБСТАВИНАМИ…

Жахливі подробиці аварії вона дізналася на суді. Зі свідчень відомо, що 32-річний Сергій Пануш на автомобілі «Москвич-2140» на великій швидкості в’їхав на пішохідний перехід у той час, коли по ньому йшли люди, а інші машини стояли та очікували. Ближче всіх виявилася Тетяна Олександрівна, яка йшла останньою. Жінку підкинуло на капот «Москвича», а загальмувати водій зміг тільки на зустрічній смузі.

Треба зазначити, що розслідування справи кілька разів припиняли: один зі слідчих, які приходили по черзі у палату до Тетяни Олександрівни (а всього їх змінилося п’ятеро!), безапеляційно запитав у неї: «Ви ще й досі не підйомна?». Мабуть, зважаючи на невтішні прогнози лікарів, очікували того, що, як кажуть, «не стане людини – не стане й проблеми»?

Утім рідні Тетяни Олександрівни настояли на тому, щоб досудове слідство було проведено у повному обсязі і справу передали до суду.

Суд тривав майже рік, і у листопаді 2004 року оголосили вирок: Сергій Пануш був визнаний винним та засуджений на два роки умовно без позбавлення права керувати транспортними засобами. Приймаючи рішення, суддя керувався пом’якшувальними обставинами, бо Сергій Пануш за місцем роботи характеризується позитивно та має неповнолітню дитину. На нього покладався обов’язок не виїжджати на інше місце проживання, періодично реєструватися в органі кримінально-виконавчої системи та виплатити постраждалій загалом 13800 грн. матеріальної та моральної шкоди. Отже, правопорушнику дістався умовний вирок, а Тетяні Балюбаш – безкінечні ходіння по інстанціях з вимогами виплачувати життєво необхідні кошти. Чи це є справедливим? На жаль, історія Тетяни Балюбаш свідчить про те, що дуже часто українське правосуддя буває занадто поблажливим до злочинців і… майже байдужим до постраждалих.

ВИЖИВАННЯ  НА  КОПІЙКИ

Скільки грошей за вісім років пішло на лікування, Тетяна Олександрівна сказати не може. Ліки вимушена приймати постійно, кожного дня, до того ж три-чотири рази на рік треба лягати у лікарню – тільки таким чином вона продовжує жити. Звісно, що про професію муляра-штукатура-лицювальника Тетяні Олександрівні довелося забути і задовольнятися пенсією у 900 грн. Витрати на медикаменти щомісяця становлять від 300-400 грн. до півтори тисячі гривень. Можна тільки здогадуватися, як зводить жінка кінці з кінцями. Винуватець усіх її нещасть виплачувати присуджений борг не поспішає.

Державні виконавці Корабельного району довго не могли знайти то самого С. Пануша, то його майна. Нарешті виявили, що він є співвласником квартири на вулиці Бутоми у Миколаєві. Оскільки вона розташована у Заводському районі, то і виконавчий лист передали до місцевої виконавчої служби. Там документ знаходився два роки. За цей час велася переписка із Заводським районним судом з приводу того, яка частка вказаної квартири належить Панушу та яким чином її можливо відокремити та виставити на привселюдні торги. Але ці паперові зусилля державних виконавців виявилися марними: стягнути гроші за квартиру не вдалося.

Начальник Державної виконавчої служби у Заводському районі м. Миколаєва М.І. Валешинський пояснив кореспонденту: «Бувають рішення, які виконати важко, а то й неможливо. Є таке поняття «власність, яка не реалізується». Панушу у квартирі належить якась її частка. А хто її купить окремо? Навіть, якщо це половина, вона нікому не потрібна. Продавати треба всю квартиру. Або запропонувати Т. Балюбаш заплатити повну вартість квартири і залишити це майно за собою. Для цього треба доплатити 27 тис. грн. Але ж якщо майно не ліквідовується, це ще не означає бездіяльність державних виконавців».

Апофеозом «активності» державних виконавців стало те, що квартира кінець кінцем була переоформлена на дружину Пануша: ну, що з нього тепер візьмеш?

Із Заводської виконавчої служби Тетяна Олександрівна забрала документи і передала їх знову до Корабельної ДВС, де почали шукати спосіб стягнення шкоди з доходів засудженого, і цей процес розтягнувся на роки. Спочатку С. Пануш виплачував по 50-120 грн., що виглядало мало не знущанням над хворою жінкою, змушеною витрачати на лікування щомісяця сотні гривень. А весь 2009 рік Тетяна Олександрівна грошей від Пануша не отримувала взагалі: нібито він не працював – так виправдовували його державні виконавці.

Жінка писала численні скарги на затягування виконання рішення суду – прокуратурі районній, міській, обласній, Генеральній, управлінню юстиції, облдержадміністрації. Після цього виплати збільшилися до 270-450 грн. Але й і наразі, через вісім років після вироку суду, повністю заподіяна шкода засудженим не виплачена. З огляду на інфляцію виходить, що жінка за усі свої страждання отримує самі копійки, які ніяк не компенсують її витрати на підтримання здоров’я.

Дивна річ: з точки зору дотримання закону державним виконавцям докоряти нема в чому. Все робиться згідно із численними законами, інструкціями і розпорядженнями. Про це говорить і виконуюча обов’язки начальника Корабельного відділу Державної виконавчої служби Лілія Бакай: «Виконання рішення суду відбувається суворо у порядку, передбаченому законодавством. Закон України «Про виконавче впровадження» розписує повністю процедуру, де чітко вказано, що треба робити державному виконавцю. Накласти стягнення на майно, а якщо його у боржника немає, то виконавчий лист повертається стягувачу. Стягувач може протягом трьох років знову пред’явити стягнення, якщо у боржника з’явиться якесь майно.

Так, ми живемо у цьому бюрократизмі, – зауважила Лілія Бакай. – Кожна дія виконавця регламентується та підкріплюється відповідними документами. Тож нехай Тетяна Балюбаш прийде до мене, щоб я змогла їй допомогти. Чому вона одразу звертається до редакції?».

У тому-то й річ, що до редакції жінка звернулася вже як до останньої інстанції, втративши довіру до найвищих державних правоохоронних органів. Чи це випадково?

ЯК  ВПЛИНУТИ  НА  НЕПЛАТНИКА?

Звертатися до совісті самого водія виявилося також марним. Тетяна Олександрівна каже, що взагалі не стала б звертатися до суду, якби С. Пануш оплатив їй лікування у лікарні. Саме з таким проханням до нього у перші дні після аварії зверталися рідні Тетяни Балюбаш. Але він відмовив, посилаючись на те, що грошей у нього немає.

Потім, поки йшов суд, він не пропонував своєї допомоги людині, яку скалічив, і навіть не попросив вибачення. А жінка вже й не просила нічого. У залі суду вони так і перебували ніби по різні боки барикад: він – на лаві підсудних, вона – в інвалідному візку.

За ті вісім років, поки рішення суду виконується настільки неспішно, гроші явно подешевшали, а Тетяна Балюбаш з кожним місяцем втрачає і ті не отримані копійки. Кілька адвокатів, до яких вона зверталася з проханням допомогти витребувати індексацію, чомусь відмовляли, вважаючи справу програшною. Через це жінка відчуває себе двічі обкраденою. І вже немає у неї ані сил, ані грошей, а головне, віри, щоб добиватися справедливості. Вона зневірилася у всіх і у всьому.

Тетяні Олександрівні запам’яталася відповідь державного службовця на запитання, чому Пануша не можуть змусити виплачувати гроші. «А ми його що, під дулом пістолета маємо привести?», – відповів працівник ДВС. Але ж, виявляється, на злісного неплатника, який свідомо вклоняється від сплати грошей за судовим рішенням, можна вдіяти законним шляхом. Наприклад, звернутися до правоохоронних органів. Але ж зробити це повинні саме державні виконавці!

Як стверджує Тетяна Балюбаш, на сьогодні Сергій Пануш не має ніякого майна, ніде не прописаний, розведений, часто не має офіційного місця роботи. Як кажуть, ніби вітер у полі. Немає сумнівів, що таким собі «перекати-полем» він став саме через необхідність виплачувати борг. Чому ж у даному випадку державні виконавці не діють за законом? Навпаки, вмовляють Балюбаш «не здіймати галасу», а то неплатник «зникне і взагалі нічого не отримаєте».

Знову якесь незрозуміле всепрощення для злочинця і повне ігнорування інтересів невинно постраждалої людини! Кого ж тоді захищають закони нашої країни? І де шукати правди скривдженим та ображеним громадянам?

Можна нагадати ще й те, що на виконання судового рішення державним виконавцям відводиться… півроку. Скільки разів по півроку спливло за ці вісім років?

У даному випадку державні виконавці, дотримуючись установлених вимог, є правими тільки формально. А за цим формалізмом вже ніхто не помічає, як втрачається мораль та людяність. Зміст наших «найгуманніших» законів ущерть вихолощується. Закон залишається заради закону, адже він не захищає слабких та ображених. Справедливість існує тільки на папері, а у житті ми бачимо, що перемагає той, у кого є гроші. Що ж таке відбувається у нашій державі, в якій на кожному кроці проголошується верховенство того самого закону? Тільки проголошується …

Ми чекатимемо відповідей на цей матеріал від працівників державної виконавчої служби та сподіваємося, що саме звернення до газети допоможе Тетяні Балюбаш вирішити її проблему. Адже тепер питання знаходиться «на особливому контролі».

Тетяна ФІЛІППОВА

Як свідчить статистика, не завжди веселкове. У 2011 році на обліку служби зайнятості Миколаївщини перебувала майже тисяча випускників вищих навчальних закладів, зокрема 154 особи свого часу здобули вищу освіту в МДУ ім. В.О. Сухомлинського, 78 – у НУК ім. адмірала Макарова, 72 особи мають «корочку» МДАУ, а ще 60 безробітних півдесятка незабутніх років провели, навчаючись у ЧДУ ім. Петра Могили. Враховуючи те, що не всі із колишніх випускників цих та інших вишів, опинившись після закінчення навчального закладу фактично на вулиці, зареєструвались у центрах зайнятості, стає зрозумілим масштаб проблеми. Поготів, коли врахувати значні державні кошти, що були марно витрачені на підготовку нікому не потрібних фахівців.

З метою спільного аналізу ситуації та вироблення комплексу ефективних заходів, 10 травня на базі Миколаївського державного аграрного університету відбувся «круглий стіл» на тему «Взаємодія вищих навчальних закладів та роботодавців з питань якісної підготовки та працевлаштування випускників з урахуванням перспектив соціально-економічного розвитку регіону». В обговоренні взяли участь заступник голови облдержадміністрації з соціальних та гуманітарних питань Наталя Іванцова, директор обласного центру зайнятості, депутат обласної ради Володимир Луста, керівники структурних підрозділів ОДА, ректори державних вищих навчальних закладів та роботодавці.

Як зазначив керівник обласної служби зайнятості В. Луста, сьогодні миколаївські виші випускають на ринок праці чимало молодих фахівців, спеціальності котрих не затребувані в такому обсязі. Це, зокрема, облік і аудит, економіка підприємства, менеджмент організацій, фінанси, бухгалтерський облік, правознавство, педагогічна освіта. Щоб пом’якшити гостроту проблеми, центри зайнятості не лише надають послуги з пошуку підходящої роботи, а й сприяють випускникам в отриманні першого робочого місця у рамках спеціальної державної програми щодо надання роботодавцям дотації на створення першого робочого місця. Проте претендентів на вільні вакансії все одно набагато більше, ніж пропонується робочих місць.

З іншого боку, як констатував директор обласного центру зайнятості, на ринку праці існує значна потреба у робітниках. «Крупні роботодавці, такі як «Миколаївобленерго», звертаються до нас з проханням укомплектувати вакансії за робітничими професіями, а ми не маємо такої змоги, оскільки в центрах зайнятості взагалі не перебувають на обліку безробітні за такими спеціальностями», – зазначив Володимир Вікторович. В області також бракує кваліфікованих сталеварів, станочників, професіоналів з високотехнологічного вирощування і зберігання сільськогосподарської продукції.

Оптимальне вирішення дилеми обласний керівник вбачає у перенавчанні безробітних відповідно до вимог роботодавців. Утім є вже конкретні приклади успішної реалізації такого механізму: за допомогою служби зайнятості психологи перенавчаються на операторів комп’ютерного набору, економіст-магістр не цурається одягти спецівку електрозварника, а менеджер застосовує власні сили в якості кравця.

Принагідно директор ОЦЗ ознайомив присутніх із основними засадами нового законопроекту «Про зайнятість населення» у частині, що стосується саме працевлаштування молоді. Нова редакція закону передбачає проходження студентами виробничої практики, що зараховуватиметься до загального стажу роботи, запровадження контрактів на навчання між роботодавцем та майбутнім працівником, в якому передбачені гарантії та зобов’язання для обох сторін угоди.

Це – один бік медалі. З іншого – необхідно перепрофілювати діяльність вищих навчальних закладів регіону, принаймні державної форми власності, відповідно до потреб ринку праці та вимог часу. Тож заступник голови облдержадміністрації Н. Іванцова наголосила: ситуацію на ринку праці, що її аналізує обласна служба зайнятості, буде враховано при ліцензуванні спеціальностей у вишах з тим, аби «завідомо не готувати майбутніх безробітних». На переконання віце-губернатора, у процесі підготовки кадрів слід враховувати соціально-економічні та територіальні особливості регіону, прогнозувати потребу у працівниках, чітко визначати вимоги до них. Серед конкретних пропозицій під час заходу пролунало: в області не вистачає робітників нової формації та дипломованих спеціалістів з охорони праці, тому варто організувати підготовку саме таких кадрів.

Під час роботи «круглого столу» було вироблено низку рекомендацій, спрямованих на вирішення зазначеної проблеми. Зокрема обласному центру зайнятості та управлінню освіти і науки облдержадміністрації рекомендовано вдосконалити систему профорієнтації молоді на професії, які користуються попитом на регіональному ринку праці, забезпечити індивідуальний підхід щодо надання профорієнтаційних послуг молодим громадянам; спільно з головним управлінням економіки, головним управлінням праці та соцзахисту населення ОДА поліпшити рівень інформування випускників вишів щодо стану та перспектив розвитку ринку праці, дефіцитних та надлишкових професій на ньому, методів пошуку роботи. Також запропоновано підготувати проект пропозицій Миколаївської облдержадміністрації до Кабінету Міністрів України стосовно розширення переліку професій та спеціальностей, за якими роботодавець зможе забезпечити молоду людину першим робочим місцем за рахунок отримання дотації від служби зайнятості.

Заступник голови ОДА Н. Іванцова запевнила учасників «круглого столу»: подібні засідання за участю зацікавлених сторін систематично відбуватимуться і надалі.

Андрій ТЮРІН
НА  ЗНІМКУ: під час роботи «круглого столу».

Сейчас команда работает над улучшением тренировочной базы, так как воспитание чемпионов должно проходить на должном уровне. Ведутся переговоры с мэрией, предпринимателями, руководителями предприятий об оказании поддержки команде. Спортсмены готовятся теперь уже к традиционному учебно-тренировочному семинару, который второй год подряд проходит в Первомайске с участием заслуженного тренера Украины Сергея Всеволодова.

Анна ПРАЙМ
г. Первомайск

Талантливая студентка до того заняла первое место в отборочном туре олимпиады в Южном регионе и стала пятой во Всеукраинском туре, получив право на участие в международном состязании.

В Алматы Наташа заняла 8-е место среди 20 участников, доказав, что в Николаевском национальном университете кораблестроения это направление подготовки специалистов находится на высоком уровне.

Компьютерный язык «Java» является одним из самых популярных в программировании. Специалисты, владеющие им в совершенстве, очень востребованы на рынке труда, так что у Натальи Ходяковой есть хорошие перспективы трудоустройства. А пока девушка учится в вузе на факультете компьютерных наук, глубоко изучает французский язык и увлекается музыкой.

Елена АНДРЕЕВА

НА  ЗНІМКУ: Наталья Ходякова возле «Фонтана желаний» в Алматы: яблоко – символ города.

Її відкрили 19 серпня 1904 року. За радянських часів церква довго пустувала. Впродовж останніх п’яти років тут триває реставрація. Нещодавно був збудований житловий корпус для сестер, церква для проведення зимових богослужінь. У самому монастирі вдалося реконструювати лівий приділ преподобної Пелагеї, частково правий приділ. Наразі тривають роботи з реставрації центральної частини. У 2004 році, до сторічного ювілею монастиря, було відновлено дзвіницю, у 2006-му – чотири верхні куполи, у 2008-му – центральний, а у 2011 році реконструйовано дві башти та розпочато реконструкцію центрального входу. Кошти на проведення ремонтних робіт здебільшого жертвують небайдужі прихожани.

На церковні свята сюди з’їжджається чимало християн не тільки з Новобузького району, а й з інших міст України та навіть сусідніх держав. Сьогодні Свято-Михайлівський Пелагеївський жіночий монастир став своєрідним паломницьким центром, який об’єднує людей, різних за віком та соціальним статусом.

Нещодавно з’явилася своя маленька церква й у селі Новоюр’ївка. Раніше на її місці, у самому центрі цього населеного пункту, стояв напівзруйнований ФАП. Весною 2011 року керівник СТОВ «Зірка» Сергій Незнаюк вирішив знести занедбану будівлю, яка аж ніяк не прикрашала його рідне село, та збудувати замість неї невеличкий Божий храм. Він узяв благословення у митрополита Миколаївського та Вознесенського Пітирима та розпочав будівельні роботи. Сергій Вадимович самотужки розробляв проект майбутньої церкви, завозив будівельні матеріали з різних куточків країни.

У результаті церкву святого великомученика Сергія Радонезького Чудотворця було зведено менш ніж за три місяці. Поряд із нею керівник СТОВ «Зірка» планує збудувати дзвіницю з великими гучними дзвонами, викласти алею та змайструвати арку, а саму будівлю обнести огорожею. З дня на день селяни очікують на її урочисте відкриття.

Анна НІКУЛІНА

НА  ЗНІМКУ: у Свято-Михайлівському Пелагеївському жіночому монастирі триває реконструкція.

Незважаючи на те, що сьогодні держава тільки розпочинає реформування галузі медицини, софіївська амбулаторія була відкрита ще 2005 року. Щодня вона обслуговує до 30-ти відвідувачів. Переважна більшість із них – діти та люди похилого віку. Окрім того, персонал лікувального закладу регулярно організовує виїзні прийоми для місцевого населення. На сьогодні тут успішно працюють: один сімейний лікар, три медсестри, санітарка, а також лікар-стоматолог.

Амбулаторія відповідає усім нормативним вимогам, на її території діє аптечний пункт, де хворі можуть придбати необхідні їм медикаменти за доступними цінами.

У свою чергу, Новополтавська амбулаторія була реконструйована три роки тому й наразі вона обслуговує жителів одразу двох сільських рад – Новополтавської та Шевченківської, а це ні багато й ні мало – близько чотирьох тисяч чоловік. Оскільки в цих населених пунктах спостерігається найвища дитяча народжуваність у районі, то зовсім не дивно, що значна частина відвідувачів амбулаторії – дітлахи.

Лікувальний заклад може похвалитися по-сучасному обладнаними, затишними приміщеннями, новітньою апаратурою та привітним медичним персоналом, який завжди готовий прийти на допомогу хворому. Тож селянам тепер не обов’язково долати значну відстань, щоб потрапити до Центральної районної лікарні, а можна просто прийти на прийом до сімейного лікаря.

Анна НІКУЛІНА

НА  ЗНІМКАХ: приміщення Софіївської лікарської амбулаторії; на прийомі у сімейного лікаря.

2003 року на базі лікарні було відкрито відділення загальної практики/сімейної медицини на десять міських (15 тисяч 647 жителів) та одну приписну дільницю з населенням у 2 тисячі 344 жителі. Крім того, лікарські амбулаторії сіл Вільного Запоріжжя, Новополтавки та Софіївки, а пізніше – й Баратівки були реорганізовані в амбулаторії загальної практики/сімейної медицини. У січні минулого року тут також було створено Центр первинної медико-санітарної допомоги. Тож, уже починаючи з 2013 року, він функціонуватиме як самостійний заклад охорони здоров’я району, зі своїм власним управлінським апаратом і штатом. Робота центру полягатиме у забезпеченні населення доступними, безперервними, якісними та ефективними медичними послугами.

У 2011 році Новобузька ЦРЛ стала переможцем у Всеукраїнському конкурсі проектів та програм розвитку місцевого самоврядування «Медична допомога поруч». Даним проектом передбачено відкриття до кінця 2012 року амбулаторії на віддаленій від центру частині міста з населенням 1600 жителів. А до 2020 року планується створення ще трьох аналогічних амбулаторій у різних мікрорайонах Нового Буга.

Поточного року першочерговими питаннями медичної галузі району є приведення до належного стану сільських амбулаторій та ФАПів (зокрема це капітальний ремонт приміщень, підведення усіх необхідних комунікацій, забезпечення лікарями і середніми медичними працівниками, машинами швидкої допомоги). Передбачається, що для Новобузького району буде виділено дві-три машини швидкої допомоги (з 60 машин, призначених для Миколаївської області). Ще одна машина буде придбана за рахунок місцевого бюджету.

Після упровадження реформ на базі Новобузької ЦРЛ як окрема структура діятиме підстанція швидкої медичної допомоги (ШМД). Тут цілодобово працюватимуть дві фельдшерські бригади та диспетчерська служба. Такі ж тимчасові пункти будуть відкриті у селах Баратівка, Софіївка, Вільне Запоріжжя, Новополтавка.

Сьогодні у Миколаївській області в рамках реформування медичної галузі розроблено план створення семи госпітальних округів, кожен із яких охоплюватиме територію двох або трьох адміністративних районів. Це – Вознесенський, Жовтневий, Миколаївський, Новобузький, Первомайський, Снігурівський та Южноукраїнський округи.

Зокрема Новобузький госпітальний округ обслуговуватиме територію Новобузького, Баштанського та Казанківського районів.

Чому саме Новий Буг визначено центром округу? Звичайно, взято до уваги вигідне територіальне розташування міста відносно трьох адміністративних районів, що утворять вищезазначений госпітальний округ. Якщо поглянути на карту Миколаївської області, то можна помітити майже рівновіддалене розташування міста від крайніх точок південного заходу Баштанського району та північного сходу Казанківського району. Також спостерігається оптимальна рівновіддаленість міста від крайньої західної та крайньої східної точок цих районів відповідно. Крім того, Новий Буг є вузлом автошляхів. Подібна обставина обумовлює допустимі нормативи доїзду машин швидкої допомоги до віддалених сільських поселень на території майбутнього госпітального округу.

Проте є тут й інші, не менш вагомі причини. У Новобузькій центральній районній лікарні цілодобово працює бригада лікарів, хірургів і реаніматологів, сьогодні тут відремонтовано три операційні блоки, є реанімаційне відділення на шість ліжок.

У ЦРЛ активно впроваджуються сучасні перинатальні технології. Кількість пологів на 1000 жінок дітородного віку за 2011 рік становила більше 45 народжень (370-380 немовлят щорічно). Відділення має індивідуальні пологові зали, створено умови для спільного перебування матері і дитини з дотриманням міжнародних вимог.

Лікарня значною мірою забезпечена всім необхідним медичним обладнанням, до якого належать: дихальний апарат «IVENT»; кисневий концентратор з апаратом штучної вентиляції легень «Бриз», здатний до шести годин працювати в умовах відсутності електропостачання; електрокардіограф і кардіомонітор; дефібрилятор – апарат, призначений для ліквідації порушень серцевої діяльності шляхом впливу на серце електричного імпульсу; обладнання для надання допомоги новонародженим, УЗД-апарат тощо.

Не менш актуальним для Новобузького району залишається питання забезпечення лікарями та середніми медичними працівниками галузі охорони здоров’я. Наразі існує пропозиція щодо укладання тристоронніх угод між райдержадміністрацією, навчальними закладами, які займаються підготовкою відповідних спеціалістів, а також батьками студентів, які навчаються на ІІ, ІІІ, IV курсах. Райдержадміністрації пропонується взяти на себе зобов’язання оплачувати таким студентам навчання, щоб у подальшому вони приїхали сюди працювати терміном щонайменше на десять років.

Тож сьогодні можна сказати твердо, що медична реформа у цьому регіоні успішно діє, демонструючи хороші результати. Звісно, до повного поліпшення справ у галузі ще далеко, але зміни почалися – і це справляє оптимістичне враження. Адже сенс усіх реформ у медицині – це, передусім, зміна в кращий бік ставлення людей до власного здоров’я.

Анна НІКУЛІНА

Частина була створена 1947 року на базі розформованого авіаційно-технічного полку з дислокацією у м. Орадео-Маре (Румунія). Її завданням було забезпечувати бойову роботу 130-го Гвардійського штурмового авіаційного полку та підрозділів обслуговування 7-ї Гвардійської штурмової авіаційної дивізії.

Сьогодні особовий склад авіаційної частини у ратній праці демонструє наполегливість, витримку, самовідданість, головні зусилля спрямовує на виконання поставлених завдань, зростання професійного вишколу, зміцнення військової дисципліни та статутного порядку. Частина виконує завдання щодо підтримки військового аеродрому у постійній бойовій готовності, бере участь у забезпеченні польотів військових літаків. У березні 2012 року частиною було проведено забезпечення польотів літаків СУ-27 Миргородської авіаційної бригади.

Підготувала Тетяна ФІЛІППОВА

В общей сложности в показах приняло участие 360 собак, представлявших около 90 пород. Стоит отметить, что участники выставки вместе со своими хозяевами съехались практически со всей страны. Что касается Южноукраинска, то на ринг вышло двадцать местных собак.

Лучшей собакой выставки, по мнению экспертов, признан йоркширский терьер из Одессы по имени Alexis Blаck Super Star (владелец Левченко). Из южноукраинских представителей лучших результатов достигла мальтийская болонка (владелец Ю. Савицкая), занявшая призовое место в категории «бэбиков».

Участники, судьи и гости выставки отметили хорошую организацию соревнований. Конечно, необыкновенно жаркую погоду с трудом переносили и люди, и животные. Очень трогательно было наблюдать, как хозяева собак, прежде всего, старались укрыть в тени и напоить своих питомцев.

«Выставки такого уровня чаще всего проходят в крупных городах и областных центрах, так что для Южноукраинска – это достижение и оценка результатов работы местного клуба», – прокомментировал событие председатель правления Южноукраинской городской организации Кинологического союза Украины Руслан Левый.

Подготовила Тетьяна ФИЛИППОВА